І і.2. Життєвий шлях Бориса Павловича Грабовського

Батько Бориса, Павло Арсенович Грабовський, — відомий український поет-класик, якого знає кожен школяр. Згадайте: "Рученьки терпнуть, злипаються віченьки. / Боже, чи довго тягти, / З раннього ранку до пізньої ніченьки / Голкою денно верти." Павло Грабовський за участь у революційній народницькій організації був спершу виключений з Харківської духовної семінарії, згодом заарештований і засланий до Іркутської губернії. За подальшу революційну діяльність був 1889 року ув'язнений, через три з половиною роки в'язниці оселився в Якутії, а від 1899 року жив на засланні у Тобольську. Тут 8 червня 1901 року і народився Борис Грабовський. Після смерті батька 1902 року онука забрала до себе бабуся, яка жила в Україні. Вона і виховувала хлопчика. Згодом родина змушена була перебратися до Середньої Азії і на початку 1917 року опинилася в невеликому киргизькому поселенні Токмак.

Уже в 20-х роках Борис опиняється в дворічній спецшколі у Ташкенті, куди його направили на навчання як талановитого хлопця. Тут він вступив на підготовчий курс Середньоазійського університету. Одночасно працюючи там лаборантом, займається дослідженнями з фізики. Знайомиться з профессором університету Г. Поповим.

Ідея пересилання зображення на відстань захопила талановитого юнака.

Незабаром він створює катодний комутатор — першооснову передавальноїтрубки, за який отримує премію. Головним елементом цієї системи був диск Ніпкова, що обертався узгоджено з диском передавача.

8 листопада 1925 року Борис Грабовський і його колеги зустрілися в Ленінграді з професором Борисом Розингом на його квартирі. Той довго і зосереджено вивчав пояснювальні записки, схеми і після кількох хвилин роздумів схвильовано сказав: "Дорогі мої! Чи усвідомлюєте ви самі, до чого ви додумалися: зробити обидві сторони електронними, що дає ідеальну синхронізацію! Це — відкриття! Завтра ж подавайте заявку на патент..." Але лише через три роки дослідники отримали патент № 5592, а згодом, згідно з правилом міжнародної конвенції про винаходи, і додатковий патент № 16733. Саме ці документи і підтверджують пріоритет Бориса Грабовського на першу в світі цілковито електронну систему телебачення.

Винахідники назвали свій пристрій телефотом. Як стверджував Борис

Грабовськй, можливості застосування "телефота" безмежні: "закривши його

в сталевий футляр і приєднавши до нього прожектор, ми зможемо побачити таїни морських глибин. Оскільки "телефот" може бачити невидиме променювання, тому не виключене застосування його і в гірничій справі — для пошуку корисних копалин. Уявімо собі телескопічну трубку, де кілька об'єктивів, дзеркальних чи оптичних (однаково), збирають промені від світила, скажімо — далекої зірки, в одне яскраве зображення, відхиляючи його призмою. Поставивши у фокус променів такого телескопа телефот, матимемо збільшене зображення зірки. Можливо навіть (дозволимо собі помріяти) деякі із присутніх тут доживуть до того часу, коли такий телефот — телескоп дасть змогу побачити диск зірки і її супутників. Я вірю в геній наших людей і глибоко переконаний, що ми досягнемо чудесного". Ці слова Борис Грабовський говорив уже в Саратові, куди він повернувся після невдалої спроби реалізувати практичні експерименти на заводі "Світлана". Ці експерименти були зініційовані Борисом Розингом та, за його переконанням, комісією експертів, до якої входили відомі вчені: Мандельштам, Папалексі, Чернишов, Гуров. Лише Чернишов і Розинг вірили в реальність ідеї молодих винахідників. Але завод поставився байдуже до виконання цього замовлення, і термін (всього три місяці) був недостатнім, на що згодом звертав увагу комісії сам Борис Розинг, а Борис Грабовський скаржився: "Деякі виготовлені за нашими кресленнями лампи виявилися зовсім непридатними".

Але цього разу невдача не похитнула намірів Бориса Грабовського. Він працює над удосконаленням телеобладнання, зацікавлює молодого, енергійного дослідника-лаборанта Івана Бєлянського з Середньоазіатської станції зв'язку. Їм допомагають зрештою керівники Узбекистану, робітники майстерень, лаборанти державного університету. І ось плід фантазії фізика, романіста Мітчела Вилсона, описаний ним у книзі "Брат мій, ворог мій", став реальністю.

26 липня 1928 року в узбецькій столиці — Ташкенті, комісія під керівництвом професора університету Златоврацького приймає експеримент, який проводять Грабовський і Бєлянський. Сталося чудо: на маленькому екранчику всі побачили обличчя Бєлянського. Це уперше у світі в природних умовах, за допомогою електронного методу, транслювалося рухоме зображення. Газета "Правда Востока" (№ 167) у статті "Новий винахід" писала: "Конструкція телефота Грабовського відрізняється багатьма особливостями, які не зустрічаються в жодному з подібних апаратів, винайдених в інших країнах і у нас, в СРСР". А 4 серпня 1928 року апаратуру перенесли на ташкентські вулиці. За 30-40 метрів від передавача стояла камера-приймач. Навіть зацікавлені перехожі могли спостерігати зображення на маленькому екранчику: трамвай, що рухався, обличчя людей, різні предмети... Так почала діяти перша в світі телевізійна установка, в якій, за словами Розинга, "вдалося перекласти всю роботу по передаванню зображення на електроніку".

Згадаймо ще раз, що ця подія сталася 1928 року, а Зворикін, якому приписується пріоритет, тільки через рік, 1929 року виготовив кінескоп, а 1931 року — електронно-променеву трубку. То ж кому належить

першість?..

Далі доля готувала нові випробовування Борисові Грабовському. Йому було запропоновано продемонструвати апаратуру в Москві. Ретельно упакувавши, відправили її до Москви, в Центральне бюро раціоналізації та винаходів.

Через два місяці прийшло повідомлення з Москви про прибуття багажу. Та коли Грабовський (з дружиною) і Бєлянський, які прибули до Москви, в присутності комісії відкрили ящики, то з'ясувалося, що всю апаратуру розтрощено. Чому так сталося, можемо лише здогадуватися. Ще більшого удару зазнали винахідники від ідеологів механічної системи телебачення. Павло Шмаков, який стояв біля джерел телебачення в СРСР, азгодом багато зробив для розвитку сучасного телебачення (в тому числі йкольорового), ознайомився з "телефотом" Грабовського і дав йомунегативний відгук: "Вважаю телефот безперспективним на даний час. Можливість взаємочину термоелектронів катодного променя і фотоелектронів у запропонованій схемі сумнівна". В 1931 році Борис Грабовський ще раз намагався переконати вчених у перевагах телефота, але спеціалісти назвали проект безперспективним. А чи могло бути інакше, згадаймо багатьох інших геніїв землі української?

Не кожному вдавалося пережити такі удари долі. Справді, після цього

Борис Грабовський тяжко захворів. А коли одужав, переїхав із сім'єю в Бішкек, де проживала його мама. Працював, закінчив університет, займався

винахідництвом. Побудував малолітражний гелікоптер, трикрилий планер, сконструював прилад для орієнтації незрячих, апарат для глухонімих. Його запатентована ідея отри мання катодного променя була успішно застосована в Інституті електрозварювання, про що засвідчив йому листовно директор інституту Борис Патон.

І все-таки ідея електронного телебачення була здійснена Борисом Грабовським. Президент Міжнародної асоціації преси з радіотехніки і електротехніки Євген Айсбері у французькому науково-технічному журналі

"Телевізіон" № 157 за 1965 рік писав: "Фактично стовідсоткова телевізійна система, що використовує трубки з катодними променями, була запропонована ще 1925 року російськими винахідниками Б. П. Грабовським, В. І. Поповим, М. Г. Піскуновим. На жаль, чудовий винахід не був гідно оцінений в роки, коли домінувала механічна система телебачення"...

23 грудня 1963 року Борис Грабовський отримав листа з Державного комітету з радіоелектроніки, в якому зазначалося: "Ваш пріоритет на одержання рухомого зображення за допомогою "апарата для електронної телескопії" незаперечний, а факт видачі патенту юридично скріплює пріоритет за авторами винаходу". Згодом спеціалізована міжнародна комісія з ініціативи ЮНЕСКО дійшла щодо цієї справи незаперечного висновку, яким стверджується "факт здійснення Б. Грабовським та Бєлянським першого у світі телевізійного пересилання за допомогою електронних телевізійних пристроїв 1928 року..."

Отже, син видатного українського поета Павла Грабовського здійснив однез найбільших відкриттів XX століття.

Ми повинні дякувати народові Узбекистану, який пам'ятає нашого видатного земляка: йому було присвоєно звання Заслуженого винахідника Узбекистану. 1977 року в Ташкенті було засновано Музей електронного телебачення імені Бориса Грабовського. Там зібрано матеріали, експонати, велику кількість документів, листи.

Є музей імені Бориса Грабовського в Тюменському індустріальному інституті, а також у селі Пушкарному (тепер Грабовському) Краснопільського району Сумської області.

Помер Борис Грабовський 1966 року і похований у столиці Киргизії —Бішкеку.

Наш земляк, геній, творець наймасовішого використання людством винаходу — електронного телебачення — заслуговує на більше визнання Батьківщини. І коли вмикаєте телевізор, а їх сьогодні мільярди, згадайте, що до цього дива причетний наш співвітчизник — Борис Грабовський.

Він має 50 заявочних свідоцтв, 12 патентів і авторських свідоцтв, серед його винаходів — катодний осцилятор, зябра для дихання людини під водою, окуляри для сліпих, вакуумний пристрій для плавання і зварювання тугоплавких металів, катодний комутатор.

Цікаво знати, що технічні щоденники, в яких Грабовський фіксував усі свої досліди, за відомостями з одних джерел таємничим чином зникли, а потім через багато років були відтворені аж до деталей у різних частинах роману Мітчела Уїлсона «Брат мій, ворог мій». За відомостями з інших джерел документи Грабовського не зникли «таємниче». Їх не повернули йому в Москві з ЦБРІЗ (центрального бюро раціоналізації та винахідництва) ВРНГ СРСР. У числі цих документів були папки з кресленнями, схемами та розрахунками, а також рукопис «Енциклопедія телефот».