
- •Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик.
- •Мистецтво у контексті культури. Його призначення. Концепція «кризи мистецтва».
- •Література з-поміж інших видів мистецтв. Специфіка літературно-художнього виду творчості.
- •Літературний твір і типи авторської емоційності (пафос).
- •Трагічне і трагедія. Різне розуміння трагічного (від класичного до постмодерністського).
- •Смішне (комічне, іронічне) і комедія. Концепція карнавального сміху (м. Бахтін).
- •Література і вигадка. Поняття первинної умовності; її реалізація в різних літературних жанрах та стилях; умовність та нормативність художніх засобів.
- •8. Література і вигадка. Вторинна, або відкрита умовність. Фантастика та гротеск як два типи відкритої умовності.
- •9. Художній образ як форма художнього мислення. Образ і знак.
- •10. Категорія тексту. Текст як поняття філології.
- •11. Текст як поняття семіотики і культурології.
- •12. Текст в постмодерністських концепціях.
- •13. Поняття дискурсу в літературознавстві.
- •14. Літературний твір. Найважливіші складники його змістової та предметно-зображальної організації.
- •15. Художнє мовлення: його склад та специфіка.
- •16. Слово авторське і неавторське у літературі (явища «двоголосого слова»). Поняття інтертекстуальність
- •17. Персонаж у художньому світі. Засоби характеристики. Діалог і монолог. Поняття поліфонії (м.Бахтін).
- •18. Час і простір у світі літературного твору. Вчення м. Бахтіна про хронотоп
- •19. Образи-характери та їх смислова класифікація (індивідуальні, характерні, типові). Поняття «вічного» образу. Приклади.
- •21. Портрет і його функція у літературно-художньому світі. Приклади.
- •23. Речі, предмети та їх функція в художньому світі.
- •24. Сюжет та його основні елементи. Типи сюжетів та їхня функція у літературному творі. Співвідношення понять сюжет і фабула в працях структурно-семіотичної школи.
- •25. Композиція художнього твору. Зміст поняття. Суб’єктна організація літературного твору і форми композиції. Поняття «змістовності композиції».
- •26. Структура образа. Типи співвідношення смислового та предметного планів в структурі словесного образу (образи автологічні, металогічні, алегоричні).
- •27. Образ автора як естетична категорія. Концепція в.В.Виноградова про образ автора як мовний, стильовий образ.
- •28. М. Бахтін про автора у літературно-художньому творі.
- •29. Концепція «смерті автора» у працях р. Барта та сучасне ставлення до неї.
- •30. Читач у творі й реальний читач. Рецептивна естетика і літературна критика щодо читача.
- •31. Вірш і проза як два основні типи організації художнього мовлення. Специфіка віршового тексту. Проміжні форми.
- •32. Основні системи віршування. Класичний вірш в українському та російському дискурсі.
- •33. Некласичний вірш (дольник, тактовик, акцентний вірш, вільний вірш/верлібр).
- •34. Художній ритм у віршовому тексті (співвідношення понять «ритм», «метр», розмір»). Чинники, що впливають на ритмічну структуру віршового тексту. Приклади ритмічних варіацій.
- •35. Літературний рід як категорія. Поділ літератури на роди як теоретична проблема. Взаємодія родів.
- •36. Літературний жанр. Проблема жанру в літературознавстві. Принцип поділу на жанри.
- •37. Поняття епосу. Епос як літературний рід. Наративна структура епічного твору. Жанри.
- •38. Лірика як рід літератури. Жанри лірики. Поняття «ліричний герой/суб’єкт».
- •39. Драма як рід літератури. Жанри.
- •40. Ліро-епос та його жанри (балада, притча, байка, поема)
- •41. Стадіальність літературного процесу. Основні етапи розвитку світової літератури за с. Аверінцевим.
- •42. Основні поняття літ процесу: напрям, течія, школа
- •43. Багатозначність поняття стиль (ідіостиль, «великий стиль», «первинний» і «вторинний стилі»).
- •44. Реалізм. Багатозначність поняття. Сутність класичного реалізму.
- •45. Соцреалізм як явище. Дискусійність поняття. Сучасні концепції методу соціалістичного реалізму.
- •46. Модернізм у літературі хх ст. Характеристика основних естетичних положень, модерністських течій (символізм, імпресіонізм, акмеїзм). Співвідношення понять модернізм та авангардизм.
- •47. Авангардизм як крайній прояв модерністських тенденцій. Характеристика осн авангардистських течій (експресіонізм, футуризм, сюрреалізм, дадаїзм).
- •Постмодернізм як напрям останньої чверті хх ст.
- •Принципи літературознавчого сприймання твору. Аналіз і опис. Іманентний та контекстуальний розгляд літ твору.
- •Літературознавчі інтерпретації. Герменевтика (телеологічна і археологічна).
- •Загальне поняття про школи в літературознавстві. Провідні літературознавчі школи хіх століття. Загальна характеристика.
- •Основні літературознавчі течії і напрями хх ст.. Загальна характеристика.
- •Структуралізм. Теоретики. Основні положення.
- •54. Постструктуралізм та реконструкція.
Принципи літературознавчого сприймання твору. Аналіз і опис. Іманентний та контекстуальний розгляд літ твору.
Філологічний аналіз художнього тексту припускає взаємодію літературознавчого й лінгвістичного підходів до нього. Художній текст у цьому плані розглядається і як эстетический феномен, що володіє цілісністю, образністю й фикциональностю, і як форма звертання до миру, тобто як комунікативна одиниця, у якій, у свою чергу, моделюється певна комунікативна ситуація; і як приватна динамічна система язикових засобів. Такий підхід може сприяти виявленню «перетворення мертвих слідів змісту в живий зміст». Він дозволяє перебороти суб'єктивізм і импрессионистичность висновків і спостережень, що не опираються на розгляд «першоелемента» літератури - мови, і об'єктивувати положення, що базуються на розгляді образного ладу добутку.
Аналіз літературного твору — логічна процедура, сутність якої полягає у розчленуванні цілісного літературного твору на компоненти, елементи, в розгляді кожного з них зокрема та у взаємозв'язках з метою осягнення, характеристики своєрідності цього твору. Аналіз літературного твору опосередковується розумінням специфіки художньої літератури і структури літературного твору, його безпосереднім естетичним сприйняттям. Мета, предметна спрямованість свідомості аналітика, застосовані при цьому методи визначають види аналізу літературного твору (естетичний, психологічний, соціологічний тощо), які можуть здійснюватися різними шляхами (проблемно-тематичний, пообразний, цілісний, «за актором» (повільне читання)). В литературе упрочились такие понятия, характеризующие методологию и методику изучения произведений, как научное описание, анализ, интерпретация; внутритекстовое (имманентное) и контекстуальное рассмотрение. Описание И Анализ Суть произведения не может быть постигнута сколько-нибудь конкретно и убедительно посредством извлечения из него отдельных суждений повествователя, персонажа, лирического героя на основе выбранных фрагментов. Нужно изучить формы произведения в его многоплановости, со всеми его компонентами и нюансами. Задача филолога по отношению к художественному творению состоит в описании того, что в нем формализовано (речевые единицы; обозначенные предметы и действия; композиционные сцепления). Научное описание--первоначальный этап исследования, фиксирование данных эксперимента и наблюдения. Описание художественного текста неразрывно связано с его анализом (от др.-гр. analysis–разложение, расчленение), ибо оно осуществляется путем соотнесения, систематизации, классификации элементов произведения. В ряде случаев описание и анализ имеют чисто констатирующий, «атомизирующий» характер: перечисляются и группируются формальные компоненты (приемы) произведения, но чаще это творческий процесс, где подключена филологическая интуиция, чутье А.П. Скафтымова, где подчеркивается, что извлечение смысла из текста требует мышления ответственного и строгого. Ученый утверждал, что интерпретации подобает быть последовательно и неуклонно аналитической и имманентной произведению, т.е. соответствующей его составу и структуре (построению. Все части произведения находятся в некоторых формально-определенных отношениях. Компоненты <...> льют свет друг на друга, и через сопоставление частей, через целостный охват всего создания неминуемо должны раскрываться центральная значимость и эстетический смысл
Контекстуальное Изучение Термин «контекст» (от лат. contextus — тесная связь, соединение) прочно закрепился в современной филологии. Для литературоведа это —широкая область связей литературного произведения с внешними ему фактами как литературными, текстовыми, так и внехудожественными и внетекстовыми (биография, мировоззрение, психология писателя, черты его эпохи, культурная традиция, которой он причастен). Контексты творчества писателя весьма разноплановые, во многом определяют черты литературно-художественных произведений и нередко дают о себе знать в их составе, а потому, конечно же, достойны самого пристального внимания литературоведов. Различимы ближайшие (наиболее конкретные и) и удаленные (более общие и часто не обладающие определенностью) контексты литературных произведений. Первые — это и творческая история произведения, запечатленная в черновиках и предварительных вариантах, и биография автора, и свойства его личности, и его окружение (семейно-родственная, дружеская, профессиональная «микросреда»). Второго рода контексты — это явления социально-культурной жизни современности автора, а также феномены «большого исторического времени» (М.М. Бахтин), которым он причастен (сознательно или интуитивно). Здесь и литературные традиции как предмет следования или напротив, отталкивания, и внехудожественный опыт прошлых поколений, по отношению к которому писатель занимает определенную позицию, и соотнесенность его мироотношения с воззрениями конфессиональными, национальными, сословными, социально-классовыми, корпоративно-групповыми. В этом же ряду «удаленных» контекстов — надысторические начала бытия: восходящие к архаике мифо-поэтические универсалии, именуемые архетипами. Контекстуальное рассмотрение литературных произведений не может быть исчерпывающе полным: оно по необходимости избирательно.
Само понятие имманентного анализа противоречиво, поскольку анализ предполагает рассмотрение текста в его частях, а имманентность осознается как некая целостность. В Словаре иностранных слов имманентный - "внутренне присущий какому-либо предмету, явлению, проистекающий из его природы"./. В литературоведении всегда подчеркивалось, что имманентность определяется независимостью прежде всего от социальной действительности, от закономерностей общественно-исторического движения. Имманентный анализ противопоставляется, как правило, контекстуальному: имманентный направлен на сам текст, контекстуальный - на обнаружение внешних контекстов. Имманентный анализ - не выходящий за пределы материала данного произведения.