26. Структура образа. Типи співвідношення смислового та предметного планів в структурі словесного образу (образи автологічні, металогічні, алегоричні).

Художній образ - особлива форма естетичного освоєння свiту, при якiй зберiгається його предметно-чуттєвий характер, його цiлiснiсть, життєвiсть, конкретнiсть, на вiдмiну вiд наукового пiзнання, що подається в формi абстрактних понять. Загальноприйнятим у сучасно­му літературознавстві є визначення художнього образу, яке дав у свій час Л. Тимофеев: «Образ — це конкретна і водночас узагальнена картина людського життя, що створена за допомогою вимислу й має естетичне значення»

Матеріальною основою літератури як виду мистецтва є слово. Слова, певним чином відібрані письменником із лексичного запасу мови й поєд­нані в певному порядку в мовленнєвому потоці, складають зовнішню форму літературно-художнього твору, матеріаль­но втілюють відтворюваний у ньому чуттєвий образ люди­ни, речі, природного чи суспільного явища і т. п. Слово — особливий матеріал. На відміну, наприклад, від живопису, матеріальна основа якого дає наочний, у прямому розу­мінні слова, чуттєвий образ зображуваного, слова, якими користується літератор, обмежені в можливості пластично відтворювати сприйману форму предмета. Тому сам термін «чуттєвий образ» стосовно словесних образів дещо умов­ний. Словесна форма художнього образу відтворює не пластично зримі, наочні чуттєві образи відображуваних предметів, а те, що називають інтелектуальним або умо-зримим образом. Не сприймаючи в безпосередній зоровій формі зображене у творі, ми домальовуємо його у своїй уяві у вигляді певного емоційно-асоціативного пережи­вання, яке в окремих випадках може давати й досить повну ілюзію предметності, про що неодноразово свідчили як самі письменники, так і їхні читачі, які часто «бачать» чи немов­би бачать те, що описано у творі. Ілюзію подібної предмет­ності можуть давати вже окремо взяті так звані образ­ні слова, тобто ті, в яких ще не стерлося їхнє первинне, етимологічне значення. Різкий контраст між непевним, абстрагованим загальним значенням слова і вказівкою в самому ж слові на конкретну ознаку позначуваного пред­мета може викликати подібну ілюзію, наприклад, у словах: удав (вказівка на тварину й водночас на конкретну ознаку — спосіб умертвляти свою жертву, саме удавлюючи її), душо­губ, пролісок, подушка.За типом смислового співвідношення всі види художнього образу складають дві якісно відмінні групи: автологічні та металогічні.  Автологічний - це такий художній образ, в якому, як вказував О. Потебня, чуттєвий образ і його значення (тобто ідея) нале­жать до одного кола явищ. Наприклад, шевченківський вірш «Садок вишневий коло хати», в якому «невеличкий кусок села й поведінка людей втілюють риси спільного побуту шевченківських часів». Автологічний тип художньої образності найбільш поширений у сучасній літературі. Особливим різно­видом автологічного образу можна вважати образ-гротеск. Гротеском називають такий художній образ, в якому свідомо порушуються норми життєвої правдоподібності, підкреслено протиставля­ються реальне та ірреальне.(Гаргантюа і Пантагрюель)  Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою  вияву такої ідеї,  яка, узагальнюючи зміст одиничного предмета, у ньому змальовуваного, виходить за його межі і вказує на якийсь інший, якісно відмінний від нього предмет. Чуттєвий образ та ідея на­лежать тут до різного кола явищ, як, наприклад, у байці (з одного боку, звірі, з іншого — людські стосунки, на які вказує поведінка звірів) або в пейзажному лірично­му творі, де картина природи може уособлювати світ людських переживань і т. д. До групи металогічних образів можна віднести символ, алегорію та підтекст. Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття, почуття. Алего́рія — зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу (наприклад, лев — сила, влада чи царственність). Підтекст — інший план повідомлення, який створюється не довільно, а тими ж засобами, що й основний план. До таких засобів належать: лексичні засоби (метафора, метонімія, перифраз, порівняння); ситуативні засоби (факти, події, раніше згадані); асоціативні засоби (поняттєві, емоційні зв'язки, які виникають між тим, про що йде мова, і досвідом автора або реципієнта).