64

1. ТЕОРІЯ ЛІТЕРАТУРИ З-ПОМІЖ ІНШИХ ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИХ ДИСЦИПЛІН. ПОЕТИКА (ЗМІСТ І ОБСЯГ ПОНЯТТЯ), ВИДИ ПОЕТИК. РОЛЬ «ІСТОРИЧНОЇ ПОЕТИКИ» В. ВЕСЕЛОВСЬКОГО У РОЗВИТКУ ДИСЦИПЛІНИ.

   Теорія літератури з-поміж інших літературознавчих дисциплін.

Літературознавство як наука, що вивчає художню літе­ратуру, розвивалася з найдавніших часів, спершу — в річищі філософії та естетики, а з кінця XVIII століття — як самостійна дисципліна.

Cучасне літературознавство як наука про художню літе­ратуру об'єднує три провідні галузі: теорію літератури, історію літератури та літературну критику. Правда, окремі дослідники не вважають літературну критику скла­довою частиною літературознавства.

Теорія літератури вивчає звязки, тенденції, те, що можна узагальнити. Досліджує загальні закони розвитку літератури, суспільні функції літературної творчості. Є фундаментальною, адже вивчає методологію та методику аналізу літературного твору, літературної творчості, літературного процесу.

Вона включає в себе вивчення трьох циклів питань. Перший цикл: вчення про особливості образного відзеркалення письменником дійсності. Включає в себе поняття естетичного ідеалу, світосприйняття, народності(застаріле поняття, замінене на «національну своєрідність»), образності, художності, принципів оцінки літературної творчості. Другий цикл: вчення про структурну літературно-художнього твору, фактично-поетика. Включає в себе поняття ідеї, теми, характеру, сюжету, композиції, стилістики, віршознавства. Третій цикл: вчення про літературний процес. Включає поняття стилю в його взаємовідносинах з певним літературним напрямом, родами, течіями та літературним процесом уцілому.

Поетика (зміст і обсяг поняття), види поетик.

Поетика:

1.Сукупність художніх естетичних і стилістичних якостей, котрі визначають своєрідність того чи іншого явища в культури, рідше кіно і театру. Внутрішня будова, специфічна система компонентів твору і звязок між цими компонентами.

Поетика роману, віршу, класицизму тощо.

2.Дисципліна літературознавства, що включає в себе вивчення загальних, усталених елементів, із взаємозвязків яких складається художня література: літературні роди, літературні жанри, окремі твори літературного мистецтва; певні закони зчеплення і еволюції згаданих елементів, вивчає структурно-психологічні закономірності руху літератури як системи. Поетика описує, класифікує історично-усталені літературно-художні форми, у тому числі ті, що розвивалися протягом багатьох століть\епох, які можуть бути не схожими в історично-культурному контексті.

Поетика як літературознавча дисципліна тісно повязана зі стилістикою і віршознавством, а з іншого боку з естетикою і теорією літератури.

Існує конкретна та загальна поетика. Конкретна поетика – будова конкретного жанру, творчість конкретного письменника, конкретний твір. Загальна поетика вивчає загальні закономірності. Включає в себе поетику теоретичну і історичну.

Теоретична поетика – вчення про літературу як систему, її елементи, їхні взаємозвязки.

Історична поетика – вчення про рух і зміну літературних форм.

Макропоетика – поняття літератури як системи, жанри, уявлення про композицію оповідання чи драматичного твору.

Мікропоетика – елементи художнього мовлення і вірша; виразний смисл певного вибору слів, граматичної будови речень, роль симетрії, роль ритмічних повторів.

Кожна національна література накопичувала досвід у створенні літературних творів – створювала свою поетику. Національні поетики складали своєрідну память національної літератури. Всі вони мали нормативний характер, орієнтували читача на сприйняття норм.

Трактат про мистецтво поезії Арістотеля 4 ст. до н.е. – наукова поетика. Напротивагу несвідомому наслідуванню традиції, Арістотель зробив спробу критично осмислити досвід розвитку давньогрецької літератури і акцент зробив на епосі та трагедії, високих жанрах. Тут він вперше дає визначення 3 родів літератури, дає поняття фабули, класифікацію тропів.

Горацій «Наука поезії» - зразок нормативної поетики. Мета його була указати римській літературі нові шляхи розвитку, що допомогли б їй подолати старі патріархальні традиції і стати літературою високого стилю.

Роль «Історичної поетики» В. Веселовського у розвитку дисципліни.

Веселовський розумів свій метод літературознавчих досліджень як історичний і на противагу умоглядним побудовам попередньої естетики (в дусі Геґеля) назвав свою теорію літератури історичною поетикою. Основним методологічним принципом поетики Веселовського був принцип причинності, що передбачав різного роду зумовленість літературних явищ. Зміст своєї історичної поетики учений визначав як “з’ясування сутності поезії — з її історії”, що спонукало його творити широку порівняльну базу, яка допомогла б йому через історико-літературний матеріал вийти до масштабних теоретичних узагальнень. Літературознавча концепція Веселовського загалом тяжіє до метафізичної методологічної позиції з її визнанням реального існування смислу літературних явищ: мотивів, сюжетів, жанрів і т.д. аж до поняття всезагальної літератури.