77

Вступ

Актуальність теми дослідження. Ця праця розглядає період феодальних війн ХV-ХVІ ст. та процес розвитку військової справи у його контексті. Ці хронологічні межі охоплюють період Сенгоку, смуту Онін та процеси що їм передували. Період Сенгоку це період в історії Японії, який характеризується масштабними бойовими діями у продовж тривалого часу привів до змін увсіх сферах суспільства. До і після нього, японія не знала таких масштабних бойових дій на своїй території. У цей період Японці зустрічають європейців, відбувається обмін культурними та матеріальними цінностями. Японія ввібрала і перебудувала усі технології тогочасного світу. Значних змін зазнало і військове мистецтво. Це змінило структуру армій, та характер військових дій, заклавши нові принципи в розвитку тактики та стратегії. Що стосується військової касти, їх частіше за все називають самураями, що на нашу думку є не правильним, оскільки увесь військовий прошарок буші включав не лише самураїв а й ашігару, сохеїв, ікко-іккі, шінобі, роль яких у контексті феодальних війн суттєво змінювалась. Враховуючи панування військової диктатури системи сьогунату, та майже сто п'ятдесят років війн, варто дослідити їх вплив на Японію. Тому вивчення військового мистецтва є основним ключем до розуміння розвитку Японії .

В Україні серед дослідників варто виділити кандидатів історичних наук В.А. Рубеля, та І.М. Сергійчук, які займаються вивченням військової історії Японії. Вивчення історії цієї країни є важливим напрямком для розвитку сучасної Української держави.

Мета дослідження: прослідкувати особливості розвитку військової справи Японії.

Об'єктом дослідження є історія Японії XV - XVI ст.

Предметом дослідження є військова справа, та особливості його розвитку.

Хронологічні межі: XV - XVI ст.

Територіальні межі: японський архіпелаг (острови Кюшю, Хоншю, Шікоку (Додаток А))

Завдання:

1. Розглянути причини, передумови та основний перебіг подій періоду Сенгоку дзірай.

2. Розглянути процес розвитку основних військових станів Японії: самураї, асігару, сохеї, шінобі .

3. Розкрити процес розвитку військової справи Японії у ХV-ХVІ ст.

4. Визначити основні види озброєння, та роди військ.

5. Показати процес розвитку обладунків як захисного озброєння.

Методи дослідження: при розв'язанні поставлених у дослідженні завдань були використані історико-порівняльний для дослідження військового мистецтва, яке пов'язане з історичними умовами та певними змінами на різних етапах розвитку, проблемно-хронологічний (для дослідження поставлених нами завдань в їх часовій послідовності і динаміці) методи наукового аналізу, а також метод інтерпретаційного синтезу при з'ясуванні змісту історичних джерел та виведені з них спільного образу історичного явища.

Історіографія: серед зарубіжних вчених істориків слід виділити: С. Тернбул, У. Вілсон, О. Ратті, А. Спєваковський, С. А. Полхова Р. Робінсон та ін.

Джерельа база:

1. Писемні: Дзохе моноготарі – військовий літопис періоду Сенгоку, Яке гункан - літопис клану Такеда, Хагакуре - звід правил та традицій самураїв, Адзумі Кагамі – літопис період Муроматі, Імегава Канамокуроку – звід зконів що включає видані закони окремих дайме у період роздробленості, Бансе сюкай – інструкція для підготовки ніндзя, Буке меймокусьо – сувій, періоду Сенгоку присвячений ніндзя.

2. Зображувальні: Моко сюрай екотоба - ілюстровані звитки періоду Сенгоку Дзірдай.

Структура випускної роботи складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.

Апробація матеріалів роботи у статті «Ашіґару в соціальній та військовій сфері Японії середини ХV – початку ХVII ст.» рекомендована до друку кафедрою всесвітньої історії та історіографії протоколом №7 від 3 грудня 2012 року у збірнику статей Студенські наукові студії. У статті рекомендована до друку кафедрою всесвітньої історії та історіографії протоколом №7 від 3 грудня 2012 року у збірнику статей Магістерські студії Херсонського державного університету.

Розділ 1 Історіографія теми та джерельна база

Після відкриття Японії та її включенням до світової політики у другій половині ХІХ ст. пожвавився і науковий аспект вивчення цієї країни зокрема її історичне минуле.

Історичну літературу даної роботи умовно можна поділити на такі блоки: загальний огляд історичних подій який висвітлює основні тенденції розвитку політичної ситуації у країні періоду ХV-ХVІ ст., блоку який відповідає за характеристику такого прошарку японського суспільства як буші та тенденції його розвитку у контексті феодальних війн, та блоком котрий присвячений розвитку військового озброєння та спорадження та процесом розвитком військової думки цього періоду.

Узагальнюючих досліджень з історії Японії є надзвичайно багато, однак першою такою роботою взірцевого характеру можна вважати працю японського історика Куроіта Кацумі «Кокуші-но кенкю» (дослідження національної історії) виданий у 1937р.(номанг. с.148). У першому томі цієї праці знаходиться ціний бібліографічний перелік праць Японських вчених та джерел усього періоду історії Японії до 1935 р., а у третьому аналогічний бібліографічний перелік праць західних вчених. Книга Хані Горо - перша науково-популярна книга, що вийшла в Японії про історію японського народу. Уперше видана в 1949 році це була перша узагальнююча праця перекладена російською мовою. До моменту видання в СРСР (1957) , була перевидана на батьківщині 8 раз ! Вона є не тільки книгою з історії Японії, але і пам'ятником, що відображає світову суспільно-політичну ситуацію 40-х -- 50-х років XX століття.

Також слід відзначити великий внесок в історичну науку праць енциклопедичного характеру . «Ніхон рекісі дай дзітен» [Великий довідник з історії Японії]: В 20 т. та «Ніхон дайхякка дзенсьо» [Японська велика енциклопедія]: В 26 т., у яких вирізняє послідовність та чітка структурованість у викладі матеріалу, глибока узгодженість та скурпульозна перевірка кожного наведеного історичного факту чи коментаря, проста й доступна мова.

Певні здобутки в дослідженні теми має російська японістика, причому як дореволюційної, так і радянської та пострадянської доби. Першим російським японістом, який спробував послідовно викласти на папері повну історію японської цивілізації, був A.А. Ніколаєв «Очерки по истории Японскаго народа» видана у 1905 році. Його книга і досі вражає кількістю опрацьованого матеріалу та ґрунтовністю висновків. Як переконливий позитивіст, А.А. Ніколаєв глибоко занурився в аналіз кланової системи традиційного японського суспільства, її державно-політичних і соціально-економічних інститутів. В радянські часи продовжити позитивістські традиції в японістиці спробував Н.І. Конрад, проте після ув’язнення, уже з кінця 1930-х рр. і до самої смерті (1970) він описував надалі японську історію тільки у межах канонізованої радянської історичної думки, доводячи наявність не лише феодального, але й навіть рабовласницького ладу у традиційній Японії.

Втручання влади дорого коштувало російській японістиці: за три наступних десятиліття історію острівного далекосхідного сусіда описували дуже коротко, стисло і все більше з позицій класової боротьби. Лише з появою фундаментальних праць М.B. Воробйова «Древняя Япония (историко-археологический очерк)», російська японістика почала своє наукове відродження. Тим більше, що наукова планка, яку виставив М.В. Воробйов уже в перших своїх роботах, виявилася надзвичайно високою. Однак вся історична думка радянської доби висвітлювала лише окремі аспекти японської історії про державно-політичну, етно-культурну, та соціально-економічну еволюцію класичної Японії при майже повному ігноруванні політико-кланової та воєнно-державної складової традиційної японської історії.

Одним із провідних Вчених російської історичної науки у галузі японістики вважається доктор історичних наук Мещеряков А. Н. який є авторим понад 300 праць зокрема праці «Древняя Япония: культура и текст» у якій дається детальний аналіз історичних джерел істрії цієї країни.

Створення першого російськомовного підручника з історії Японії припадає на колегію авторів Кузнєцов Ю.Д., Навлицькая Г.Б., Сиріцин І.М у 1988 році. Період XV-XVI століття у ньому розкритий не повно, зокрема період Сенгоку описується загальними фразами про стан роздробленості країни і швидким переходом до періода Едо. Навіть праця Мендрина «История сёгунату у 2-х томах» розкриває лише період Муроматі дуже обмежено.

На сьогоднішній день праця «Історія Японії з най давніших часів до 1868 року» під редакцією Жукова. Є однією із кращих праць з історії Японії у пострадянському просторі у якій період ХV-XVI століття у най більш повній мірі висвітлює процес розвитку суспільно-політичної системи.

Окремо також слід відмітити праці про видатних постатей періоду Сенгоку

А.А.Іскендеров. Тойотомі Хідейосі. Москва, 1984. Докладний життєпис Тойотомі Хідейоші - «Наполеона Японії» - на тлі історичних подій XVI в. Одна із, кращих російськомовних робіт з історії Японії періоду після смерті Оди Нобунаги.

Українська історична наука яка сформувалась із радянської школи, також активно займається проблематикою історії Японії. В Українській історичній науці на сьогоднішній день най більшими працями які присвячені Японії є: монографія доктора історичних наук В. А. Рубеля «Історія Японії: традиційне суспільство та державність» 1997р., та докторська дисертація «Походження військово-самурайської державності у традиційній Японії (середина 1 тис. до н.е. - ХІV ст. н.е.)» захищена у 2000 році, та цілий ряд його статей у наукових періодичних виданнях. Що стосується визначних персоналіїв слід відзначити працю Коваленка О. О. «Ода Нобунаґа в японській антихристиянській літературі на прикладі «Записів про розквіт і падіння Храму південних варварів» у якій автор аналізує постать Оди та його діяльність у японських джерелах цього періоду на тлі проникнення християнства у XVI ст.

Західна історіографія теж має серед своїх здобутків окремі енциклопедичні словники вузько спеціалізовані на проблемах японознавства. Проте за обсягом, інформативністю та джерельним забезпеченням вони якісно поступаються аналогічним японським виданням, що робить доволі обмеженими можливості їхнього використання у науковій роботі. Зовсім іншої оцінки заслуговують англомовні твори з історії класичної Японії узагальнюючого характеру. Вони містять обширну інформацію про виникнення та розвиток традиційної японської державності, детально характеризують хід політичної, суспільно-економічної, природно-господарської, воєнно-кланової та етно-культурної еволюції країни, подають цікаві дані щодо ролі видатних особистостей в історії Японії, грунтуються на солідній джерельній базі. Із західноєвропейських вчених одним із кращих спеціалістів у галузі військової історії Японіє є Стівен Тернбул. Він автор численних праць як військової історії, його монографія «Самурай: військова історія» одна із кращих праць про політичну історію Японії у контексті між кланової бородьби, за політичну владу в країні із часу утворення самурайського стану до його ліквідації у ХІХ столітті. Одне з кращих узагальнюючих досліджень з даної теми у якому є описи битв і кампаній, які тісно переплетені з політикою, економікою, релігією.

Важливу інформацію про суспільно-культурне та матеріальне життя у традиційній Японії подають у своїх роботах С.Дж. Данн і Л. Фредерік. Вкрай цінним та важливим для висвітлення феномену зародження самурайських кланів є матеріал щодо діяльності стану гьосі (воєнізовано-привілейованого селянства), поданий Г. Норманом. Певної уваги, з огляду на тематику досліження, заслуговують праці, спрямовані на всебічне осмислення самурайства та його ролі в політичній, соціально- економічній та культурній історії Японії. Зберігає свою наукову цінність монографія Дж.К. Хьорста, присвячена феномену екс-імператорського управління в Японії. Праця War and State Building in Medieval Japan видана у 2010 році порівнює шлях до возєднання Японії у XVII ст. з етапом формування національниж держав у Європі. . Праця «Японский тиран Ода Нобунага» голандського історика Й Ламерса переклад якої російською мовою вийшов у 2012 році повністю присвячена політичній діяльності цього даймьо, а також висвітлює політичну ситуацію в країні крізь призму діяльності Оди. Однак усі згадані автори базуються на європоцентристській концептуально-теоретичній базі, а тому лише констатують, проте залишають поза увагою причини появи самурайських диктатур, описують, але не аналізують сутність інсеївської системи правління при дослідженні середньовічної державно-політичної еволюції країни у XV-ХVI ст.

Проблема вивчення військового стану буші аспекти змін і розвитку цього соціального стану також отримала певне історичне висвітлення у працях істориків. Що стосується самого військового стану то його частіше за все називають самураями однак у продовж століть багато чого змінилось, у тому числі змінився і сам війсьовий стан. Тому історична література роботи також включає перелік праць присвячених саме цій категорії японського суспільства. Питанням походження і зародження стану буші в Японії, його розвитком, ідеологією і культурою займалися багато істориків.

Серед радянських дослідників особливу цікавість представляє робота Спеваковского А.Б. "Самураї - військовий стан Японії" видана у 1981 році. Це найбільш повний і точний опис життя самураїв часів освіти даного стану, а також тут ми можемо спостерігати проблеми спадщини самураїв сьогодні. Крім звичайних, загальновідомих фактів Спеваковский розглядає і детально пояснює особливості самурайської ідеології, обрядову специфіку, систему військової підготовки. Це, мабуть, одна з кращих робіт з історії, та аналізу самурайського стану радянської історичної науки.

Питання сюзеренітету та ієрархії в японському суспільстві досить повно розглянуті в монографії Сила-Новицької Т.Г. "Культ імператора в Японії". У ній простежено історія та культу імператора в Японії з давнини до наших днів, розглядаються догматика і еволюція доктрини монархізму; аналізується культ імператора в сучасній Японії. Книга допомагає краще зрозуміти витоки та особливості японського націоналізму, механізм взаємодії офіційної ідеології і масової свідомості.

Публікація Успенського М.В. "Самураї східної столиці Історія відданих васалів.» - праця докладніше аналізує погляди та традиції самураїв. Дає можливість зрозуміти та проаналізувати погляди самураїв

Певну увагу заслуговує книга під редакцією Жукова Е.М. "Японський мілітаризм». У ній вчений простежує шлях розвитку військового стану буші протягом тисячоліття. Досить чітко і розглянуто місце самурайства в період феодальної роздробленості.

Серед праць енцеклопедичного характеру можна відзначити роботу Синицина А. Ю. «Рыцари страны восходящего солнца» видану у 2007 році. Також велике значення для дослідження періоду Онін та Сенгоку займає військово-історичний альманах «Новий Солдат» під редакцією Кісельова В.І., зокрема номери 47 та 65 та 16 які присвячені легким піхотинцям ашігару історії їх винекнення та реорганізації у прдовж віків. Ще одним альманахом який присвячений військовій справі Японії є «Путь меча и кисти» За редакцією Мещеркова А.Н.

Що стосується озброєння середньовічної Японії то тут на перому плані робота кандидата історичних наук К.С.Носова. Озброєння самураїв. Перша і поки що єдина праця російської історичної науки, присвячена наступальному і захисному озброєння самураїв, його еволюції та вдосконалення.

У західній історіографії праць присвячених військовому стану досить багато, зупинимось лише на тих працях які використовували при створені цієї роботи. Найбільшим спеціалістом з цього питання беззаперечно є Стівен Тернбул у своїх монографіях: Армії самураїв, 1550-1615 рр. Висвітлює події періоду Момояма другої половини XVI - початку XVII ст. який був одним з найбільш значних періодів у політичному, соціальному та військовому житті Японії.. Праця С. Тернбулла на прекрасному ілюстративному і фактичному матеріалі дає можливість познайомитися з озброєнням і тактикою армій самураїв цього періоду. У праці «Самураї», присвяченій самурайської культурі, розкриваються тонкощі і особливості озброєння, обладункиів і традицій самураїв. Дослідник проводить короткий екскурс в історію зброї самураїв - японського лука і катани, самурайського меча, а також технології створення та використання вибухових речовин, вогнепальної зброї, в тому числі аркебуз і снарядов. Окремі розділи зі стратегії і тактики включають детальний опис структури самурайського війська, засобів його комплектування, життя самурая у поході, ролі замків-фортець у військових діях, а також характеристику японських битв і військових ритуалів. У монографії наводиться перелік великих битв в період з 940 по 1638 рік, десять розділів присвячені особистим поєдинків самураїв і особливостям партизанської війни в Японії в X-XVII ст. Ще одним дослідником історії самураїв є Ентоні Брайант. У праці . «Самураї крізь віки» Е. Брайата на прекрасному фактичному і ілюстративному матеріалі розповідається про те. яку роль зіграли самураї в історії середньовічної Японії. Особливу увагу автор приділив військової історії та розвитку озброєння. Також хорошою роботою щодо розвитку різного виду озброєнь є. «Зброя і техніка самурайських воїнів, 1200-1877рр.» Конлейна Т.Д. Праця містить докладну розповідь про кінних самураїв, лучників, списоносців, командувачів, зброярів і артилеристів, а також облогових техніках, що використовували.

Японська історична думка представлена перекладеною російською мовою працею Хіроакі Сато «Самураї - історія і легенди». Збірник різних стародавніх і сучасних текстів, присвячених самураям, проаналізований з позицій сучасних знань про історію Японії.

В Українській історичній науці питанням розвитку військового стану представлене лише кількома статтями В.А Рубеля «Коріння й генезис стану bushi(самураїв) в середньовічній Японії» у журналі Східний світ, стаття «До питання про походження самурайського стану в середньовічній Японі» журнал Вісник Київського університету. Історія. та «Походження самурайського стану в середньовічній Японії»

Аналіз джерельної бази

Історіографічний характер магістерської роботи обумовив її джерельну базу. Відбір матеріалів визначався тим, що у роботі акцент робився на аналізі розвитку військової справи у контексті політичнах подій. Тому основна увага зосереджувалася на джерелах, які могли розширити уявлення про розвиток військового стану , насамперед, про підходи різних даймьо до формування війська. Джерельна база представлена письмовими, зображувальними, джерелями. Дослідження містиь в основному переклад джерел російською мовою, оскільки українська наука не займалась їх перекладом.

Усі писемні джерела умовно можна поділити за наступними критеріями:

- літописи військових кланів періоду феодальних війн можна узагальнено назвати Какун і юй-кай, «приписами клану» і «останніми заповітами- офіційні документи

- законодавчі акти та статути у яких залишився відбиток військово-васальних обовязків. Та законодавчі принципи формування військ різних даймьо

- Офіційні накази і звернення

- листи християнських місіонерів про події в Японії з середини XVI ст.

- військові трактати створені на основі подій феодальних війн, але створені у більш пізніший час.

До груп матеріальних джерел відносяться:

- озброєння, амуніція що дійшли до нас з часів феодальних війн, представлені у вигляді зображень у додатках

- археологічні джерела,

До першої групи належать Какун і юй-кай джерела які були опубліковані у виданні «Сочинения японських воинив» підбір яких здійснив Уильям Скотт Уилсон. Автори - глави японських військових домів - адресували їх своїм нащадкам і спадкоємцям. Коло цих творів досить широке: від «останніх послань», як наприклад, лист, відправлений Торі Мототада своєму синові напередодні взяття його замку, до повчань Ходзе Сігетокі і висловів Такеди Сінгена записаних вже після його смерті.

Коегункан - літопис, написаний після смерті Такеди його близьким васалом Косака Маса-Нобу. У ньому описуються історія клану Такеда, битви, та стародавні звичаї. Його промови довгі та повні філософського змісту. Тим не менш, вони підкреслюють цінність проникливості та вміння передбачати ситуацію і прекрасно характеризують яскраву натуру Такеда Сінгена.

«Двадцять одне правило» Ходзьо Соуна (1432-1511). Були написані незабаром після того, як Ходзьо Соун став ченцем, і є відображенням усього його життєвого досвіду. Правила встановлюють поведінку, норми життя простого воїна і свідчать про те, що їх автор був добре знайомий з низами суспільства. Спектр настанов надзвичайно широкий: від призову до вивчення поезії, оволодіння досконало мистецтвом верхової їзди та заборони на гру в шахи та го до повчань, як краще захищати провінцію і підтримувати в ньій порядок.

Сотекі вакі - це записані вирази Асакури Сотекі (1474-1555). Вони були записаних одним близьким васалом за кілька років до його смерті. У нього входять 83 настанови. Твір є своєрідним спадком Асакура, що відображає його практичний досвід і бачення світу. У ньому повністю відсутня ідеалізм попередніх і наступних століть. Поради Сотекі Асакура це не теоретичні побудови, а випробувані на особистому досвіді і підтверджені ним у діяльності.

Заповіт Торії Мототада - адресовано його синові Тадамаса у 1600 році. Він написаний за кілька днів до початку облоги замку Фусімі, який згодом був повністю знищений разом із Торі. Основна ідея цього твору, сповненого духу незламної і безмежної відданості свому даймьо (Токугаві Іеясу)- сенс життя воїна в тому, щоб загинути в битві.

Настанови Курода Нагамаса(1568-1623)  створені за рік до смерті, його старшим сином Тадаюкі у 1622 році. Як і більшість авторів, Нагамаса звеличує гармонію між «витонченими мистецтвами» (конфуціанське вчення і література) та бойовими мистецтвами і проповідує чесність і співчуття у відношенні до трьох нижчих станів. Що відрізняє його від інших авторів, так це увагу і до економічних питань. Більша частина матеріалу це суто конкретні поради. Його обережні міркування не залишилися непоміченими нащадками, і клан Курода продовжував існувати і на наступному етапі японської історії.

До другої групи джерел входять кодекси законів військових домів, які були видані у XV-XVI столітті. «Кошю Хатто-но шідай» (надалі «КХС»), виданий у 1547 році Такедою Харунобу (Сенгіном) – даймьо првінції Каі. Кодекс перекладено у статті А.С. Полхова «Косю хатто-но сидай: структура законодательного уложения эпохи сэнгоку». «Имагава канамокуроку≫ виданий Імагава у 1527 році із доповненями(цуйки) перелад кандидата історичних наук А.С. Полхова. У статті «Наставления дома Асакура — историко-правовой источник Японии конца XV в. » один із перших настанов спадкоємцям законодавчого характеру, перекладена В. Ю. Климов. Ці джерела було опбліковано у журналі «История и культура традиционной Японии» Московського гуманітарного університету який випускається щорічно з 2008 року.

«Роккаку-ші шікімоку» був виданий у 1567 р. переклад А.С. Полхова Дані кодекси дозволяють зрозуміти принципи на яких формувалась військова система у період Сенгоку у провінцях через призму васально ленних зобов’язань.

Ці джерела дозволяють зрозуміни суть та внутрішню будову адміністративної судової та військової систем.

До третьої групи відносяться Зверненя шьогунів до даймьо, Закон Хідейоші про полювання за мечами та ін.

До четвертої групи входять Дзобьо моногатарі, Буке меймьокюшьо, Бансеншюкай, Хагакуре, Бушідо, Книга п’яти кілець Міямото Мусаші.

До п’ятої групи Листи місіонерів

Головним джерелом для вивчення світогляду самурайства є безперечно кодекс честі - бушідо. Кодекс - це свого роду "книга життя" самурая. У ньому описується ідеал до якого має прагнути самурай. У кодексі аж до дрібниць розписане життя самурая, тобто правила за якими він повинен вести своє життя. Кодекс ділиться на три частини: у першій йдеться більше про загальних міркуваннях, у другій про воєнний і справі і поведінці самурая в бою, в третій більше про служіння самурая своєму панові. Бусідо цікавий тим, що читаючи його можна зрозуміти ідеологію самурайства, його культуру і побут. Кодекс є головним і безцінним джерелом з історії самурайства і його культурі.

Бансншюкай являє собою набір знань ніндзя широко розглядається [хто?] як пишеться Fujibayashi Sabuji, Fujibayashi Yasutake або Fujibayashi Yasuyoshi. Написана в 1676, це кульмінація філософії, військової стратегії, астрологія, і зброю переконання рази. [1]