ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ І. Передумови та виникнення телебачення…………………………5

І. 1. Винахід радіо…………………………………………………………...5

І. 2. Винахід кінематографу………………………………………………...7

РОЗДІЛ ІІ. Становлення телебачення у світі та на теренах України ..…12

ІІ. 1. Ідея здійснення передачі рухомих об’єктів на відстані…………....12

ІІ. 2. Життєвий шлях Бориса Павловича Грабовського……………….... 25

ІІ. 3. Історія і тенденції Українського телебачення……………...……….31

РОЗДІЛ ІІІ. Телебачення і сьогодення………………………………………….47

1. Стан сучасного українського телепростору……….................................47

2. Перехід України на цифрове мовлення…………………………............52

Висновки…………………………………………………………………………....57

Список використаних джерел........................................................ …………….59

ВСТУП

На початку нового тисячоліття мимоволі задумуєшся над найвидатнішими відкриттями людського генія XX століття, що добігло кінця, і ловиш себе на думці: чи не найфантастичнішим здобутком є поява телебачення? Це справді дивовижна річ. Натиснеш кнопку — і перед тобою інші світи, інші землі, континенти, народи, культури, Всесвіт, Космос. Телебачення сьогодні — це ще й інтернет, завдяки якому потрапляємо у віртуальний світ, той, що з позаможливих, ірреальних. Маємо, правда, з цього приводу не лише тріумфальну радість, а й передчуття загрози: чи не той це злий геній, який може полонити людські душі, і не лише добром? Але звернемося до термінологічного словника: "Телебачення — це передавання на відстань зображень рухомих і нерухомих об'єктів за допомогою електричних сигналів, що поширюються каналами зв'язку". Реалізація цієї ідеї — наслідок творчого натхнення багатьох вчених різних країн світу.

Про „батьківство” телебачення можна сперечатися довго, адже тільки останньої чверті ХІХ століття вчені різних країн світу подали 25 проектів передачі зображень на відстань.

Декілька імен першовідкривачів можна назвати без вагань. Найбільш винахідливим став німецький студент Поль Ніпков, який в січні 1885 року (тобто за десятиліття до винайдення радіо й кіно) одержав патент на систему так званого „механічного телебачення”. Однак, на відміну від радіо чи кіно, цей винахід не зміг прижитися в суспільстві. Люди були ще не готові до такого „генія”. Довелося винаходу перелаштовуватися на „електронному марші”, де його провідниками стали Б. Розінг та В. Зворикін, але створити повністю електронну систему передачі на відстань і реалізувати практичну трансляцію рухомого зображення за цією схемою вперше у світі поталанило нашому співвітчизникові Борису Павловичу Грабовському.

Мета нашого дослідження - дослідити, проаналізувати та узагальнити інформацію про історію зародження й становлення телебачення в Україні та світі в цілому; визначити роль українських та радянських винахідників у реалізації передачі рухомого зображення на відстань; дослідити стан сучасного українського телебачення, проаналізувати етапи його становлення та визначити потенціал розвитку національного телепростору.

Актуальність нашого дослідження. Сьогоднішнє глобалізоване суспільство багато в чому залежить від телебачення. Досліди в цій галузі почалися ще в ХІХ столітті і тривають до сьогодні. Можливості медіа з кожним днем розвиваються і стають універсальнішими, тому в нашій роботі ми провели паралелі початку життя телебачення і його переходу на якісно нові рівні, встановили хронологічний порядок зроблених відкриттів та пов’язали їх з іменами дослідників, які працювали у цій галузі (адже, про «батьківство» відкриття сперечаються до сьогодні).

Об’єкт дослідження – телебачення.

Предмет дослідження – історія становлення та розвитку українського та світового телебачення, факти причетності до найвизначнішого відкриття ХХ століття наших співвітчизників.

Методи дослідження:

• збір та аналіз матеріалів попередніх досліджень (друкованих та електронних);

• робота з документами та законодавчою базою;

• перегляд документальних фільмів та передач, пов’язаних з іменами першовідкривачів радіо, кіно та телебачення.

В даній роботі ми постаралися наголосити саме на заслузі наших земляків, які присвятили значну частину свого життя служінню людству, адже їх відкриття зробили наше сьогодення легшим та цікавішим.

Розділ і. Передумови та виникнення телебачення.

Думка про бачення на відстані виникла ще в давні часи, коли «телевізорами» для них були чаклунські казани та малюнки на стінах. Однак, пройшло ще багато часу до тих пір, поки людство змогло реалізувати свої фантазії.

Поява телебачення нерозривно і прямо зв'язано з винаходом радіо і кінематографа.

І.1. Винахід радіо

Олександр Степанович Попов - скромний викладач фізики, який поставив на службу людству електромагнітні коливання ( відкриті Г.Герцом) і 7 травня 1895 року подарував світу свій винахід – радіо. У своєму винаході О.С. Попов застосував когерер (від лат. - "Когеренція" - "зчеплення"). Цей прилад являє собою скляну трубку з двома електродами. У трубку поміщена дрібна металева тирса (дія приладу заснована на впливі електричних розрядів на металевий порошок). У звичайних умовах когерер має більший опір, так як тирса має поганий контакт один з одним. Електромагнітна хвиля створює в когерері змінний струм високої частоти, тирсою проскакують найдрібніші іскорки, які спікають її. У результаті опір когерера різко падає (в дослідах О. С. Попова з 100000 до 1000 - 500 Ом, тобто в 100-200 разів). Знову повернути приладу великий опір можна струснувши його. Для забезпечення автоматичного прийому, необхідно для здійснення бездротового зв'язку. О.С. Попов використовував Дзвінковий пристрій для струшування когерера. Після прийому сигналу, спрацьовувало реле, включався дзвінок, а когерер отримував "легкий струс", зчеплення між металевою тирсою слабшало, і вона була готова прийняти наступний сигнал.

Щ об підвищити чутливість апарату, О.С. Попов заземлив один з висновків когерера, а інший приєднав до високо піднятого шматка дроту, створивши першу прийомну антену для бездротового зв'язку. Заземлення перетворює провідну поверхню землі в частину відкритого коливального контуру, що збільшує дальність прийому.

Хоча сучасні радіоприймачі дуже мало нагадують приймач О.С. Попова, основні принципи їх дії ті ж, що і в його приладі. Сучасний приймач також має антену, в якій хвиля викликає дуже слабкі електромагнітні коливання. Як і в приймачі О. С. Попова, енергія цих коливань не використовується безпосередньо для прийому, слабкі сигнали лише управляють джерелами енергії, що живлять наступні ланцюги. Зараз таке керування здійснюється за допомогою напівпровідникових приладів. О.С. Попов продовжував наполегливо удосконалювати прийомну апаратуру. Він не зупинявся і хотів створити пиймач, який б передавав сигнал на велику відстань. Спочатку радіозв'язок був встановлений на відстані 250 м., невпинно працюючи над своїм винаходом, Попов незабаром домігся передачі зв'язку більше ніж на 600 м., потім, на маневрах Чорноморського флоту в 1899р., вчений встановив радіозв'язок на відстані понад 20 км, а в 1901р. дальність радіозв'язку була вже 150км. Важливу роль у цьому відіграла нова конструкція передавача. Іскровий проміжок був розміщений в коливальному контурі, індуктивно пов'язаному з передавальною антеною і налаштованому з нею в резонанс. Істотно змінилися і способи реєстрації сигналу. Паралельно дзвінку був включений телеграфний апарат, що дозволив вести автоматичний запис сигналів. У 1899р. була виявлена можливість прийому сигналів за допомогою телефону. На початку 1900 р. радіозв'язок був успішно використаний під час рятувальних робіт у Фінляндській затоці. За участю О. С. Попова розпочалось впровадження радіозв'язку на флоті і в армії Росії.

Продовжуючи досліди і вдосконалюючи прилади, О.С. Попов повільно, але впевнено, збільшував відстань дії радіозв'язку. Через 5 років після побудови першого приймача почала діяти регулярна лінія бездротового зв'язку на відстані 40 км. Завдяки радіограмі, переданій по цій лінії взимку 1900 р. , Криголам "Єрмак" зняв з крижини рибалок, яких шторм забрав в море. Радіо, яке розпочало свою практичну історію порятунком людей, стало новим прогресивним видом зв'язку XX ст. За кордоном удосконалення подібних приладів проводилося фірмою, організованою італійським інженером Г. Марконі. Досліди, поставлені в широкому масштабі, дозволили здійснити радіотелеграфну передачу через Атлантичний океан. Спочатку апарати Попова були здатні до передачі знаків телеграфної абетки Морзе, але у формі більш-менш тривалих звукових сигналів, а не у формі коротких і довгих рисок (крапок і тире) на паперовій стрічці. Сутність винаходу зовсім точно відбивало його назву — «радіотелеграф». Передати по радіо власне слово, що звучить вдалося лише в 19 році XX століття.