
- •Всім лінтяям фпс-10-3 присвячується:
- •§ 1. Предмет і завдання судової психіатрії
- •§ 2. Становлення судової психіатрії: короткі історичні відомості
- •§ 3. Правові процесуальні та організаційні основи судово-психіатричної експертизи
- •2. Амбулаторна судово-психіатрична експертиза
- •§ 4. Судово-психіатрична
- •§ 5. Судово-психіатрична експертиза свідків і потерпілих
- •§ 6. Психіатричне обстеження засуджених
- •§ 7. Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі
- •§ 8. Примусові заходи медичного
- •§9. Короткі відомості про будову центральної нервової системи,
- •Вищу нервову діяльність
- •Та її порушення при психічних
- •Захворюваннях
- •§ 10. Загальні поняття про психічні захворювання
- •§ 11. Симптоматологія психічних розладів
- •Розлади сприйняття
- •Розлади мислення
- •Розлади пам'яті
- •Розлади уваги
- •Стани недоумства
- •Розлади емоцій
- •Розлади свідомості
- •§ 12. Неправильна поведінка психічно хворих і підхід до них
- •§ 13. Шизофренія
- •§ 14. Епілепсія
- •§ 15. Маніакально-депресивний психоз
- •§ 16. Травматичні ушкодження головного мозку
- •§ 17. Епідемічний енцефаліт
- •§ 18. Сифілітичні захворювання центральної нервової системи (нейросифіліс)
- •§ 19. Судинні захворювання головного мозку
- •§20. Психічні розлади при соматичних захворюваннях
- •§ 21. Психози пізнього віку
- •§22. Просте алкогольне і патологічне сп'яніння
- •§ 23. Алкоголізм і алкогольні психози
- •§ 24. Наркоманії і токсикоманії
- •§ 25. Олігофренія
- •§ 26. Психогенні захворювання (реактивні стани)
- •§ 27. Психопатії
- •§28. Розлади потягів
- •§ 29. Виняткові стани
- •§ 31. Судово-психіатрична експертиза неповнолітніх
- •Розділ II види психіатричної допомоги, підстави та порядок її надання
- •Розділ III забезпечення прав осіб при наданні психіатричної допомоги
- •Розділ IV контроль і нагляд за діяльністю з надання психіатричної допомоги
- •Інструкція про проведення судово-психіатричної експертизи в Україні
- •5. Мета судово-нсихіатричного дослідження є визначити:
- •6. Заклади охорони здоров'я, які виконують експертизу
- •II. Форми проведення експертизи
- •21. Експертиза може бути первинна, повторна і додаткова. Первинною є експертиза вперше призначена за даною
- •IV. Акт експертизи
- •Медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли суспільно небезпечні діяння
- •II. Критерії вибору
- •15. Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігаєть ся у хворих з такими психічними розладами:
- •17. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні, відділення) із звичайним наглядом показана для осіб, які:
- •18. Госпіталізація до психіатричного закладу (відділення) з посиленим наглядом застосовується до осіб, які:
- •19. Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні) з суворим наглядом застосовується до особливо суспільно не-
- •III. Порядок застосування
- •IV. Порядок заповнення
- •VI. Соціальне забезпечення хворих
- •VII. Нагляд і контроль за здійсненням примусового заходу медичного характеру
§ 25. Олігофренія
Олігофренія (уроджена розумова відсталість, уроджене недоумство, розумовий недорозвиток) - це уроджене або набуте у перші роки життя (до 3 років) недоумство з переважною недостатністю інтелектуальних функцій. Особливістю олігофреній є те, що притаманні для них психічні розлади виникають не в результаті зниження інтелекту або
153
інших функцій психіки, як це спостерігається при інших психічних захворюваннях, а являють собою первинне недорозвинення.
Дані досліджень ВООЗ свідчать про зростання серед населення осіб з уродженою розумовою недостатністю (1-3%), причому спостерігається перевага серед хворих олігофренією осіб чоловічої статі. Це пояснюється спадковими причинами (Х-хромосомна спадковість).
Основною причиною олігофреній є шкідливий вплив зовнішніх факторів на плід в період його розвитку або на дитину під час пологів чи на ранніх етапах життя після народження. Такими шкідливими факторами можуть бути інтоксикації, інфекційні захворювання батьків дитини, виснаження матері в період вагітності, механічні ушкодження плоду, травми мозку при пологах, вплив медикаментозних засобів під час вагітності чи годування дитини груддю. Сьогодні відомо понад 300 спадково обумовлених захворювань, які супроводжуються уродженою розумовою недорозвиненістю.
Питома вага спадково обумовлених форм олігофреній значно менше тих, які викликані впливом зовнішнього середовища (екзогенних).
Уроджене недоумство на відміну від набутого не є прогресуючим процесом. Під впливом медико-виховних заходів в окремих випадках можна домогтися навіть деякого поліпшення психічного функціонування.
Нерідко зниження інтелекту поєднується з різними фізичними вадами (неправильна статура, непропорційні кінцівки, малі або надмірно великі об'єми черепа, тупий вираз обличчя), нервовими (недостатньо координовані рухи), ендокринними і біохімічними порушеннями.
Клінічні прояви олігофреній різноманітні, але мають загальні ознаки. Характерною особливістю є наявність тотального психічного недорозвинення: порушення інтелектуальної діяльності, мислення, сприйняття, мови, моторики, емоційно-вольової сфери. Елементарні функції психіки, інстинкти залишаються збереженими.
У залежності від ступеня розумової недостатності олігофренію умовно поділяють на три групи: ідіотію, імбецильність і дебільність. Усередині кожної групи виділяють також легкий, середній і тяжкий ступені.
Ідіотія є самим тяжким ступенем природженого слабоумства. Друга сигнальна система у хворих ідіотією не розвинута. Вони позбавлені мови і здатні виражати свій емоційний стан лише незрозумілими звуками. У більшості з
154
них спостерігається значний ступінь моторного порушення та інші дефекти, що вказують на наявність аномального розвитку центральної нервової системи. Рухи ніг і рук не-узгоджені, незграбні, здебільшого хворі не вміють ходити, сидять у постелі, розхитуються, плескають у долоні, б'ють себе кулаками. Вираз обличчя неосмислений, обличчя часто одутле, язик товстий, мова майже не формується, хворі не розуміють мови інших людей. Увага на зовнішніх подразниках не зупиняється, зір блукає. Вони не можуть оволодіти навиками самообслуговування і охайності. Зовні їх поведінка не мотивована, можуть спостерігатися окремі імпульсивні поступки, агресія, калічення членів. У цих хворих може також порушуватися інстинктивна діяльність. При важких ступенях ідіотії хворі надто прожерливі, їдять все підряд, не відрізняють їстівні предмети від неїстівних (їдять листя, траву, грудки землі, каміння), можуть бути агресивні до тих, хто їх годує, наносять самопоранення. Імпульсивні вчинки і акти агресії виникають здебільшого під впливом відчуття голоду. Вони цілком не здатні до навчання, трудової діяльності, не в змозі себе обслуговувати і тому потребують постійного нагляду і піклування. Часто при ідіотії спостерігаються виражені загальносоматичні порушення, фізичні пороки, через що хворі мають малу життєздатність і часто гинуть від різних захворювань, що приєдналися.
Імбецильність. На відміну від ідіотії при імбецильності хворі здатні до найпростіших форм психічної діяльності (наприклад, до утворення уявлень). Вони здатні утримувати в пам'яті вислови повсякденного вжитку, назви обмеженого числа предметів і користуватися своїм більш ніж скромним словниковим запасом. Пробуючи висловити яку-небудь думку, такі хворі допомагають собі мімікою і жестами. Мислення їх примітивне, мова має грубі дефекти (гаркавість, заїкуватість, шепелявість). Моторика недорозвинена. Рухи погано координовані, хода скована, валькувата. Емоційні реакції при імбецильності також вкрай недосконалі. Хворі похмурі, злісні, схильні до агресії, інколи досить жорстокої; інші - догідливі, довірливі, послужливі. В процесі наполегливого навчання хворі здатні набувати елементарні трудові навички; їм можна прищеплювати правила самообслуговування (уміння роздягатися і вдягатися, самостійно їсти, підмітати чи мити підлогу і т. п.). При середньому і легкому ступенях імбецильності хворі навіть можуть навчатися в допоміжній школі. Вони можуть освоїти деякі навички читання, письма, рахунку. Вади психічного розвитку дозволяють імбе-
155
цилам оволодіти лише елементарними навичками життя, виконувати просту роботу під наглядом інших осіб. Критика у них різко знижена, відсутні такі розуміння, як сором, повага, моральність, соціальні заборони. Водночас вони бувають впертими, набридливими, брехливими, пихатими і нерідко стають предметом розваги для оточуючих. Такі особи часто довірливі, навіювані і погоджуються на прохання інших вчинити суспільно небезпечні дії, значення яких не розуміють. У деяких випадках у хворих спостерігаються розлади сексуального потягу, тому вони можуть нападати на жінок з мстою зґвалтування, скоювати небезпечні сексуальні дії у відношенні неповнолітніх.
Дебільність - найбільш легкий ступінь природженого слабоумства. Мислення цих хворих характеризується конкретністю. Утворення абстрактних понять неможливе або уповільнене. Вони не в змозі зрозуміти переносне значення прислів'їв, приказок. Словниковий запас хворих обмежений декількома сотнями слів. Механічна пам'ять може бути розвинутою в них досить добре, але, запам'ятовуючи вірші, окремі фрази, інструкції, хворі вживають їх без урахування обставин, часто недоречно. Багато хто з них переоцінюють свої здібності, можливості і дуже ображаються, коли їм роблять зауваження. Дебіли схильні до наслідувального поводження, легко підпадають сторонньому впливу. Цим іноді користуються антисоціальні елементи, залучаючи їх до співучасті в злочинах. Нерідко при дебільності має місце розгаль-мованість потягів, зокрема статевого. Перекручення сексуального поводження може робити хворих небезпечними для навколишніх. Іноді при дебільності спостерігається злостивість, упертість, агресивність, але, як правило, вони добродушні, слухняні, ласкаві. Навчання у звичайній школі є для дебілів непосильним, хоча іноді вони потрапляють туди через непорозуміння. Набагато доцільніше навчати цих хворих у допоміжних школах за спеціальною програмою з ухилом на трудове виховання. Оволодівши нескладною професією, хворі надалі можуть успішно працювати і приносити користь суспільству.
Необхідно пам'ятати, що, збираючи слідчі матеріали, необхідно враховувати підвищену сугестивність олігофренів. Іноді вони «підтверджують» те, що слідчий лише припускає. Велику роль у цих випадках відіграє форма бесіди з таким дебілом.
Не менш скрутне становище може виникнути під час допиту олігофрена як свідка. В деяких випадках олігофрени схильні до обмов і самообмов.
156
Судово-психіатрична оцінка. Особи, які страждають олігофренією, складають близько 8% тих, які направляються на судово-психіатричну експертизу; це в більшості випадків обвинувачені, але можуть бути і потерпілі, позивачі і відповідачі. Ідіоти і імбецили правопорушень не вчиняють через свою безпорадність, а якби і вчиняли суспільно небезпечні діяння, то були б визнані неосудними через глибокий ступінь недоумства. Крім того, вони майже постійно знаходяться під наглядом. Що стосується дебілів, то висновок про їхню осудність повинний будуватися на підставі урахування ступеня розумового недорозвинення, характеру самого правопорушення і всієї клінічної картини в кожному конкретному випадку.
Особи з легкою дебільністю здатні свідомо регулювати свою поведінку у юридично значущих ситуаціях, можуть передбачати наслідки своїх дій і тому вони визнаються осудними і дієздатними.
Олігофренів з неглибоким розумовим дефектом можна допитувати на досудовому слідстві та у судовому процесі в якості свідків і потерпілих, оцінюючи їхні показання у поєднанні з іншими доказами. Необхідно враховувати також, що олігофрени мають схильність до обмов і самообмов. Це може бути наслідком переляку, розгубленості або бажання своєрідного «звеличення» своєї особи.
При ідіотії і імбецильності хворі є недієздатними. Також недієздатними є дебіли в тяжкому ступені хвороби, які в силу психічної неповноцінності не здатні розуміти значення своїх дій, керувати ними та передбачати наслідки їх здійснення. За наявності дебільності більш легких ступенів ці особи визнаються дієздатними. Вони можуть укладати різні цивільні угоди і складати договори, одружуватися, виховувати дітей тощо.