25. Композиція художнього твору. Зміст поняття. Суб’єктна організація літературного твору і форми композиції. Поняття «змістовності композиції».

Композиція – складеність і співставлення всіх компонентів художнього твору, яка обумовлена і його змістом і жанром. Композиція скріплює компоненти твору та підпорядковує їх ідеям. К= структура, архітектоніка (Бахтін)

Композиційні прийоми дозволяють автору акцентувати увагу на найбільш важливих аспектах, сторонах твори і тим самим впливати на читача. Саме розташування частин у складі літературного твору часто є одним з найбільш важливих способів втілення ідеї, реалізації авторського задуму. Принципи співвідношення частин у складі літературного твору можуть бути різними. Часто в основі композиції лежить прийом антитези - протиставлення певних елементів тексту. Сходным образом строится композиция стихотворения Ф.И. Тютчева «День и ночь», которая отражает антитезу, заложенную в заглавии. Первая часть стихотворения посвящена осмыслению дня – «блистательного покрова», наброшенного над бездной. Во второй части изображается ночь, которая «с мира рокового/ ткань благодатную покрова,/ сорвав, отбрасывает прочь».

За протиставленням частин може проглядатися й їх зіставлення. Такий принцип лежить в основі симетричної або дзеркальною композиції. Именно таким образом строится лирическая миниатюра А. Блока «Ночь, улица, фонарь, аптека…». Вторая строфа стихотворения зеркально отражает первую, подобно тому, как вода канала отражает здания, а посмертное бытие отражает жизнь. Это создает атмосферу безысходности, в которой даже смерть не воспринимается как возможность выхода.

Важливу роль у композиції літературного твору можуть грати вставні або позасюжетні елементи: притча о Лазаре в «Преступлении и наказании», роман Мастера (или библейский роман) в «Мастере и Маргарите».

Істотною гранню побудови творів (особливо в літературі близьких нам епох) є співвіднесеність і зміна носіїв мови, а також ракурсів бачення ними оточуючих і самих себе. Співвіднесеність носіїв мови і їх свідомості становить суб'єктну організацію твору. Точка зору мовця на зображуване нерідко зазнає зміни навіть у рамках невеликих творів. Динаміка точок зору (навіть при єдиному, не мінливому протягом усього тексту суб'єкті мови) дуже виразно і активна в епічному роді літератури. Так, у «Війні і мирі » Л.М. Толстого оповідач то спостерігає своїх героїв ззовні, то таїн-тиментом чином проникає в їх внутрішній світ, то зосереджується на широких па-норах і споглядає відбувається здалеку (згадаємо зображення початку Бородін-ської битви), то, навпаки, впритул наближається до якогось предмету або особі, розглядаючи його в найдрібніших подробицях.

Прийом «монтажу» знайшов нині ще більш широке значення. Їм стали фіксуватися ті со-і протиставлення (подібності і контрасти, аналогії й антитези), які не продиктовані логікою зображуваного, але прямо відображають авторські хід думки і асоціації. Композицію, де цей аспект твору активний, прийнято називати «монтажною». Внутрішні, емоційно-смислові, асоціативні зв'язки між персонажами, подіями, епізодами, деталями виявляються більш важливими, ніж їхні зовнішні, предметні, просторово-часові та причинно-наслідкові «зчеплення » (на рівні світу твору).

Часова організація тексту становить, якщо скористатися термінологією структуралізму, синтагматичні бік композиції твору. В основі часової організації тексту лежать певні закономірності. Кожна наступна текстова ланка покликана щось відкривати читачеві, збагачувати його якимись відомостями, головне ж - будити його уяву, почуття, думка, чи не розбуджені сказаним раніше. Читання при цьому виявляється постійним (аж до фіналу) розгадуванням якоїсь таємниці: таємниці як основи розгортаються подій, таємниці душі героя, головне ж-таємниці творчої спрямованості автора та художнього сенсу.

Поняття «змістовності композиції». ( у Хализева)

Композиційні засоби (повтори, антитези і подібності, зміна «точок зору», «монтажні фрази» тощо) певним чином коректують і поглиблюють ті значен-ня та смисли, які несуть предметний і мовної пласти твору - його світ і словесна тканина . При цьому композиція привносить в сферу літератури свої, особливі, спе-цифические смисли, одночасно художні (естетичні) і філософські. Ці смисли пов'язані з поданням, по-перше, про впорядкованості, організовано-сті, стрункості, по-друге, про різноманітність, по-третє, про творчу свободу. Свобода вираження, якщо поет «вибрав предмет по собі», з'єднається з порядком і зрозумілістю(за Горацієєм). Разом з тим композиційна упорядкованість творінь воістину художніх не має нічого спільного зі сліпим підпорядкуванням письменника наявними правилами і з жорстким схематизмом. У творах видатних і масштабних композиційні принципи знову творяться і постають як щось вільно створене і неповторно-оригінальне. Одна з найважливіших закономірностей художніх композицій - поєднання порядку з різноманітністюі означає здійснення художником слова тієї творчої свободи, яка є не свавіллям, а актом осягнення буття, де незмінно присутні не одні тільки дисонанси і хаотичність, а й почала гармонії, порядку.