2.3 Ікко-іккі, та сохеї як військовий стан середньовічної Японії.

З моменту поширення буддизму у Японії поширюються буддистські монастирі як осередки нової релігії. Окрім релігійних молитв монахи також займались вивченням мистецтва самооборони. Згодом керівництва монастирів почали створювати власні військові загони для захисту своїх інтересів. Ці загони формувались із числа монахів, які оотримали назву «сохеї» [22, с. 150 ].

Термін «сохей» – дослівно перекладається як «монах-воїн», і складається із двох ієрогліфів. Перший ієрогліф, «со», перекладається як буддистський монах, або священник, а другий ,«хей» – солдата або воїна. Стівен Тернбул у одній із своїх праць присвячених монахам-воїнам проводить паралель між ними і Тевтонськими лицарями в середньовічній Європі, які також згідно свого устрою жили в укріплених монастирях і несли військову службу.

Починаючи з Х ст. між великими монастирями Нари та Хіей почалися перші між монастирські і між партійні сутички, однак це не були «релігійні війни» як у Європі. Це були чисто політичні, та економічні війни, за вплив на імператорський двір між монастирями двох провінцій. Окрім громадянської війни ХІІ ст. і вторгненню монголів до ХІV ст. вони воювали лише між собою [14, с. 75 ].

Період Сенгоку Дзяірай вніс свої зміни в життя японських монахів-воїнів. Однак най більш важливою була тенденція по зниженню впливу старих храмів, і створення народних буддистських сект, таких як ікко-іккі – ліга прямодушних. Частинка «іккі» з початку перекладалось як «повстання», оскільки перші представники ікко-іккі були саме повсталими селянами, охоплені новаторськими ідеями соціальної рівності. Друге слово «ікко» – означає «однодумці», або «віддані». Най більшого поширення цей рух зазнав у провінції Кага. У 1488 році представники цього руху на чолі із монахом Реньо захопили владу у провінції і почали поширювати свій вплив за її межами. Головними твердинями стали монастирі Нагасіма та Ісіяме Хонгандзі. Окрім Каги ікко-іккі були поширені в провінції Мікава [27, с. 165 ].

Рух ікко-іккі був не однозначним – його підтримували селяни, духівництво і обезземеленні самураї. Самураї поступово захопили усі керівні посади, що зумовило мілітаризацію організації. Вона фактично перетворилась у велике військо, яке базувалось на територіях монастирського комплексу. Її використовували з ціллю захоплення території. Так у 1532 році армія Ікко взяла в облогу місто Сакаі, де були сильні позиції буддистської секти Нітірен. Після боїв армія ікко-іккі рушила на гору Нара і спалила монастир Кофудзі, після чого пішла на Кіото. Їх підтримували монахи з гори Хіей, разом вони захопили місто і спалили усі храмові комплекси секти Нітірен. Однак дайме Хосокава Харумото і воїни секти Хобо-іх Взяли в облогу храм Ісіяме Хонгандзі, заставивши тим самим ікко-іккі повернутись. Війна між релігійними сектами зупинилась лише у 1534 році [25, с. 134 ].

Серед великих дайме саме Ода Нобунага прославив себе тим, що вів безперервні війни проти монахів-воїнів усіх сект. Першими монахами-воїнами які постраждали від Нобунаги були монахи з гори Хіей які заключили союз із дайме Асаі та Асакура. Цей союз був загрозливим для Нобунаги, тому він прийняв рішення знищити монахів першими. У наслідок військової кампанії 29 вересня 1571 року, було знищено най давніший храмовий комплекс Енрякудзі, йго захисники усі до останнього були знищені. За даними К. Носова більше 20 тис. монахів було убито. Наступними противниками Оди були ікко-іккі із провінції Кага. Починаючи з 60 – х років ХVI ст. ікко-іккі знову почали активно воювати, однак тепер із Одою Нобунагою. Їх укріпленні собори Нагасіма і Ісіяма Хонгандзі не поступались самурайським замкам. Тому війна Оди проти ікко-іккі затягнулась на 12 років [28, с. 167 ]. Перша кампанія проти ікко-іккі була направлена на монастир Нагасіма в 1571 році, друга у 1573. Обидві кампанії не принесли результатів. Третій похід на Нагасіму призвів до падіння монастиря. Нобунага заручившись підтримкою Пірата Кукі Єсікакі, зумів відрізати ікко-іккі з моря, а 30-ти тисячна армія взяла монастир в облогу. У результаті монастир було повністю спалено, весь гарнізон включно із мирними мешканцями було знищено. Це була най більш кривава подія за участю Нобунаги.

Останнім фортом перебування ікко-іккі в Казі залишилась Ісіяма Хонгандзі яка на 1576 рік складалась із 51 форпосту. Заручившись підтримкою, кланом Морі, який володів потужним флотом, вони планували перичикати облогу. Тому лише з 1578 року коли новий флот Нобунаги розбив Морі, можна було виступати в новий похід. Однак облога з успіхом протрималася впродовж двох років. У серпні 1580 року було взято Ісіяму Хонгандзі. Це був кінець ікко-іккі та сохеїв як військового стану.

Спираючись на писемні описи та зображувальні джерела зовнішній вигляд монахів-воїнів Енрякудзі і Нари не змінився впродовж століть. Як і раніше це було кімоно поверх якого вдягали легкі обладунки, ще одне кімоно, куртку, капюшон. Із озброєння сохеї користувалися: довгими нагінатами та мечами. Зовнішній вигляд Ікко-іккі змінювався у відповідності з тим, що він зможе знайти на полі бою. Починаючи з середини ХVІ ст. ікко активно засвоюють та застосовують в вогнепальну зброю. Вправність в аркебузній стрільбі у них була вище ніж армій дай мьо. Саме тому Нобунага воював з ними 12 років [24, с. 78 ].

Таким чином сохеї з Енрякудзи та Нари стали просто монахами, а проведена Хідейосі реформа «полювання за мечами» назавжди позбавиля будь якого відношення до військового стану.

Ікко-іккі як рух , було знищено. Гуртуючись навколо монастирських комплексів вони ввібрали в себе представників усіх соціальних частин населення. Саме це дратувало представників самурайської знаті яка прагла зберегти соціальне розшарування в суспільстві. Однак ікко-іккі були першими хто заговорили про соціальну рівність. Крім цього монахи-воїни стояли по переду технічного прогресу, вони першими почали використовувати вогнепальну зброю