§ 2. Становлення судової психіатрії: короткі історичні відомості

Історія психіатрії налічує багато століть. Психічні хво­роби, як і хвороби взагалі, існують стільки, скільки існує людство.

Серед праць лікарів стародавності про душевні хвороби найбільш значимі належать Гіппократу - основоположнику наукової медицини. В його працях немає систематизовано­го вчення про душевні хвороби, але часто йдеться про ме­ланхолію і манію. Гіппократ перший визнав, що у душевно­хворих страждає мозок і що вони є хворими, які підлягають нагляду і піклуванню лікарів.

Гіппократ вважав, що в основі виникнення душевних хвороб лежить фізична причина. Як лікувальні заходи він рекомендував спокій тіла і духу, дієту, ванни, холодні об­ливання, легку гімнастику.

Слід сказати, що утвердження погляду на сутність пси­хічних розладів проходило в постійній боротьбі матеріаліс­тичних та ідеалістичних світоглядів. Панування останніх в різні періоди історії нерідко трагічно відбивались на долі хворих. Найбільш похмурим у цьому відношенні було се­редньовіччя, коли утвердився погляд на психічно хворих як на осіб, одержимих нечистою силою, які уклали з нею

8

зговір на зло людям. В епоху середньовіччя на вогнищах інквізиції тільки в Європі загинули десятки тисяч психічно хворих. їх поведінку розцінювали як чаклунство, зносини з чортом і т. ін.

Відомий церковний діяч М. Лютср в 1530 році писав: «На мою думку, всі божевільні уражені в здоровому глузді чортом. Якщо ж лікарі приписують такого роду хвороби причинам природним, то відбувається цс тому, що вони не розуміють, до якої міри могутній і сильний чорт».

Дещо іншою була точка зору у духовенства Росії. На психічно хворих вони дивились як на «одержимих чор­том» всупереч їх волі. Кращим місцем їх перебування вважались монастирі, де монахи мали м'яко поводитись із хворими.

З розвитком у феодальному суспільстві капіталістичної мануфактури виникла нагальна необхідність і потреба ізо­ляції психічно хворих від населення міст.

У ХУІ-ХУІІ століттях в містах Європи для них органі­зуються так звані сховища. В будинках тюрем та інших приміщеннях, що були вже непридатні для проживання, розміщали сотні і тисячі психічно хворих під нагляд від­ставних солдат. Роками і десятиліттями знаходились вони в темних і сирих казематах, прикуті ланцюгами, голодні, не­щадно биті.

Пам'ятним у розвитку психіатрії був 1792 р., коли лікар Філіп Пінсль, під наглядом якого перебували паризькі схо­вища, вперше скасував тюремний режим і зняв з хворих ланцюги. Сховища були перетворені на заклади лікарняно­го типу, з хворими почали поводитись гуманно, створюва­ли для них людські умови існування.

Але ще тривалий час навіть у Франції в багатьох притул­ках умови існування хворих були невтішні. Про цс свід­чить, зокрема, доповідь уряду Ескіроля, учня і послідовни­ка Ф. Пінсля, в якій він зазначив: «Я відвідав ці притулки злощастя. Нещасні, в інтересах яких я піднімаю свій голос, підлягають поводженню гіршому, ніж злочинці, і живуть в обстановці, яка достойна звірів. Я бачив їх, вкритих лахміт-тями, на соломі, яка служить для них єдиним захистом від сирості кам'яної підлоги. Я бачив їх, відданих напризволя­ще до справжніх тюремників, у вузьких келіях, у смороді, прикутих до стін погребів, де посоромились би тримати тих хижих тварин, на утримання яких у столиці держава не жалкує затрат. Ось що я бачив у Франції і ось так утриму­ються душевнохворі майже усюди в Європі».

9

Єскіролю належить один з перших посібників у психіа­трії, в якому він спробував дати класифікацію психозів. За його ініціативою організуються перші колонії для душев­нохворих, де застосовується трудотерапія. Для спасіння хворих, які відмовлялись від їжі, він запропонував годува­ти їх через зонд. Він вперше звернув увагу на хворобу, яка потім отримала назву прогресивний параліч.

Як реформатор, поширювач передових ідей увійшов в історію психіатрії англієць Джон Коноллі. Творчо розроб­лена ним система «нестиснення», відмова від застосування гамівних сорочок, масок, зв'язування та інших форм «стис­нення» хворих, поклали початок організованому лікуванню психічно хворих.

Як лікувальні заходи використовувались різні механічні пристрої, які обмежували рухи хворого: гамівна сорочка чи камзол, гамівний стілець, гамівне ліжко, примусове стояння на ногах у позі, яка нагадувала розп'яття. Втома і сонли­вість, які швидко наставали, робили хворих покірними і безпечними. Широко застосувались для лікування хворих різні машини, які крутилися: обертальна порожниста ма­шина, обертальне ліжко тощо, які заподіювали фізичні страждання хворим.

Не останнє місце в терапевтичних заходах займали за­соби, які спричиняли біль: втирання мазей, які виклика­ли печіння, застосування наривних пластирів, припікання розпеченим залізом, а також терапія блювотними засоба­ми. Використовувались також такі методи, як занурення в холодну воду чи обливання голови, потилиці, спини хворого.

Ось витяг із одного посібника: «Хворого садовлять на гамівний стілець, прив'язують, роблять кровопускання, ставлять 10-12 п'явок на голову, обкладають тіло льодяни­ми рушниками, виливають на голову 50 відер холодної во­ди, дають великий прийом послаблюючої солі».

Одним із основоположників наукової психіатрії є Віль-гельм Гризінгер. Він вважав, що психічне життя людини, як і тварин, тісно пов'язане з почуттєвим сприйняттям і зна­ходить свій кінцевий прояв у рухах. Перехід чуттєвого збудження в руховий акт здійснюється шляхом рефлексу. Пізніше ці ідеї були розроблені І. М. Сєченовим, а також І. П. Павловим, який розробив вчення про вищу нервову діяльність людини, та його школою (П. К. Анохін, Н. А. Бер-штейн, І. О. Бериташвілі та ін.).

Великий вплив на розвиток психіатрії і на матеріалістич-

10

не розуміння суті психозів мали дослідження Мейнерта і Вернікс.

Австрієць Мейнерт стверджував, що всі психічні функ­ції локалізуються виключно в корі головного мозку, а під­кірковим центрам належить роль первинної обробки ін­формації, яка сприймається органами чуттів.

Німець Карл Верніке ввів ряд клінічних понять: «над-цінні ідеї», «гіпермстаморфоз», описав клініку і патомор-фологію енцефалопатії.

Розвиток психіатричної допомоги в Росії відрізнявся від її розвитку в Західній Європі. В кінці XVIII ст. в губернсь­ких містах почали створювати при загальних лікарнях особ­ливі будинки чи відділення для божевільних. Завідували ними з самого початку лікарі. Перший такий будинок був побудований у Петербурзі 1782 р.

У Росії основні принципи системи «нсстиснення» швид­ко знайшли широке визнання. В 1839 р. один із основопо­ложників Петербурзької школи психіатрів І. Ф. Роль зазна­чав: «Ніхто не мас права не тільки піддавати хворих тілес­ному чи будь-якому іншому покаранню, але і не повинен навіть ні лаяти, ні докоряти їм, не потрібно також ні під­тверджувати, ні відкидати фальшиві їх думки..., а якщо вони задають безглузді питання, то краще за все вибачи­тись незнанням...».

Особливо великі міни в справі організації психіатричної допомоги настали в так званий земський період російської медицини, який почався з часів організації земств, тобто з 1864 р.

У 1867 р. розпочав читання університетського курсу психіатрії при Петербурзькій військово-медичній акаде­мії професор І. М. Балінський. Його послідовник І. П. Мер-жеєвський - представник клініко-морфологічного напряму в психіатрії - підготував 50 психіатрів (11 з яких - викла­дачі і професори).

У Москві читання курсу психіатрії розпочате у 1838 р. С. С. Корсаковим. Він зробив спробу обґрунтувати нозоло­гічний напрям у психіатрії. Описав поліневротичний алко­гольний психоз (названий його прізвищем). Створив школу психіатрів.

У розробці нозологічного напряму велике значення ма­ла діяльність Е. Крепеліна. В 1898 р. він об'єднав катато­нію, гебефренію, ряд маячних форм і гостре божевілля -в раннє слабоумство. В 1899 р. він об'єднав в одне захво­рювання маніакально-депресивний психоз. Зробив внесок

11

у вивчення епілепсії і неврозів. «Епоха» Е. Крепеліна озна­менувалась також значними успіхами в справі догляду за психічно хворими - переведення їх на ліжкове утримання.

Швейцарець Е. Блейлер в 1911 р. назвав раннє недоум­ство шизофренією.

Перші десятиліття XX століття були ознаменовані вели­кими досягненнями у галузі вивчення межової психіатрії неврозів, реактивних станів і психопатій. Великий внесок у вчення про психопатії зробили Е. Крепелін і П. Б. Ган-нушкін.

На розвиток матеріалістичного погляду на сутність фі­зіологічних механізмів вищої нервової діяльності, і разом і тим на розвиток психіатрії, чималий вплив мали роботи І. М. Ссченова, І. П. Павлова, В. М. Бехтерсва, В. П. Сербсь­кого та інших вчених.

1919 р. у Москві були закладені основи принципово но­вому розділу психіатричної допомоги - позалікарняній, у вигляді ПНД (нічний санаторій, денний стаціонар, ліку­вально-трудові майстерні). Були створені мережі диспан­серних і стаціонарних закладів для психічно хворих дітей і дітей-невротиків. Створюються науково-дослідні центри.

Сучасні дослідження в галузі судової психіатрії, які здійснюються з наукових позицій, дозволяють по-новому висвітлити цілий ряд питань клінічної і соціальної психіат­рії, сприяють розумінню характеру хворобливих розладів, їх судово-психіатричної оцінки, а також поліпшенню пси­хіатричної допомоги і попередженню суспільно небезпеч­них діянь з боку психічно хворих.