Висновки

Те, що відбувається з українськими ЗМІ нині – це болісний перехід від радянської моделі до принципово іншої, заснованої на відсутності цензури та ринкових відносинах. Такий перехід не міг не призвести до глибокої кризи, і перш за все, у телебаченні та радіомовленні.

Кризові явища у ЗМІ – логічний спадок десятиліть радянського безправного і безправового існування преси, ТБ, радіо. Відкриття на початку 90-х років шлюзів для появи недержавних форм ЗМІ було стимулом для створення тисяч комерційних видань, телекомпаній, радіостанцій. Проте кількість нових ЗМІ не завжди переростала в якість і свободу слова.

Для того, щоб захищати принципи свободи слова, нормально функціонувати, чесно конкурувати у медіапросторі, ЗМІ повинні спиратися у своїй діяльності на норми права, мати законодавчу базу. З 1991 року Верховна Рада України прийняла цілий ряд Законів України, що регламентує діяльність ЗМІ: “Про інформацію”(2 жовтня 1992 року), “Про телебачення і радіомовлення” (21 грудня 1993 року), “Про авторське право та суміжні права” (23 грудня 1993 року), “Про захист інформації в автоматизованих системах” (5 липня 1994 року), “Про інформаційні агентства” (5 червня 1997 року), “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” (18 липня 1997 року), “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” (23 вересня 1997 року) та інші. Правове поле українських ЗМІ суттєво розширюють і доповнюють постанови Верховної Ради України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, рішення Конституційного Суду України, постанови Пленумів Верховного Суду України тощо.

Напрацьована нині в Україні законодавча база у сфері ЗМІ є своєрідною підготовкою до упорядкування в майбутньому Інформаційного Кодексу України.

Шкода і те, що Українське правління не цінує доробки своїх співвітчизників, працю людей, які творять телебачення. Якби держава нормально сприяла розвитку ЗМІ, то не було б ніякого спонсорства й заангажованості. Телебачення України може вийти на якісно новий рівень… Треба лишень, щоб більше у нас було таких людей як Борис Грабовський і щоб держава наша вміла і хотіла їх шанувати і підтримувати…

Список використаних джерел

1. Багіров Е., Кацев І.. Телебачення. XX століття. Мистецтво. - М., 1988.

Резніков М.Р.. Радіо і телебачення вчора, сьогодні, завтра .- М.: Связь, 1977.-95с. 2. Бурлянд В.А., Володарська В.Е., Яроцький А.В. Радянська радіотехніка і

електрозв'язок в датах .- М.: Связь, 1975 .- 191с.

3. Джигіт І.С.. Історія розвитку та досягнення радянського телебачення.// Радіотехніка .- 1947 .- № 9 .- С.39-43. 4. Добровольський О.Є.. Основні напрямки науково-технічного прогресу

радіозв'язку, радіомовлення і телебачення .- М.: Связь, 1974 .- 56с.

5. Забудько І.. Творці першого телевізора. // Радянська Україна

(Київ). — 1963. — 4 серпня.

6. Іван Мащенко. “Телебачення України”. Том перший: Телебачення de

facto. – Київ, 1998.

7. Іван Мащенко: “Телебачення України”. Том другий: Телебачення de

jure. – Київ, 2000.

8. Розінг Б. Л.. Горохів П.К. - основоположник електронного телебачення .- М.: Наука, 1964 .- 120с.

9. Сущенко О.. ЮНЕСКО пам'ятає про те, що забули українці. // Політика

і культура. — 1999. — № 22. — 24-30 вересня.

10. Тализіна Н.В.. Зв'язок, телебачення, радіомовлення.// Радіо .- 1976 .- № 3 .- С.1-3.

11. Шамшин В.А.. Телебачення.// Електрозв'язок .- 1975. - № 9 .- С.1.

12. Юровский Ю.. Телебачення - пошуки і рішення. Мистецтво, М.,1984

13. Ярмолець А. І. Факт видачі патенту юридично скріплює... // Час-time. — 1998. - № 5 (187). - 5-11 лютого.

14. http://www.rada.kiev.ua – сервер українського законодавства.

15. http://www. shkola.ua – навчальний портал.

16. http://www. institute.com.ua – освітній портал.

60