§ 8. Примусові заходи медичного

ХАРАКТЕРУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ

ДО ОСІБ З ПСИХІЧНИМИ РОЗЛАДАМИ,

ЯКІ СКОЇЛИ СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНІ

ДІЯННЯ

Чинним кримінальним законодавством встановлено, що особи, які вчинили протиправні дії в стані неосудності, обумовленої душевною хворобою, не с злочинцями і не підлягають покаранню. До них за рішенням суду можуть бути застосовані різні заходи медичного характеру (приму­сове і нспримусове лікування).

Примусовими заходами медичного характеру с надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК України).

Незважаючи на те, що примусове лікування і покарання призначаються судом, між ними існує суттєва відмінність. Примусові заходи медичного характеру відрізняються від покарання тим, що ставлять за мсту лікування хворого, з одного боку, і захист суспільства від його суспільно небез­печних діянь,- з іншого. Це - заходи соціального впливу. Покарання с мірою відповідальності за вину, а примусові заходи медичного характеру застосовуються до суб'єктів, поведінка яких не була вільною при вчиненні суспільно небезпечного діяння чи не г вільною на момент призначен­ня примусових заходів медичного характеру. Примусові заходи медичного характеру мають на мсті перш за все лі­кування особи, а також запобігання вчиненню нею суспіль­но небезпечних діянь, а не ізоляцію від суспільства. Тому до осіб, які перебувають на лікуванні у примусовому поряд­ку, не застосовують такі категорії, як «судимість», «амніс­тія», «помилування», «умовно-дострокове звільнення».

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише відносно осіб, що вчинили передбачені кримінальним законодавством протиправні дії і водночас є хворими на психічні розлади.

Примусові заходи медичного характеру є різновидом за­ходів медичного характеру, що застосовуються до душевно-

52

хворих без їхньої згоди чи згоди їхніх законних представ­ників. Підстави та порядок застосування недобровільних психіатричних заходів до особи, яка страждає на психічний розлад, що передбачені Законом України «Про психіатрич­ну допомогу» (2000 р.), не відносяться до категорії приму­сових заходів медичного характеру (наприклад, ст. 14 -підстави для госпіталізації особи до психіатричного закла­ду в примусовому порядку).

Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:

1. які вчинили у стані неосудності суспільно небезпечні діяння;

2. які вчинили у стані обмеженої осудності злочини;

3. які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлсння вироку або під час відбування покарання (ст. 93 КК України).

Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними. Застосування цих законів проводиться за ухвалою суду або постановою судді (ст. 416 КПК України).

Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяж­кості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечно­сті психічно хворого для себе або інших осіб, суд може пі­сникувати такі примусові заходи медичного характеру (ст. 94 КК України):

1. надання амбулаторної психіатричної допомоги в при­мусовому порядку;

2. госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3. госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4. госпіталізація до психіатричного закладу з суворим наглядом.

Порядок, застосування, продовження, зміни і припи­нення примусових заходів медичного характеру, а також контроль за їх здійсненням регламентуються Інструкцією про порядок застосування примусових заходів медичного характеру до осіб з психічними розладами, які скоїли сус­пільно небезпечні діяння, затвердженою Наказом Мініс­терства охорони здоров'я України від 8 жовтня 2001 р., № 397.

Справи про призначення примусових заходів медичного характеру розглядаються в напрямку особливого прова­дження, який передбачасться главою 34 КПК України.

53

При проведенні досудового слідства проводяться всі не­обхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування об­ставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризу­ють цю особу та її психічне захворювання.

Після закінчення досудового слідства, якщо буде вста­новлено неосудність або обмежену осудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається поста­нова про направлення справи до суду для вирішення пи­тання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обста­вини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на психічну хворобу. Ця постанова ра­зом із справою надсилається прокуророві (ст. 417 КПК України).

Одержавши справу з постановою, прокурор:

1. погодившись з постановою, затверджує її і надсилає до суду;

2. визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити ви­сновок про психічний стан обвинуваченого, або якщо в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось досудовс слід­ство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додатково­го досудового слідства (ст. 418 КПК України).

Справи, що надійшли до суду від прокурора, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вно­сить безпосередньо в судове засідання.

Розгляд закінчених справ провадиться у відкритому су­довому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захис­ника.

Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.

У судовому засіданні допитуються свідки та перевіряю­ться докази, що доводять або спростовують вчинення да­ною особою суспільно небезпечного діяння, а також пере­віряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В необхідних випадках в судове засі­дання викликається експерт.

Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана

54

в судове засідання, суд вислуховує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства ви­словлює свою думку прокурор, потім захисник (ст. 419 КПК України).

Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у кімнату для нарад для винесення ухвали, де вирішує такі питання:

1. чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;

2. чи вчинено цс діяння особою, щодо якої розглядаєть­ся справа;

3. чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на психічну хворобу, яка виключає застосування покарання;

4. чи слід застосовувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме (ст. 420 КПК України).

Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспіль­но небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності або після вчинення злочину захворіла на психіч­ну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, ко­ли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медич­ного характеру, із зазначенням, яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосувати примусові заходи медичного ха­рактеру, справу належить закрити, про що виноситься ух­вала (постанова).

Якщо неосудність або обмежена осудність особи на мо­мент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суд­дя - постанову про направлення справи для досудового розслідування в загальному порядку.

Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя - постановою закриває справу (ст.421 КПК України).

Скасування або заміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці за­ходи, або суду за місцем лікування.

Скасування або заміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспіль­но небезпечне діяння в стані неосудності або обмеженої осудності, видужала або коли в результаті змін в стані здо-

55

ров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медич­ного характеру.

Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру проводиться за поданням го­ловного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпоряд­кований медичний заклад, де тримають дану особу. До по­дання додасться висновок комісії лікарів-психіатрів (ст. 422 КПК України).

Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її психічного захворювання після вчинення злочину, видужус, то суд на підставі виснов­ку медичної комісії виносить ухвалу, а суддя - постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження досудового слідства чи судового розгляду, якщо неосудність чи обмежена осуд­ність була встановлена під час судового слідства. Час пере­бування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбування покарання (ст. 423 КПК України).

Примусові заходи медичного характеру призначаються, продовжуються, змінюються та припиняються судом за наявності:

• акта судово-психіатричної експертизи: про наявність у особи, яка звинувачується у вчиненні суспільно небезпеч­ного діяння, психічного захворювання, що виключас її здат­ність усвідомлювати свої дії та керувати ними на період вчинення інкримінованого діяння та (або) на момент огляду експертною комісією; про ступінь суспільної небезпечності даної особи за характером її захворювання і медичних під­став для застосування відповідного заходу медичного ха­рактеру;

• висновку медичної комісії психіатричного закладу, що здійснює примусовий захід медичного характеру, про зміну психічного стану хворого, ступеня його суспільної небез­печності і наявності медичних підстав для зміни або при­пинення раніше призначеного примусового заходу медич­ного характеру;

• висновку медичної комісії, що проводить огляд засу­джених, про наявність психічної хвороби з хронічним пе­ребігом, яка позбавляє особу здатності усвідомлювати се­бе, оточуюче, керувати своїми діями і перешкоджає відбу­ванню покарання, а також про необхідні заходи медичного характеру, виходячи із ступеня суспільної небезпечності хворого.

56

Щодо осіб, які не становлять суспільної небезпеки за своїм психічним станом на момент розгляду справи, то суд може звільнити таку особу від кримінального покарання і передати необхідні матеріали органам охорони здоров'я для вирішення питання про лікування ціп особи в психоне­врологічному закладі за місцем проживання.

Судово-психіатричні експертні комісії у своїх висновках лише рекомендують той чи інший вид примусового ліку­вання, а визначає його суд. Якщо суд всупереч висновку судово-психіатричної експертизи не вважає за необхідне застосувати до хворого будь-які примусові заходи медич­ного характеру, то він зобов'язаний повідомити про такого хворого органи охорони здоров'я для вжиття ними необ­хідних медичних заходів у звичайному порядку.

Таким чином, мстою застосування примусових заходів медичного характеру є повне вилікування осіб або поліп­шення їхнього стану, а також попередження з їхнього боку нових суспільно небезпечних діянь.

Примусові заходи медичного характеру особам, які за­недужали психічною хворобою після засудження, призна­чаються судом за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом був винесений вирок.

Примусовий захід медичного характеру застосовується за наявності суспільної небезпечності хворого, що під­тверджена:

• юридичним критерієм - фактом вчинення ним суспі­льно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним законодавством;

• медичним критерієм - наявністю у даної особи психіч­ного розладу, який виключає здатність особи усвідомлюва­ти свої дії та керувати ними на момент розгляду справи у суді.

У разі відсутності одного із-критеріїв застосування при­мусового заходу медичного характеру неможливе.

Вид примусового заходу медичного характеру залежить від ступеня суспільної небезпечності хворого. Ступінь сус­пільної небезпечності хворого визначається окремо у кож­ному випадку на підставі тяжкості інкримінованого діяння і типу його суспільної небезпечності. При цьому повинні враховуватись не тільки обставини скоєного інкримінова­ного діяння, а й прояви її попередньої суспільної небезпеч­ності.

Суспільно небезпечні діяння, що вчинені психічно хво­рим, залежно від ступеня тяжкості скоєного поділяються на:

57

• діяння проти життя і здоров'я громадян, що завдали фізичної шкоди або несуть загрозу такої шкоди, включаючи порушення статевої недоторканості;

• діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я гро­мадян та мають у зв'язку із своїми об'єктивними ознаками незначну суспільну небезпечність у випадку їх вчинення осудною особою, передбачають мінімальні терміни пока­рання;

• інші діяння, які не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, за винятком тих, що передбачені у попередньому пункті.

При застосуванні примусового заходу медичного харак­теру враховується тип суспільної небезпечності хворого як показник, що інтегрує особливості психічного розладу, на­станови особистості і обставин вчинення суспільно небез­печного діяння. Виділяються активний і пасивний типи суспільної небезпечності особи, які суб'єктивно характери­зують суспільно небезпечне діяння.

Активний тип суспільної небезпечності хворого харак­теризується тим, що мотив, який збуджує до суспільно небезпечного діяння, походить від нього, незалежно від зовнішніх обставин і безпосередньо пов'язаний з психопа­тологічною характеристикою психічного розладу (як про­дуктивною, так і негативною) і антисуспільною спрямо­ваністю настанов особистості. Найбільш характерними ри­сами активного типу є прояви агресивності з боку хворого, що стають причиною вчинення суспільно небезпечного діяння.

Активний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих з такими психічними розладами:

• синдроми розладнаної свідомості, які супроводжують­ся тривогою, страхом, емоційним напруженням, збуджен­ням рухливості (деліріозні розлади, сутінкові розлади сві­домості, пароксизмальні психотичні стани тощо);

• психопатологічні синдроми із розгальмованістю стате­вого потягу;

• маячні ідеї певного змісту, скеровані проти конкрет­них осіб або організацій, які проявляються як на вербаль­ному, так і дійовому рівнях (ідеї переслідування, отруєння, оволодіння, стороннього впливу на мозок, статеві та інші органи тощо);

• психопатологічні синдроми з галюцинаторними про­явами імперативного і страхітливого характеру;

• психопатологічні синдроми з маячними ідеями своєї

58

особливої значимості і намірами або спробами у зв'язку з цим привернути до себе увагу суспільства через вчинення небезпечного діяння;

• психопатологічні синдроми з маячними ідеями захисту або реалізації своїх «винаходів» шляхом, що становить не­безпеку для оточуючих;

• депресивні стани з хворобливими ідеями звинувачен­ня своєї особи і можливістю вчинення розширеного само­губства;

• маніакальні стани з підвищеною розкутістю і дійовою розгальмованістю;

• психопатологічні стани, які, незалежно від клінічної картини, супроводжуються проявами агресивності, роздра­тованості, подразливості, дійової розкутості, запальності як ознаками негативних настанов особистості або преморбід-них рис хворого;

• розлади настрою дисфоричного характеру у хворих на епілепсію з вираженими змінами в інтелектуальній і емо­ційній сферах.

Пасивний тип суспільної небезпечності хворого харак­теризується тим, що причини вчинення суспільно небезпе­чного діяння не залежать від нього, не обумовлені безпосе­редньо характером його психічних розладів, преморбідни-ми рисами або настановами особистості, а прямо пов'язані з зовнішніми обставинами або діями оточуючих осіб. Най­більш характерними рисами пасивного типу € відсутність проявів агресивності з боку хворого, його пасивність, від­даленість від того, що його оточує, падіння енергетичного потенціалу психічної сфери і особистості, зниженням рухо­вої активності та збуджувальних мотивів.

Хворі легко підкоряються і піддаються навіюванню або, навпаки, проявляють неподатливість зовнішньому подраз­нику, при тривалій дії якого може виникнути короткочасна агресія з їх боку. У першому випадку хворі можуть бути втягнуті та умисно використані здоровими особами у май­нових злочинах. У другому - дії хворих мають ситуативний характер і спрямовані на ліквідацію подразника, що спри­чиняє дискомфорт.

Пасивний тип суспільної небезпечності спостерігається у хворих з такими психічними розладами:

- синдроми розладнаної свідомості, які не супроводжу­ ються тривогою, страхом, емоційним напруженням (амсн- тивні, онейроїдні розлади тощо);

- синдроми постпсихотичного психічного дефекту як

59

фіналу або як етапу перебігу психічної хвороби (за винят­ком психопатоподібного);

• синдроми недоумства різного походження;

• розумова відсталість без ознак виражених емоційно-вольових розладів;

• психотичні стани з проявами підвищеної підлеглості та здатності до навіювання.

Суспільна небезпечність психічно хворих не є стабіль­ною. Прояви підвищеної суспільної небезпеки виникають періодично, залежно від клінічних особливостей перебігу основного захворювання і несприятливого впливу зовніш­ніх чинників. Тому оцінюючи суспільну небезпечність пси­хічно хворого слід враховувати не тільки клініко-психо-патологічні, але і соціально-психологічні фактори.

При різноманітних психопатологічних станах ризик су­спільно небезпечної поведінки збільшують такі соціально-психологічні фактори:

а) ознаки соціальної дезадаптації, що знаходить свій прояв у відсутності роботи та трудової іайнятості, матері­ альної незабезпеченості, житлово-побутової невлаштова­ ності (особливо відсутність постійного місця проживан­ ня), сімейне неблагополуччя, негативний сторонній вплив тощо;

б) схильність до систематичного вживання алкоголю, наркотиків та інших токсичних речовин;

в) наявність кримінальної поведінки до захворювання, рецидиви суспільно небезпечних вчинків;

г) порушення лікарняного режиму при попередніх госпі­ талізаціях.

Критерії вибору та іаепюсувания примусових шходів медичного характеру:

1. Надання амбулаторної психіатричної допомоги в при­мусовому порядку може бути застосоване судом стосовно особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння і страждає на психічні розлади (визнана неосудною). Судом може бути застосовано зазначений примусовий захід медичного харак­теру особі, яка на момент розгляду справи не виявляє ознак психічного розладу і не потребує госпіталізації до психіат­ричного закладу.

2. Госпіталізація до психіатричного закладу зі звичай­ним наглядом може бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним станом і за характером вчиненого суспільно небезпечного діяння не становить значної небезпеки, але потребує тримання у психіатрично-

60

му закладі і лікування у примусовому порядку і не являс собою загрози для себе, оточення чи суспільства. Як прави­ло, такі хворі утримуються у звичайних територіальних психіатричних відділеннях за місцем постійного прожи­вання.

Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні, відді­лення) із звичайним наглядом показана для осіб, які:

• скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, суспільної безпеки тощо) при пасивному типі суспільної небезпечності хворого, тобто за відсутності без­посереднього зв'язку дій із психопатологічною симптома­тикою і відсутністю ознак антисоціальних настанов осо­бистості;

• скоїли суспільно небезпечні дії незалежно від типу суспільної небезпечності хворого за наявності медичних показань для лікування в умовах психіатричного закладу із звичайним наглядом;

• знаходилися у минулому згідно з ухвалою суду в психі­атричному закладі (з суворим або посиленим наглядом) і при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспіль­ної небезпечності, виключив необхідність подальшого ліку­вання в раніше зазначених судом умовах стаціонару;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але до винесення судом вироку захворі­ли на психічний розлад, який позбавляє здатності усвідом­лювати свої дії, керувати ними, і направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з хворобливого стану;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але захворіли під час відбуття покаран­ня на психічний розлад з хронічним перебігом, якщо їх психопатологічні прояви несуть у собі високу ймовірність вчинення нових суспільно небезпечних дій.

3. Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути застосована судом щодо психічно хво­рого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, яке пов'я­зане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним станом становить загрозу для суспільства і потребує три­мання у психіатричному закладі та лікування в умовах по­силеного нагляду. Як правило, на таке лікування направля­ються особи, що ухиляються від лікування, порушують ре­жим, вживають психоактивні речовини.

Госпіталізація до психіатричного закладу (відділення) з посиленим наглядом застосовується для осіб, які:

61

• скоїли тяжкі суспільно небезпечні діяння проти життя і здоров'я громадян (вбивство, тілесні ушкодження), при пасивному типі суспільної небезпечності хворих, дії яких безпосередньо не пов'язані з відповідною психопатологіч­ною симптоматикою, за відсутності ознак антисоціальних настанов особистості і малою ймовірністю їх повторення;

• скоїли дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпечність (проти майна держави та приватних осіб, порядку управління, сус­пільної безпеки тощо) при активному типі суспільної не­безпечності хворого, тобто при безпосередньому зв'язку дій із психопатологічною симптоматикою або з антисоці­альними настановами особистості;

• госпіталізовані у минулому згідно з ухвалою суду до психіатричного закладу з суворим наглядом, при зміні їх психічного стану, який призвів до зниження суспільної не­безпечності і виключив необхідність подальшого лікування у вищезазначеному психіатричному закладі;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпеч­ність, але до винесення вироку судом захворіли на психічну хворобу, яка позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та направлені у зв'язку з цим на лікування до виходу з хворобливого стану;

• скоїли свідомо дії, що не спрямовані проти життя і здоров'я громадян, але мають значну суспільну небезпеч­ність, що захворіли під час відбуття покарання на психіч­ний розлад з хронічним перебігом, якщо його психопатоло­гічні прояви несуть у собі високу ймовірність вчинення но­вих суспільно небезпечних дій.

4. Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути застосована щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне діяння, пов'язане з пося­ганням на життя інших осіб, а також щодо психічно хворо­го, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння становить особливу небез­пеку для суспільства і потребує тримання в психіатричному закладі та лікування в умовах суворого та інтенсивного на­гляду (ст. 94 КК України).

Госпіталізація до психіатричного закладу (лікарні) з су­ворим наглядом застосовується до особливо суспільно не­безпечних психічно хворих з активним типом суспільної небезпечності, дії яких безпосередньо пов'язані з відповід­ною психопатологічною симптоматикою, і скоїли діяння

62

проти життя і здоров'я громадян (вбивства, тілесні ушко­дження, зґвалтування, розбійні напади тощо). До категорії таких хворих слід відносити тих, які:

• мають ознаки хронічного психічного розладу (незале­жно від його стадії та наявності зв'язку між діянням і симп­томатикою), антисоціальних настанов особистості (суди­мість, примусові заходи медичного характеру в анамнезі, труднощі в утриманні в лікарні тощо);

• захворіли до винесення вироку судом на психічний розлад, який позбавляє здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, та у зв'язку з чим були направлені на ліку­вання до виходу з хворобливого стану;

• захворіли під час відбуття покарання на психічний розлад з хронічним перебігом, психопатологічні прояви якого несуть високу ймовірність нових тяжких суспільно небезпечних дій.

До психіатричного закладу з суворим наглядом не при­ймаються неповнолітні, які не досягли 16-річного віку.

Основним критерієм вибору виду примусових заходів медичного характеру стосовно хворого є його небезпека для себе та оточуючих, що виникає внаслідок психічного стану особи. Для її визначення експерти-психіатри повинні мати об'єктивні дані, які характеризують поведінку хворо­го. В цьому плані мають значення докладні дані про обста­вини вчинення діяння, мотиви і психопатологічні механіз­ми, ознаки, що свідчать про можливість повторного вчи­нення суспільно небезпечних дій. Сам психічний розлад не визначає небезпеки хворого, але окремі психопатичні стани являють певний ризик. Тому посилений та суворий нагляд за душевнохворими повинен передбачати умови, що ви­ключають можливість вчинення ними нового суспільно не­безпечного діяння.

Особи, що направлені в психіатричний заклад для засто­сування примусових заходів медичного характеру, незале­жно від виду психіатричного закладу користуються всіма правами пацієнтів психіатричних стаціонарів без будь-яких винятків.

Всі психіатричні заклади, у яких здійснюється примусо­ве лікування, перебувають у розпорядженні органів охоро­ни здоров'я. Умови утримання хворих, медична допомога їм та необхідні заходи соціальної реабілітації визначаються лише психічним станом хворого і не залежать від виду пси­хіатричної лікарні. Такі лікувальні заклади між собою різ­няться лише режимом охорони. У психіатричному закладі

63

зі звичайним наглядом режимні умови не відрізняються від умов психіатричної лікарні загального профілю, де всі охо­ронні функції покладено на медичний персонал лікарні. В психіатричному закладі з посиленим наглядом передба­чена додаткова зовнішня охорона, яка здійснюється співро­бітниками органів внутрішніх справ. У психіатричних за­кладах із суворим наглядом та інтенсивним спостережен­ням поряд із зовнішньою охороною передбачена охорона зсередини лікарні, що також здійснюється співробітниками органів внутрішніх справ.

Виконання ухвали суду про госпіталізацію психічно хворого, визнаного неосудним, до психіатричного закладу:

• із звичайним наглядом здійснюється закладами охоро­ни здоров'я при сприянні, у необхідних випадках, органів внутрішніх справ;

• із посиленим та суворим наглядами, а також хворих,, які перебувають під вартою, здійснюється органами внут­рішніх справ.

Психічно хворі, госпіталізовані до психіатричного за­кладу, розміщуються по його відділеннях (палатах) відпо­відно до їх психічного стану, ступеня суспільної небезпеч­ності, характеру соціальних настанов.

Примусові заходи медичного характеру не застосовую­ться до хворих, ризик вчинення якими повторних суспільно небезпечних діянь за психічним станом та соціально-пси­хологічними особливостями незначний. У таких випадках може бути застосоване лікування у психіатричних лікарнях (відділеннях) на загальних підставах або передача хворого на піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікар­няним наглядом.

Неповнолітні направляються до психіатричних закладів зі звичайним або посиленим наглядом, при цьому застосо­вуються заходи щодо можливого продовження ними на­вчання та професійної підготовки. У психіатричні заклади з суворим наглядом неповнолітні, які не досягли 16-літнього віку, не направляються.

Якщо примусові заходи медичного характеру признача­ються в психіатричному закладі із звичайним або посиле­ним наглядом, то хворий звільняється з-під варти і направ­ляється до закладу за місцем свого проживання чи його родичів або законних представників. До закладу надсилаю­ться копія ухвали суду про призначення відповідного при­мусового заходу медичного характеру та копія акта судово-психіатричної експертизи або акта психіатричного огляду

64

(для засуджених і для хворих, яким змінюється примусовий захід медичного характеру), документи, що посвідчують особу та місце її проживання (паспорт, посвідчення особи, довідка про звільнення).

Строки примусових заходів медичного характеру судом не встановлюються. Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів (головний лікар або заступник з медич­ної частини, завідувач відділення і лікуючий лікар) не рід­ше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про на­явність підстав для звернення до суду із заявою про припи­нення або про зміну застосування такого заходу. У разі відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового заходу медичного характеру представники психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який міс­тить обґрунтування про необхідність продовження застосу­вання примусового заходу медичного характеру.

У разі необхідності продовження застосування примусо­вого заходу медичного характеру понад 6 місяців представ­ник психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає таку психіатричну допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про необхідність продовження надання осо­бі такої психіатричної допомоги. В подальшому продов­ження застосування примусового заходу медичного харак­теру проводиться кожного разу на строк, який не може пе­ревищувати 6 місяців (ст. 95 КК України). Огляд може бути проведений достроково, раніше 6 місяців перебування хво­рого на лікуванні, за відповідним запитом суду.

Продовження, припинення або зміна застосування при­мусових заходів медичного характеру здійснюється судом за заявою представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність продовження, зміни або припи­нення застосування таких примусових заходів. У разі при­пинення застосування примусових заходів медичного харак­теру за рішенням суду повинні бути обов'язково врегульо­вані питання трудової орієнтації особи або його пенсійного забезпечення, питання житла, опіки і т. ін.

З 2-392

65

Продовження, зміна та припинення застосування приму­сових заходів медичного характеру проводиться судом за поданням головного психіатра, який звертається до суду з цим не пізніше як у 10-денний строк з дня прийняття лікар­ською комісією відповідного рішення.

Припинення застосування або зміну виду примусового заходу медичного характеру може бути здійснено за наяв­ності в «Акті психіатричного огляду» даних про позитивну зміну психічного стану хворого або його одужання, в ре­зультаті чого знизився або зник ступінь його суспільної не­безпечності і відпала необхідність подальшого утримання і лікування в умовах психіатричного закладу. Остаточне рі­шення у цих випадках приймає суд. Поступове скасування примусового заходу медичного характеру через заміну більш суворого його виду на менш суворий не є обов'яз­ковим.

Примусові заходи медичного характеру можуть бути припинені або змінені за ухвалою суду чи постановою суд­ді, який застосував ці заходи, або суду за місцем знахо­дження психіатричної лікарні, де проводиться примусове лікування (ст. 422 КПК України).

Примусове лікування в психіатричних закладах із суво­рим наглядом припиняється таким самим чином як і в за­кладах із звичайним і посиленим наглядом. Проте, з огляду на підвищену соціальну небезпечність хворих, практикує­ться поступова зміна примусових заходів медичного харак­теру, від більш до менш суворих, аж до їх повного скасу­вання - переведення на лікування до психіатричного закла­ду з посиленим наглядом, а потім із загальним наглядом з наступною випискою під нагляд органів охорони здоров'я, родичів або опікунів (принцип поступовості) (ст. 95 КК України).

Зміна раніше застосованого примусового заходу медич­ного характеру на інший з більш суворими умовами нагля­ду, після набуття ухвалою суду законної сили, може відбу­тися у випадках:

• виявлення нових обставин, які були невідомі судово-психіатричній експертній комісії та суду і могли б суттєвим чином вплинути на його рішення. Відновлення такої справи відбувається згідно з чинним законодавством;

• вчинення хворим нового суспільно небезпечного діян­ня, визнання його неосудним і призначення судом більш суворого примусового заходу медичного характеру.

У разі припинення судом примусових заходів медичного

66

характеру ие пізніше ніж за 10 діб до виписки хворого пси­хіатричний заклад надсилає до ПНД за місцем його прожи­вання витяг з медичної карти хворого і копію ухвали суду. Одночасно психіатричний заклад повідомляє про випису­вання хворого його родичів та відділ міліції за місцем його проживання.

Психічно хворі, яким застосована амбулаторна психіат­рична допомога в примусовому порядку та госпіталізовані до психіатричного закладу із звичайним наглядом, перево­дяться до іншого з дозволу керівників цих закладів.

Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з посиленим наглядом, переводяться до іншого згід­но з умовами і територіальним розподілом, затвердженими Міністерством охорони здоров'я.

Психічно хворі, які госпіталізовані до психіатричного закладу з суворим наглядом, переводяться до іншого з до­зволу Міністерства охорони здоров'я.

Психічно хворі, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру у психіатричних закладах, перево­дяться до психіатричних закладів за кордон і навпаки з дозволу Міністерства охорони здоров'я.

У випадку, коли у період застосування примусового за­ходу медичного характеру з'являються сумніви щодо наяв­ності психічного розладу і обґрунтованості визнання особи неосудною або щодо правильності його вибору, складаєть­ся відповідний висновок комісії лікарів-психіатрів психіат­ричного закладу, який направляється його керівництвом до прокуратури за місцем знаходження суду, який виніс ухва­лу за цією справою для вирішення питання про її перегляд згідно з чинним законодавством.

У випадку, коли хворий під час застосування примусо­вого заходу медичного характеру вчинив нове суспільно небезпечне діяння, передбачене кримінальним законодав­ством, відповідні матеріали направляються керівництвом психіатричного закладу до територіальної прокуратури або органу внутрішніх справ для вирішення питання про пору­шення кримінальної справи.

У випадку втечі хворого під час застосування примусо­вого заходу медичного характеру керівництво психіатрич­ного закладу негайно сповіщає про це територіальну про­куратуру, орган внутрішніх справ, суд, що призначив при­мусовий захід медичного характеру, психоневрологічний диспансер, родичів хворого, його опікуна. Підрозділ охоро­ни, а у психіатричному закладі із звичайним наглядом -

З*

67

керівництво закладу вживає заходів до розшуку хворого та його повернення до лікарні.

У разі смерті хворого під час застосування примусового заходу медичного характеру керівництво психіатричного закладу повідомляє про це його родичів, законних предста­вників, опікуна, територіального прокурора, суд, який виніс ухвалу про застосування цього заходу, психоневрологічний диспансер.

У випадку втечі або смерті осіб, стосовно яких кримі­нальну справу не закінчено, керівництво психіатричного закладу повинно повідомити також орган слідства та суд, у провадженні яких знаходиться припинена кримінальна справа.

Нагляд за законністю виконання ухвал судів про засто­сування, продовження, зміну або припинення примусового заходу медичного характеру здійснюється органами проку­ратури на підставі чинного законодавства України.

Контроль за своєчасним і правильним проведенням ліку-вально-рєабілітаційних заходів під час застосування при­мусового заходу медичного характеру здійснюється тери­торіальними органами охорони здоров'я.

Нспримусові заходи медичного характеру передбачають лікування хворих у психіатричних лікарнях на загальних підставах, передачу хворих на лікування родичам чи опіку­нам при обов'язковому лікарському нагляді психоневроло­гічних диспансерів за місцем проживання. Вони також при­значаються ухвалою суду. Але на відміну від примусових заходів медичного характеру непримусові заходи здійсню­ються відповідними психіатричними лікувальними закла­дами за місцем проживання хворого і контролюються лише органами охорони здоров'я.

Таким чином, попередження у психічно хворих людей медичними заходами рецидиву чи загострення психічного захворювання, при якому вони могли б знову вчинити сус­пільно небезпечні дії, є одним з головних завдань застосу­вання примусових заходів медичного характеру. Знання порядку застосування примусових заходів медичного харак­теру допоможе юристам у їх практиці успішно співробіт­ничати з лікарями-психіатрами в справі попередження сус­пільно небезпечних дій з боку осіб, які страждають на пси­хічні розлади.

68