Консервативна модель (континентальна європейська, інституціональна»)

Центральний принцип – опір на ринок та принцип страхування під державним спостереженням. Через прихильність до систем соціального страхування, що організується та фінансується «соціальними партнерами», так називаються у ЄС тих, хто наймає та кого наймають. Консервативна модель базується на принципі досягнень, де праця визначає наступне соціальне забезпечення. Для добре організованих робочих у процвітаючих галузях результат може бути дуже високий. Проблеми виникають при розгляді тих прошарків населення, які не зайняті постійно або взагалі не зайняті, і тому вони не мають страховок, а ступінь податкового перерозподілу невелика. Вони змушені розраховувати на місцеві благодійні органи та суспільну допомогу. Відповідно консервативна модель соціальної політики веде до появи подвійного суспільства, описаного одним німецьким соціологом як Перша та Друга Реальності.

Країною, де максимально повно реалізовані принципи консервативної моделі є Німеччина, яка взагалі першою у Європі та у світі увела систему страхування. Заслуга у формуванні страхового законодавства належить канцлеру Бісмарку. Він досягнув послідовного прийняття трьох законів, що сформували систему соціального страхування:

• Закон про страхування по хворобі осіб промислової праці – 1884

• Закон про страхування від нещасних випадків на виробництві – 1885

• Закон про інвалідність та страхування по старості – 1891

Уже цим законам були властиві риси, характерні для системи страхування і сьогодні:

• ув’язування розмірів страхових внесків з заробітком, а не з тим або іншим ризиком;

• розподіл витрат на внески між робочими та наймачами;

• публічно-правова форма організації страхування. Вік пенсіонування по старості дорівнював 70 рокам при наявності 30-річного трудового стражу; пенсіх по інвалідності призначалися у випадку втрати 2/3 працездатності. Фінансування здійснювалося за рахунок страхових внесків, що виплачувалися застрахованими та роботодавцями у рівних долях, та дотації держави, за введення якої Бісмарка називали соціалістом. Ці закони зафіксували пріоритет реабілітації по відношенню до пенсії, тому утримувачі фондів пенсійного страхування використовували накопичені засоби для будівництва туберкульозних закладів, квартир для робочих. Оцінюючи закони, можна сказати, що вони привели до історичного компромісу між індивідуальною автономією та колективом, самодопомогою та допомогою держави, лібералізмом та соціалізмом.

У 1910-і роки розвиток страхування привів до зниження пенсійного віку до 65 років (норма, що діє і сьогодні), однак через економічну нестабільність розміри пенсій були дуже малі. Певне співвідношення між пенсіями та ростом доходів працюючих вдалося встановити у 1950-і роки, що підвищило добробут пенсіонерів. Система страхування постійно реформувалася, а пенсійна реформа 1992 року встановила єдині норми для всіх територій об’єднаної Німеччини.

Пенсії по старості призначаються звичайно у 65 років при наявності 35 років страхового стажу. Дострокова пенсія по старості (з 60 років) існує для шахтарів з багаторічним стаже роботи під землею. Можна отримувати неповну пенсію з 63-річного віку. Умова 35-річного стажу полегшено жінкам, для яких враховуваним періодом часу тепер є період виховання дітей до 10-річного віку. Це положення вважається «тимчасово відповідаючим Конституції». Існує також пенсія по старості у зв’язку з безробіттям. Обґрунтована вона тим, що на ринку праці неможливо працевлаштувати 60-річного праценабувача.

Законодавець поклав на систему пенсійного страхування виконання ряду задач, «що підривають» принцип чистого страхування. Для цього використовуються дотації держави, наприклад, на фінансування строку служби у армії, виховання дітей тощо. На ці цілі тратяться суттєві суми – 18-20% витрат на пенсії щорічно. Щоб зменшити частку державної дотації з 1992 поставлені вузькі рамки інвестиційної діяльності фондів, бо пріоритет повинні мати платоспроможність утримувачів фондів, наявність резервів періодів платежів, що належать до виплати.

Отже, «німецька» модель побудована на взаємних обов’язках тих, кого наймають та хто наймає, на принципі трудової участі (краще забезпечений той, хто більше працює та більше заробляє) і на приматі реабілітації над пенсіонуванням, щоб не допускати дострокового уходу на пенсію у зв’язку з втратою працездатності.