Теорія держави і права — фундаментальна наука і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право як явища суспільного життя, основні закономірності їх виникнення і розвитку, їх сутність, призначення і функціонування всуспільстві, а також особливості політичної і правової свідомості та правового регулювання.

Основні ознаки Т.Д.П.

1. Вивчає державу і право у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії – загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави та тощо.

2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам.

3. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Неможливо пізнати право і державу, досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одному.

Т.Д.П. – є суспільною (визначає такі суспільні явища, як держава і право), юридичною (вивчає лише державну і правову сторони громадського життя) та загальною (виявляє та пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави) наукою.

Предмет ТДП

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.

Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

• Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.

• Теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.

• Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.

• Оскільки

основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин.

• Окрім держави існує система органів та організацій що беруть участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.

• Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.

• Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність.

• Оскільки держава і право є динамічними явищами що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

Функції теорії держави і права

Функції ТДП — це напрямки науково-пізнавального і навчального призначення, що характеризують її сутність, зміст, соціальне призначення, завдання і мету в системі юридичних наук.

• Політичний напрям дослідження і вивчення - це розробка принципів перетворення держави та права, їх установ і інститутів на основі пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, а також пізнання перспективних шляхів розвитку держави та права, державного апарату, національної правової системи та законодавства.

• Ідеологічна функція полягає у напрямах світоглядного призначення науки, у діалектико-матеаріалістичному тлумаченні державно-правових явищ.

• Методологічна функція є напрямом дослідження і вивчення державно-правових явищ і базується на тому загальному положенні, що метод - це теорія, яка звернена до практики дослідження.

• Інтерпретаційна функція є напрямок пізнання державно-правової дійсності шляхом з'ясування їх змісту для себе і роз'яснення для інших.

• Евристична - напрямок відкриття нових закономірностей, що виникають в процесі розвитку предмета дослідження, наприклад, держави та права.

• Прогностична - визначає тенденції розвитку явищ, які вивчаються згідно з об'єктивними законами їхнього розвитку.

• Онтологічна (констатуюча) функція - це напрямок пізнання державно-правових явищ, їх окремих інститутів, установ такими як вони є.

• Системоутворююча функція - напрям, що підкреслює важливість ролі і значення теорії держави і права в системі юридичних наук, характеризує побудову теорії держави і прав як певної системи знань.

• Практично-організаторська функція - це напрям пізнання, що орієнтує правоохоронні органи і інших суб'єктів юридичної діяльності про сучасні теоретичні знання в сфері правознавства і має безпосередній вихід на практику

• Інформаційна функція - напрям пізнання, що інформує суб'єктів інформаційних відносин про явища державно-правової дійсності в певній країні і у світі.

• Комунікативна функція - напрям дослідження і вивчення, що вирішує питання передачі нових знань із сфери загальнотеоретичних наук юридичним і навпаки та ін. Використання комплексу біосоціальних знань про людину (евтаназії, клонування, пересадка органів тощо) та нормативне урегулювання суспільних відносин у цій сфері.

Методологія ТДП

Філософські методи

Філософські методи - засоби до яких належать закони і категорії матеріалістичної діалектики, які і виступають методологічною основою пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку та сучасного функціонування державно-правових явищ.

До законів діалектики відносяться:

• Закон боротьби протилежностей - це засіб дослідження закономірностей виникнення і розвитку державно-правових явищ при аналізі протилежностей. Наприклад, аналіз правомірної поведінки і правопорушення в межах правової поведінки.

• Закон накопичення певної кількості і перехід до нової якості - це спосіб дослідження державно-правових явищ, що дає змогу проаналізувати певну кількість знань про державу і право та виробити нові висновки і рекомендації.

• Закон заперечення - це спосіб дослідження держави і права, що передбачає формулювання нових знань на підставі заперечення попередніх та існуючих.

Загальнонаукові методи

Загальнонаукові методи - система методів, властивих юридичній науці. !

До них відносяться:

• Загальносоціологічний метод - це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики.

• Конкретносоціологічний метод - спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища.

• Статистичний метод - застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних цілей.

• Формально-логічний метод - засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки.

• Метод аналізу - за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя.

• Історичний метод - спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку.

• Системно-функціональний метод - досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу.

• Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості.

• Порівняльний метод - дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та ін.

Спеціально-наукові методи

Спеціально наукові методи - система засобів, прийомів та способів, властивих саме теорії держави та права. За їх допомогою досліджуються і вивчаються закономірності виникнення та розвитку державно-правових явищ.

До них відносяться:

• Юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм).

• Методи юридичної статистики - використання великих чисел державно-правових явищ та формування певних рекомендацій на цій основі.

• Методи юридичної логіки.

• Інші методи юридичної науки та інші.

Індивідуально-наукові методи

• Інтуїтивний

• емпіричний

• прогностичний

• ретроспективний

• Інтреспекційний

• професійно-діяльний

Но́рма пра́ва (правова́ норма) —це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів (волі) населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

Загальні ознаки норм права

1. Правило поведінки регулятивного характеру — норма права вводить нове правило, фіксує найтиповіші соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поведінку людей; є модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», яка повинна призвести до певного результату.

2. Загальнообов'язкове правило поведінки — норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, котре не підлягає обговоренню щодо доцільності.

3. Правило поведінки загального характеру — норма права має загальний (без зазначення конкретного адресата — неперсоні-фікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відносин, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Формально-визначене правило поведінки представницько-зобов'язуючого характеру - норма права закріплює права і обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), яка застосовується у разі її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших — забезпечити це право). Формальну визначеність норма права отримує після викладення її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Правило поведінки, прийняте в суворо встановленому порядку — норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їх компетенції з дотриманням певної процедури: розробка, обговорення, прийняття, набуття чинності, зміна або скасування чинності.

6. Правило поведінки, забезпечене всіма заходами державного впливу, аж до примусу — держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поведінки, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаної поведінки, зокрема, ефективні санкції у разі невиконання вимог норми права.

Види норм права

У будь-якій державі існує і виникає величезна кількість норм права. Ці норми можна класифікувати на види за певним критерієм.

• Весь масив діючих в державі правових норм можна поділити на дві групи:

класичні;

спеціалізовані.

Під класичними нормами права розуміють такі правила поведінки, які слугують безпосереднім і самостійним регулятором суспільних відносин.

Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак притаманних класичній моделі норми права.

• 1.Норми права за предметом правового регулювання (або за галузями права):

норми конституційного, адміністративного, кримінального, цивільного, трудового,екологічного права та ін.

• 2.Норми права за методом правового регулювання (або за формою закріплення бажаної поведінки суб'єктів права):

імперативні,

диспозитивні,

Імперативні — норми, що виражають у категоричних розпорядженнях держави чітко позначені дії і не допускають ніяких відхилень від вичерпного переліку прав і обов 'язків суб'єктів. Інакше: імперативні норми прямо наказують правила поведінки.

Диспозитивні — норми, у яких держава наказує варіант поведінки, але які дозволяють сторонам регульованих відносин самим визначати права й обов'язки в окремих випадках, їх називають «заповнювальними», оскільки вони заповнюють відсутність угоди і діють лише тоді, коли сторони регульованих відносин не встановили для себе іншого правила, не домовилися з даному питання (розпізнаються через формулювання: «за відсутності іншої угоди», «якщо інше не встановлено в договорі» та ін.). Інакше: диспозитивні норми надають свободу вибору поведінки.

• 3.Норми права за характером впливу на особу:

заохочувальні,

рекомендаційні,

Заохочувальні — норми, що встановлюють заходи заохочення за варіант поведінки суб'єктів, який схвалюється державою і суспільством і полягає в сумлінній і продуктивній праці (наприклад, правила щодо виплати премій).

Рекомендаційні — норми, що встановлюють варіанти бажаної з погляду держави поведінки суб'єктів.

• 4.Норми права по субординації в правовому регулюванні

матеріальні,

процесуальні,

Норма матеріального права — норма, що є первинним регулятором суспільних відносин: містить правило (права, обов'язки, заборони), на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, не можна вчиняти вбивство.

Норма процесуального права — норма, що встановлює оптимальний порядок застосування норм матеріального права: містить правило, на підставі якого можливо вирішення справи по суті. Наприклад, порядок розслідування злочину, порядок виклику свідків до суду тощо.

• 5.Норми за ступенем визначності варіанта поведінки

абсолютно визначені,

відносно визначені,

Абсолютно визначені норми права- це норми з вичерпною конкретністю і повнотою встановлюють умови своєї дії, права і обов'язки адресатів та наслідки їх порушення.

Відносно визначені норми права - це норми, що не містять повних, вичерпних вказівок на умови їх дії, права та обов'язки адресатів або зміст санкцій.