36. Літературний жанр. Проблема жанру в літературознавстві. Принцип поділу на жанри.

Предметом ретельної уваги дослідників уже понад два тисячоліття є проблема літературних родів і жанрів. Відносно другої категорії існують різні, досить суперечливі точки зору. Поряд з поняттям «жанр» уживається ще й поняття «вид». Досить зазначити також, що як у підручниках, так і в солідних теоретичних працях терміном «жанр» нерідко позначають рід («ліричний жанр»), вид («жанр повісті») і різновид («епічна драма»). А у перекладі з французької жанр — це є рід і вид. ЖАНР (франц. genre) - історично сформований внутрішній підрозділ у всіх видах мистецтва; тип художнього твору в єдності специфічних властивостей його форми і змісту. У літературі жанр визначається на основі приналежності досягнень до роду літературного, переважно естетичної якості (ідейно-оцінного настрою - сатиричного, патетичного, трагічного), обсягу твору і способу побудови образа (символіка, алегорія, документальність): епічний жанр (героїчна поема, роман, розповідь), ліричний (ода, елегія, вірш, пісня), драматичний (трагедія, комедія). У 20 ст. відбувається інтенсивний процес взаємодії і модифікації жанрів. Частина жанрів поділяється на жанрові різновиди. За змістовим принципом, наприклад, роман ділиться на такі жанрові різновиди: історичний, філософський, політичний, родинно-побутовий і т. д. Поема може бути героїчною, сатиричною, бурлескною; трагедія — міфологічною, історичною, романтичною. Окремі жанри, переважно ліричні (оди, гімни, ліричні портрети), жанрових різновидів не мають.

Ознаки жанру можуть бути самими різними і відноситися до будь-якої сторони художнього твору. Ці ознаки, тобто прийоми, що організують композицію твору, є прийомами домінуючими та необхідним в створенні художнього цілого. Такий чільний прийом іноді називають домінантою. Сукупність домінант є визначальним моментом в утворенні жанру.

Не варто вважати, що жанри раз і назавжди жорстко визначені. Вони живуть і розвиваються. Причина, що висунула даний жанр може відпасти, основні ознаки жанру можуть змінюватися, але жанр продовжує жити генетично. Так сучасний роман еволюціонував із середньовічного лицарського роману. Буває, що жанри розпадаються, як трапилося в літературі XIII ст. з комедією, що розпалася на чисту комедію і "слізну комедію", з якої виросла сучасна драма.

Ніякої твердої класифікації жанрів провести неможливо. Їхнє розмежування завжди справедливе тільки для визначеного історичного моменту; крім того, їхнє розмежування відбувається відразу по декількох ознаках, причому ознаки одного жанру можуть бути зовсім іншої природи, чим ознаки іншого, і зовсім не виключати один одного.

Найцікавішими нам видаються підходи до жанру в есте­тиці Гегеля та І. Франка, хоча вони й не вживали саме цей термін. Л. Чернець зазначає, що в «огляді Гегелем провідних жанрів світової літератури яскраво проявився історизм його мислення. Жанри розглядаються перш за все як художня проекція певної стадії розвитку суспільства». Якщо для поділу на роди Гегель користується різним співвідношенням об'єкта й суб'єкта, то в жанровій теорії він застосовує інші поняття — субстанціальне та суб'єктив­не. Кожний з трьох родів літератури може виражати як субстанціальний, так і суб'єктивний зміст. Субстанціальне для Гегеля — це справжній, розумний зміст мистецтва. Це не чиєсь індивідуальне бажання, а ідеї, що мають загаль­ний інтерес. Суб'єктивне є протилежним субстанціальному. Продуманою є жанрова концепція І. Франка. Дослід­жуючи явища світової культури, він зазначив, що протягом віків поетичні форми не залишалися сталими, отож він запропонував відмовитися від оперування сталими на всі віки ознаками для визначення того чи іншого жанру. І. Франко вважав за необхідне підходити до вивчен­ня жанрів з конкретно-історичних позицій. Він же дав блискучі зразки застосування своєї методології стосовно розвитку роману у світовій літературі та обгрунтування по­яви психологічної новели наприкінці XIX століття. Близькі Франковим позиції обстоювала й Леся Українка, подавши блискучий аналіз розвитку європейської драми протягом віків.

 У літературознавстві XX століття склалася відносно уста­лена в межах кожного з літературних родів жанрова сис­тема.

ДРАМАТИЧНІ ЖАНРИ – основні: трагедія, комедія, драма (як жанр), трагікомедія, водевіль, мелодрама.

ЛІРИЧНІ ЖАНРИ. Цей рід літератури охоплює безліч віршованих жанрів, наприклад: елегія, романс, газель, сонет, пісня, вірш і т.д. Усі жанри ліричної поезії розрізняються з великою часткою умовності, хоча в минулому критика рекомендувала поетам строго дотримувати їхні внутрішньовидові, жанрові ознаки. Більше поширення одержало членування лірики на жанри по тематичній ознаці - лірика пейзажна, філософська, любовна і т.п.

ЕПІЧНІ (ОПОВІДАЛЬНІ) ЖАНРИ - епопея, роман, повість, новела, оповідання, есе, нарис, ін.