Міністерство освіти і науки України

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

Матеріали до державної атестації

з методології та історіографії історії України

Затверджено

на засіданні кафедри історії України

29 Березня 2007 р. Протокол №8.

Кіровоград – 2007

З м і с т.

Стор.

Вступ 3 – 10

Методологічні основи давньоруського

літописання 11– 14

Ф.Сафонович, «Синопсис», козацьке літописання 15 –41

«Історія Русів» нове явище української історіографії 42 – 43

М.Максимович, М.Костомаров, М.Іванішев 44 – 55

Історіографія та методологія історії В.Антоновича 56 – 66

М.Драгоманов 66 – 68

М.Грушевський 68 – 71

Державницький напрям в українській історіографії 71 - 73

Марксистська парадигма історичного процесу 74 – 83

Українська історіографія доби другого інтелектуального

Ренесансу (друга пол. 1980 – 1990 рр.). 84 – 92

Методологічні пошуки в сучасній українській

історіографії 93 – 97

Загальний образ минулого України: підходи сучасної

української історіографії 97 -106

ВСТУП.

Історіографія

Предметом укр. І. є роз­виток укр. наук, праці над досліджен­ням минулого України і, разом з тим, розвиток укр. іст. думки. Укр. І. почи­нається в першій пол. 11 в. у формі т. зв. літописання. З часом форми і мето­ди вивчення укр. минулого мінялися, і старе літописання дедалі поступалося місцем новим формам історіописання. Починаючи з 19 в., іст. України наук. досліджується як укр. вченими, наук. інституціями та орг-ціями, так і в рам­ках чужої І., передусім рос. та польської. На зламі 19 і 20 в. була створена перша наук, схема іст. України (М. Грушевський), а далі укр. І. входить в новий період, позначений перевагою, а згодом перемогою нац.-державницького напрям­ку (В. Липинський), різні течії якого репрезентують сучасну укр. іст. науку поза межами УССР.

Княжа доба (11—-13 вв.). Літопи­сання на Україні провадилося, почина­ючи з першої пол. 11 в., гол. в Києві, при кафедрі св. Софії, а згодом у Печерському й Видубецькому монастирях, а також у Чернігові, Переяславі, на Воли­ні, в Галичині тощо. Перші літописи бу­ли хронологічним записом поточних по­дій. Незабаром з'являються літописні компіляції (зводи), що їх автори став­лять собі наук.-іст. цілі, щільно пов'я­зані з тогочасним політ, і церк. життям. Найстарішими літописними зводами є — Початковий (до 1111 р.), Київський (до 1200 р. включно) і Галицько-Волинський (1201—1292 рр.). Найвизначнішим твором укр. І. княжої доби є «Повість времен-них літ», що її автором давня традиція і досліди деяких вчених (зокрема О. Шахматова) вважають києво-печерського ченця Нестора.

Лит.-поль. й коз. доба (14—17 вв.). Літописання не переривалося і за 14—15 вв., хоч іст. пам'яток з тих часів збереглося дуже мало. Воно відроджу­ється в 15 в., у вигляді т. зв. лит. (або «зах.-руських») літописів. Якщо найдав­ніші з них є безпосереднім продовжен­ням літописів (зводів) київ, доби і но­сіями староукр. іст. традиції, то в пізні­ших (напр., літопис Биховця, кін. 16 в.) помітний вплив нових умов держ.-політ, життя В. Князівства Лит. Укр. іст. тра­дицію репрезентують нові укр. літописи 16—17 вв. (зокрема Густинський літо­пис). Великий культ.-нац. рух 16—17 вв. утворив багату літературу церк.-полемічних і політ, трактатів, що їх автори для обґрунтування своїх думок і оборони нац.-рел. прав укр. народу покликалися на історію. Твори Юрія Рогатинця, Сте­пана Зизанія, Христофора Філалета (Мартина Броневського), Іпатія Потія, Захарії Копистенського, Мелетія Смотрицького, Касіяна Саковича, києво-могилянського вченого гуртка (Атанасія Кальнофойського тощо) та ін. цінні для історіографа відновленням нац.-іст. тра­диції, намаганням нав'язати нитку без­посередньої тяглости подій і всього іст. процесу в житті укр. народу.

Коз.-гетьманська доба (17— 18 вв). Хмельниччина й утворення дру­гої укр. держави мали великий вплив на розвиток укр. І. Іст. праця виходить поза літописні рамки і набирає форм прагматичної історії з синтетичним на-ставленням. У другій пол. 17 в. з'явля­ються такі твори, як «Кройника» Теодо-сія Сафоновича 1672 р., «Синопсис», ав­тором якого раніше вважали Інокентія Ґізеля (перше вид. 1674 р.), «Літописец си ест кроника» Леонтія Боболинського (1699 р.) та ін. Особливу категорію ста­новлять т. зв. «коз. літописи», складені здебільшого в кін. 17 і в першій чверті 18 в. Це прагматичні огляди укр. істо­рії, перев. іст. козаччини. Найважливіші з них: Самовидця (ймовірно, Романа Ракушки, 1648—1701), Григорія Граб'янки (1648—1708) і Самійла Величка (1648— 1700>.

У 18 в. виходять іст. твори, які гене­тично зв'язують коз.-гетьманську добу з княжою. В 1730-их рр. складено «Краткое описание Малороссии». 1751 р. Гри­горій Покас склав «Описание о Малой России». До цієї групи належать твори: Петра Силокоаського «Краткое описа­ние о козацком малрроссийском народе и о военньїх его делах» (1765), Степана Лукомського «Собрание историческое» (1770), Олександра Ріґельмана «Летопис-ное повествование о Малой России и ее народе и казаках вообще» (1785—86), Опанаса Шафонського іст. нарис Укра-їни в його праці «Черниговского намест-ничества топографическое описание» (1786), Михайла Антоновського «История о Малой России» (видана 1799 р.), іст. на­рис України (до 11 в.) Якова М. Марке­вича в його «Записках о Малороссии», ч. І (видана 1798 р.), історія України Архипа Худорби (до нас не дійшла) й ін.

Над історією України в цілому або над її окремими проблемами працювали в другій пол. 18 або на поч. 19 в. архиєп. Георгій Кониський, Григорій А. Полетика, Федір Туманський, Андріян Чепа, Василь Ломиковський, Микола Бантиш-Каменський, Василь Полетика, Михайло Марків, .Максим Берлінський, Ілля Квітка, згодом митр. Євгеній Болховіті-нов та ін.

Наприкін. 18 в. за кордоном вийшли в світ іст. праці чужих авторів, присвяче­ні Україні. Жана-Бенуа Шерера (вид. 1788 р.), Карла Гаммерсдорфера (вид. 1789 р.) і Йоганна Хрісті-яна Енґеля (вид. 1796 р.).

Десь наприкін. 18 або на поч. 19 в. по­стає «История Русов или Малой России» твір невідомого ав­тора, "що мав величезний вплив на даль­ший розвиток укр. І.

Укр. І. 19 в. Укр. І. першої пол.19 в., продовжуючи державницькі тради­ції коз.гетьманської доби, шукає синте­зи у формі заг. праць з іст. України. «История Малой России» Дмитра Бан-тиих-Каменського (1822 р.), «Історія України» Олекси Мартоса, з якої було опубліковано лише кілька уривків (ці­лість її загинула), «История Малорос­сии» Миколи Маркевича (1842—43 рр.) дають систематичний огляд історії Укра­їни від давніших часів до кін. 18 в., докладніше спиняючись на Козаччині й Гетьманщині. Але одночасно укр. І. в добу романтизму ставить в центр уваги народ, його життя і рухи. Романтичне захоплення народністю згодом перехо­дить у співчуття до соц. .та екон. недолі нар. мас, гол. — селянства. Досліджую­чи спочатку народ як об'єкт історії, укр. І. згодом висуває його на чоло укр. іст. процесу. При певних відмінах, в різні часи й у різних дослідників, народниць­кий напрям характеризує всю укр. І, сер. і другої пол. 19 в., а відгуки його мають вплив ще в перших десятиліттях