Холостова е.И. Социальная политика и социальная работа: Учебное пособие. – м.: издательско-торговая корпорация «Дашков и к», 2007. – 216 с.

Глава 6. Моделі соціальної політики за кордоном

Кожна країна з урахуванням своєї специфіки формує власну модель соціальної політики. У той же час Комісія Європейського Співтовариства, чиєю задачею є розробка уніфікованої модифікації соціальної політики для «Загальноєвропейського будинку», виділяє дві основні моделі:

1. Перша модель («Бісмарківська» - за іменем її родоначальника, канцлера Отто Бісмарка) встановлює жорсткий зв’язок між рівнем соціального захисту та успішністю (тривалістю професійної діяльності. Соціальні права зумовлюються тими відрахуваннями, які виплачуються протягом всього активного життя, тобто соціальні виплат приймають форму відкладених доходів (страхових внесків). Страхові каси, що керуються на паритетних або розділених початках працедавцями та працеотримувачами (підприємцями та найманими працівниками), збираються у встановленому, як правило, через колективні договори, розмірі відрахування з заробітної плати, з яких формуються різні професійні страхові фонди та здійснюються соціальні виплати. Відповідальність за фінансові рівновагу та збереженість засобів несуть правління кас (фондів). Вони не повинні субсидіюватися з бюджету будь-якого рівня, тому що податковий перерозподіл, що реалізується через універсальний бюджетний підхід, суперечить логіці трудової (страхової) участі. Тут соціальний захист повинен бути принципово незалежний від «фінансових ін’єкцій» з боку держбюджету. Для сімей зі слабкими можливостями активної трудової участі існує національна солідарність, що реалізується через муніципальні служби для малозабезпеченого населення, або благодійність. Але це допоміжні механізми, а не основні принципи.

2. Друга модель, яку комісія ЄС називає «беверіджською», виходить з того, що будь-яка людина незалежно від її приналежності до активного населення, має право на мінімальну захищеність по відношенню до захворювань, страт ості або іншої причини скорочення своїх матеріальних ресурсів. У тих країнах, які обрали цю модель, діють системи страхування по хворобі, прикріплення до яких є автоматичним, а пенсійні системи забезпечують мінімальні доходи всім перестарілим незалежно від їх колишніх зусиль по відрахуванням від заробітної плати («соціальні» пенсії на відміну від «професійних»). Такі системи соціального захисту фінансуються через податки з держбюджету. У даному випадку переважає принцип національної солідарності, що будується на концепції розподільчої справедливості. Прихильниками цієї системи є Англія та країни скандинавського соціалізму, у першу чергу Швеція, що досягла вагомих результатів у вирішенні, наприклад, проблем бідності.

У літературі використовуються різні позначення моделей соціальної політики. Проаналізуємо їх з урахуванням здатності «боротися» з бідністю, використання податкового перерозподілу та вирішення проблем зайнятості.

Характеристика різних моделей соціальної політики

	Католицька	Консервативна	Ліберальна	Соціал-демократична
Центральна одиниця	Сім’я	Місцевий ринок	Центральний уряд	Місцеві органи управління
Рівень витрат на соціальне забезпечення	Низький	Високий	Високий, платники податків вимагають зниження	Високий
Зайнятість	Низька, багато жінок не працює	Висока, широко представлена неповна розподільна зайнятість	Висока	Висока, що стимулюється державою
Приватний сектор, що забезпечує надання соціальних послуг	_	+	+	+
Головне джерело фінансування	Ринок та інфраструктура. Самодопомога. Сімейна допомога	Ринок (страхові виплати)	Держава для бідних та непрацюючих (податки), страхові виплати для платників податків	Держава та комуни (муніципалітети). Податковий перерозподіл
Опір на обов’язкове страхування	+	++	+	+
Опір на добровільне страхування або волонтерську допомогу	+	+	+	-

Моделі соціальної політики, зайнятість та соціальний перерозподіл

Моделі соціальної політики	Зайнятість	Рівень бідності	Перерозподіл
Соціал-демократична	Висока	Низький	Високий
Консервативна	Низька	Помірний	Помірне
Ліберальна	Високий	Помірний	Високий
Католицька	Низька	Висока	низький

З таблиць видно, що у соціалістичній або соціал-демократичній моделі акцентується як соціальний перерозподіл доходів через фіскальну політку, так і зайнятість. Остання характеризується тим, що більша частина населення представлена на ринку праці, а також високим ступенем зайнятості, у тому числі «штучною» - ініційованою державою. У консервативній моделі також високий акцент на зайнятості, але не на соціальному перерозподілі. У даному випадку ми бачимо феномен працюючого бідняка: багато людей працює, але заробітна плата, яку їм виплачують, не дозволяє уникнути бідності, або ж вони зайняті непостійно – сезонні роботи. Неповний робочий день.

По-іншому обстоять справи при ліберальній моделі. Тут рівень розподілу зайнятості серед більшої частини населення низький, але ми виявляємо відносно високий рівень соціального перерозподілу. Держави з соціал-демократичною та ліберальною моделями мають помірну ступінь бідності, тому як держави консервативної або католицької моделей – більш високу. Це означає, що соціальний перерозподіл важливіше, ніж розподіл зайнятості у боротьбі з бідністю, або по меншій мірі, що консервативний підхід до боротьби з бідністю є неадекватним.

Однак це лише один бік медалі. Системи соціального захисту практично всіх країн Західної Європи у 90-і роки зіштовхнулися з фінансовими труднощами, викликаними, головним чином, старінням населення та швидким ростом витрат на страхові гарантії по старості та хворобі. Ця тенденція буде поглиблюватися, так як демографічна ситуація останніх років свідчить про постійне зростання цих витрат поруч зі стабілізацією витрат на сімейні допомоги у зв’язку з майже незмінним числом їх набувачів.

Розглянемо основні принципи кожної з моделей.