2. Поняття анархізму
2.1Розвиток політичної доктрини анархізму
На противагу лібералізму в середині XIX ст. формується суспільно-політична теорія анархізму. В літературі зафіксовано два його напрями:анархо-індивідуалізм і анархо-комунізм.
Основні ідеї анархо-індивідуалізму сформульовані німецьким філософом Максом Штірнером (1806-1856) і французьким філософом П'єром Прудоном (1809-1865). Ці ідеї зводились до того, що нове суспільство повинно ґрунтуватися на пріоритеті особистості, на егоїзмі. Оскільки держава і особа несумісні, анархо-індивідуалізм виступив проти держави, будь-якої централізованої влади. Майбутнє суспільство уявлялось анархо-індивідуалістам як суспільство обліку послуг, угоди дрібних власників, в якому нема місця антагонізму класів і насильства, досягнутий "взаємний договір".
Теоретиками анархо-комунізму були Михайло Бакунін (1814-1876) і Петро Кропоткін (1842-1921). Головна мета їх учення - звільнення людини від насилля. Здійснення цього вони пов'язували з відмиранням держави, побудовою бездержавного соціалізму, при якому народ позбавиться від примусу якої б то не було влади. М. Бакунін піддав гострій критиці ідею К. Маркса про диктатуру пролетаріату. Нездійсненність марксової ідеї він пояснював тим, що весь робітничий клас одночасно бути диктатором не зможе. Диктатура пролетаріату поступово опиниться в руках управляючої меншості, яка буде відстоювати не народні, а свої власні інтереси, захищаючи своє привілейоване становище. В результаті, - робить висновок М. Бакунін, - відбудеться переродження пролетарської держави. Сформується політична система, яку він назвав "авторитарний комунізм", або "державний соціалізм". Логічність його міркувань і правомірність висновків підтверджені практикою казарменого соціалізму в колишньому Союзі. Теорія анархізму пустила свої корені в міжнародному робітничому русі (9,327Об'єктивний аналіз анархізму свідчить, що такі його представники, як М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін, висловили ряд ідей, які актуальні й досі. Так вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного правління, пригнічення особистості, стверджували ідею взаємодопомоги і солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості самоорганізації і саморегуляції, передбачали безперспективність державного соціалізму тощо.
(Див.: Політологія. За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. - К.,-1998. -С.78). Наприкінці XIX - на початку XX ст. виник особливий різновид анархізму - анархо-синдикалізм.
Анархо-синдикалізм, чи революційний синдикалізм, - течія в робітничому русі, що ставить своєю метою повалення капіталістичного ладу шляхом революційної боротьби синдикатів (французька назва профспілок).
Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Так, наприклад, у країнах Західної Європи, Америки анархізм зберігається у вигляді федерацій, груп, громадських рухів та ін.
Анархізм — це не випадковість і не видумка Прудона чи Бакуніна, а закономірний плід розвитку суспільної прогресивної громадської думки.
Елементи анархічного світогляду, окремі філософські ідеї анархічного характеру нараховують немало століть. Прагнення до повної свободи особистості у вільному суспільстві, заперечення державної влади і експлуатації проходять через різні цивілізації та епохи, ці ідеї зустрічаються у концепціях античних софістів і кініків, китайських даосів, середньовічних європейських єретиків — анабаптистів, французських вільнодумців початку XVIII ст. Проте анархізм у власному сенсі цього слова, безумовно, зроджений реаліями Нового часу. Лише з кінця XVIII ст., коли Європа увійшла в епоху великих революцій, які сприяли ствердженню людської індивідуальності і знищенню основ традиційного суспільства, починає формуватися анархізм — спочатку як філософське вчення, а потім — як важлива частина революційного руху.