§ 27. Психопатії

Психопатія - стійка аномалія особистості з дисгармо­нією емоційно-вольової сфери і своєрідним, переважно афективним, мисленням.

Під психопатіями розуміють такі хворобливі стани, при яких уроджені аномалії характеру ускладнюють або уне­можливлюють пристосування особистості до соціального середовища. Психопатія, як патологія характеру, формуєть­ся з раннього дитинства, без значних змін зберігається про­тягом усього життя людини і визначає собою особливості її реакцій, поведінки, взаємовідносин із оточуючими. Так зва­на тріада ознак психопатії - тотальність, стійкість характе­рологічних порушень і зміна соціальної адаптації - мають особливе значення в судовій психіатрії, де діагностичні критерії повинні бути особливо чіткими.

Таким чином, з одного боку, психопатія не є захворю­ванням із певним початком, перебігом, наслідком, а з іншо­го боку, вона не може бути віднесена і до норми, оскільки виразність патологічних особливостей характеру при пси­хопатії така, що гармонічна адаптація особистості до умов соціального оточення стає неможливою. Психопати не тільки самі страждають від своїх характерологічних вад, але і заподіюють багато страждань, роблячи «ненормаль­ним» життя близьких людей. При цьому вони можуть мати високий інтелект і цілу низку цінних людських якостей, що іноді дозволяють їм домагатися великих успіхів і приноси­ти користь суспільству. В інших випадках, навпаки,- пато­логічний характер, невміння регулювати взаємини з людь­ми перешкоджають реалізації часом неабияких здібностей і спроможностей і психопат перетворюється в скривдженого «невдаху», який нічого не досяг в житті.

При великій різноманітності форм психопатій усі вони характеризуються стійкою дисгармонією емоційно-вольо­вої сфери, порушеннями поведінки. Такі хворі часто склад­но уживаються в колективі, у них спостерігаються конфлік­ти, пов'язані з неадекватністю реакцій, афективна нестій­кість, агресивність. Інші, навпаки, розгублюються у важких ситуаціях, сором'язливі, не можуть відстояти своїх ін­тересів і дуже страждають від цього. Часто хворі повною мірою усвідомлюють свої вади і зберігають до них критич­не ставлення, однак змінити що-нсбудь при цьому вони не мають сил. Залежно від обставин, віку, соматичного стану

164

патологічні риси характеру можуть згладжуватися чи за­гострюватися, але якщо мова йде про справжні психопатії, вони ніколи не зникають зовсім. Психопатії, з одного боку, є сприятливим грунтом для виникнення різних вторинних патологічних розладів, як невротичних, так і психотичних. З іншого боку, багато психічних захворювань, руйнуючи, змінюючи людську особистість, ведуть до розвитку схожих станів, що називаються психопатоподібними.

Перебіг психопатії має періоди компенсації, що чергую­ться з періодами декомпенсації, коли з'являється необхід­ність в амбулаторному або стаціонарному лікуванні хворо­го. Іноді вони набувають хронічного характеру.

У походженні і розвитку психопатій відіграє роль спо­лучення несприятливих спадкових (уроджених) задатків і неблагополучних зовнішніх умов, зокрема, неправильного виховання. В конкретних випадках головне значення може мати той, або інший чинник.

Загальновизнаної класифікації психопатій не існує, од­нак у залежності від особливостей вищої нервової діяльно­сті виділяють такі основні типи: 1) збудливі, 2) хитливі, 3) торпідні, 4) істеричні і 5) паранойяльні психопати.

Збудливі психопати характеризуються підвищеною дратівливістю, збудженістю, вибуховістю. Для них харак­терний патологічний варіант сильного нсврівноважсного типу вищої нервової діяльності з різкою недостатністю внутрішнього гальмування, що робить їх уразливими, за­пальними, нездатними до самоконтролю у важких ситуаціях. Афективна реакція не відповідає приводу і силі подразника. Такі хворі нестерпні до чужої думки, схильні переоцінюва­ти власні здібності, самолюбиві, образливі, підозрілі. Вони не лише схильні до постійних конфліктів, а і владолюбці, вперті, задиркуваті до дрібниць, вимагають беззаперечної покори і не терплять заперечень. Цс частіше люди, які «не-вдоволені всім і вся». Вони легко виходять із себе з будь-якого приводу, схильні до бурхливих афективних розрядів, цілком неадекватно ситуації, що їх викликала, можуть бути емоційно напружені, нестримані, гнівливі. Якщо вони з різ­них причин не мають можливості вилити свою лють, гнів на оточуючих, то об'єктом агресивного поводження можуть стати вони самі. В цих випадках хворі рвуть на собі одяг, наносять ушкодження, роблять суїцидні спроби. Заспокоїв­шись, хворі намагаються загладити свою провину, усвідом­люють неправильність свого поводження, каються у вчине­ному. Однак навіть можливість критичного відношення не

165

позбавляє їх від подібних ексцесів надалі. Під впливом сприятливого зовнішнього середовища, гарного виховання ці риси характеру згладжуються, і навпаки,- при несприят­ливих умовах вони загострюються.

У хитливих психопатів поряд із слабкістю нервових про­цесів є патологічна рухливість цих процесів, що призводить до складності вироблення стабільного стереотипу поводжен­ня. Вони не здатні до тривалої напруги, швидко і легко пере­ходять від одного настрою до іншого, не можуть довго зосе­редитися на одній справі, легко сугестивні і швидко потрап­ляють під чужий вплив. Потрапляючи в погане оточення такі хворі легко втягуються в азартні ігри, удаються до наркотиків, алкоголю, стають сексуально розпущеними, бродяжать.

Торпідні (астенічного і психастенічного типу) психо­пати. До цієї групи відносяться люди із загальмованою, слабкою нервовою системою, із тривожно-педовірливим, нерішучим характером. Для них притаманні почуття влас­ної неповноцінності, легка вразливість, боязкість, сором'яз­ливість, невміння боротися з життєвими труднощами, схиль­ність до зниженого настрою. Вони невпевнені в собі і своїх вчинках, нерішучі, недовірливі, уразливі, сумніваються в слушності своїх вчинків, схильні до постійного самоаналізу і самоконтролю, завжди незадоволені собою. Невпевне­ність у собі іноді набуває нав'язливих станів. Вони постій­но перевіряють завершеність власних дій: чи закриті двері, чи виключене світло, чи вчасно виконана робота, чи якісно. Хворі завжди тривожаться про вчасний вихід на роботу, чи заплановану зустріч, з сумнівами приймають рішення і тривожаться про їх правильність після прийняття. Хворі завжди ретельні, скрупульозні, педантичні і вимагають цього від оточуючих, чим викликають їхнє негативне став­лення до себе. У разі зриву перенапруженого процесу галь­мування можуть дати важкі агресивні розряди.

Підвищена вразливість сполучається в них із швидкою виснажливістю, несталістю до тривалих навантажень, тому на роботі, у побуті вони всіляко ухиляються від того, що вимагає напруги. У зв'язку з цим вони важко звикають до нової обстановки, уникають нових знайомств, прагнуть будь-що зберегти звичний спосіб життя.

Відмітною рисою психастенії є схильність до постійних сумнівів. Хворому надзвичайно важко прийняти саме не­значне рішення. Притаманне марне мудрування, що не веде до конкретних дій. Нерідко ці люди тактовні, делікатні, пе­дантичні у відношенні до оточуючих, однак до себе вони

166

пред'являють підвищені вимоги і тому теж страждають від невпевненості. Часто їх мучать розкаяння совісті, побою­вання, страхи, що набувають нав'язливого характеру.

Істеричні психопати. Ця група осіб має у своїй основі слабкий тип нервової системи, у них переважає перша сиг­нальна система над другою, підкірка над корою. їхніми най­більш характерними ознаками с егоцентризм, прагнення здаватися більш значними, ніж вони є в дійсності, хвальку­ватість, облудність, театральність, демонстративність, «гра на глядача», підвищена сугестивність і самонавіюваність, сполучення упертості і послідовності, підвищена збудли­вість. З цією метою вони намагаються привернути до себе увагу яскравим, надзвичайно модним одягом, театральною, демонстративною поведінкою, позерством. Намагаються постійно перебувати в центрі уваги і тому емоційно збу­джені, пишномовно висловлюються, виразно жестикулю­ють. У відповідь на несприятливі ситуації хворі «розігру­ють» сцени з биттям посуду, заломлюванням рук, ридання­ми, погрозами самогубства. Прагнення до самоствердження роблять їх нелюдимими в колективі, створюють грунт для конфліктних відношень із оточуючими, порушують соці­альну адаптацію. Хворі у важких життєвих ситуаціях мо­жуть давати різні патологічні реакції - судомні припадки, афективні спалахи, робити суїцидні спроби та ін. У стані істеричного нападу психопати можуть падати на підлогу, рвати на собі волосся, одяг, кричати, але, на відміну від епі­лептичного нападу, при цьому не буває піни з рота, невиму­шеної дефекації чи сечовипускання, хворі не завдають собі шкоди. Всі ці порушення виникають у ситуації, яка травмує, і минають після її припинення. Припиненню нападу може сприяти голосна команда, укол голкою, вдихання нашатир­ного спирту чи просто вихід з кімнати «глядачів».

Для параноїдних психопатів характерна інертність нервових процесів і готовність до утворення вогнищ за­стійного збудження. Хворих захоплює якась надцінна ідея і ніякі заперечення проти цієї ідеї вони не сприймають. Не­згодних із їхньою ідеєю вони вважають ворогами, борються за свої ідеї. До параноїдних психопатів відносяться сутяги, реформатори, винахідники. Сутяги пишуть численні заяви, скарги в різні організації, органи преси, урядові установи, вперто добиваються «справедливості» і покарання «вин­них», звинувачують працівників правоохоронних органів в тому, що вони перейшли на бік «ворогів» і в своїх дома­ганнях нерідко доходять до актів агресії по відношенню до

167

удаваних ворогів. При цьому в такій «боротьбі» паранояль-ні психопати виявляють сильні вольові якості, уміло знахо­дять собі прибічників і запевняють їх у своїй правоті та за­лучають на свій бік для спільних дій. Втягуючись у цю діяльність, вони підкоряють їй усе: залишають роботу, зне­важають інтересами близьких і т. д.

Для усіх видів психопатів характерно різке погіршення стану у разі виникнення несприятливої для них ситуації.

Судово-психіатрична оцінка психопатії базується на тому, що психопатія не є типовою психічною хворобою у вузькому розумінні. Вона виражається в особливостях тем­пераменту і характеру. У більшості випадків (95-97%) пси­хопати здатні розуміти фактичний характер своїх дій, пра­вильно оцінювати свої дії або керувати ними. Тому їх ви­знають осудними. Бувають випадки, коли зміни характеру психопатичної особистості стають такі глибокі, що їхній стан можна прирівняти до психічної хвороби, і тоді психо­пата визнають неосудним (3-5%).

Судово-психіатрична оцінка патологічних розладів ви­значається глибиною і виразністю психопатологічних утво­рень, що сформувалися. Особи з явищами паранойяльного розвитку особистості неосудні. Підставою для цього слу­жать виражені надцінні і маревні ідеї, що виключають на­віть часткову критику непохитною переконаністю правомір­ності патологічних уявлень і активністю в реалізації дома­гань. У деяких випадках визнаються неосудними психопати астенічного й істеричного типів.

Сексуальні збочення, якщо вони спостерігаються у пси­хопатичних особистостей, бувають пов'язані з умовами розвитку особистості, і їх не можна вважати біологічно обумовленими. Тому сексуальні перекручення не є підста­вою для визнання правопорушників неосудними.

Дієздатність хворих психопатіями визначають на основі тих же критеріїв, що й осудність.