8. Причини розпаду Київської Русі та її історичне значення як першої держви укр народу

Період розпаду та занепаду державності (друга третина ХІІ ст. - перша половина ХІІІ ст.) характеризується загостренням міжусобної боротьби, посиленням нападів кочовиків, економічним застоєм. Занепад Києва почався з розгрому міста в 1169 р. військами володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського. Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами у 1240 р. ознаменувало собою завершення київського періоду в історії України. Давньоруська держава розпалася на 15 окремих земель, які не визнавали влади Києва. Серед причин занепаду Київської Русі можна назвати такі: • надто великі для середньовіччя розміри держави за відсутності захищених природних кордонів, надзвичайна родючість земель, що притягувала завойовників; • розвиток вотчинного землеволодіння, княжі чвари та міжусобиці; • слабкість державного устрою, невпорядкованість права успадкування великокнязівського престолу за наявності величезної кількості нащадків; • перманентна зовнішня агресія кочових народів (із 1061 по 1210 половці вчинили 46 набігів на руські землі), татаро-монгольська навала; • неспроможність замирення з Володимиро-Суздальським князівством, Польщею, Угорщиною, Литвою. Історичне значення Київської Русі полягає у наступному: Русь стала першою великою східнослов'янською державою, що об'єднала майже всі східнослов'янські племена; Русь, що існувала близько 400 років, заклала традиції державотворення в Україні, на її досвід спиралися наступні державні діячі України; Київська держава слугувала надійним захистом Європи від східних кочовиків, з її падінням татарські орди вторглися в Європу; державне життя дало могутній поштовх розвитку української народності та її культури; прийняття християнства прискорило культурний розвиток слов'ян, включило їх до європейської спільноти цивілізованих народів, підняло авторитет держави на міжнародному рівні.

9. Утворення Гальцько-Волинського князівства, суспфільно-політичний устрій та міжнародні звязки за правління Данила Галицького

Об'єднання Галичини і Волині було здійснено волинським князем Романом Мстиславичем. Скориставшись безладдям у Галичі, він вперше зайняв його у 1188 році, але не зміг утримати його під натиском угорців, які також вторглися до галицької землі на заклик місцевих бояр. Вдруге Роман приєднав Галичину до Волині у 1199 році після смерті останнього галицького князя з роду Ростиславичів. Він жорстоко придушив місцеву боярську опозицію, що чинила опір його спробам централізувати управління, і заклав основи єдиного Галицько-Волинського князівства

Водночас Роман втрутився у боротьбу за Київ, який здобув у 1204 році, та прийняв титул Великого князя Київського. У 1202 і 1204 роках він здійснив успішні походи на половців, чим завоював популярність серед простого населення. На початку 13 століття Роман перетворився на наймогутнішого правителя Східної Європи. Проте реалізувати до кінця своїх планів він не зміг через війну з Польським королівством, у якій загинув 1205 року.

Державна влада в Галицько-Волинському князівстві належала князеві, який опирався на феодальну верхівку країни— бояр. Незважаючи на спільні інтереси в питанні експлуатації місцевого населення, між князем і боярством точилася постійна боротьба за владу. Князь намагався зосередити всі державні функції та стати "самодержцем", бояри — обмежити владу князя і зробити його своїм знаряддям. Ця боротьба відбилася у деяких формах державного устрою.

Активність зовнішньої політики Данила виявлялася династичними шлюбами його дітей. Важливим напрямком зовнішньої політики Данила Галицького були відносини з монгольськими володарями. Здійснивши подорож в Орду, Данило починає шукати союзників у боротьбі з ординцями. Із цією метою налагоджує союзницькі відносини з Польщею, Угорщиною, Владимиро-Суздальським князівством. Відгукнувся князь на пропозицію Ватикану розпочати переговори про участь русичів у хрестовому поході європейських держав проти монголів. Щоб заохотити до походу князя папа запропонував Данилу прийняти королівську корону. У 1253 р. у Дорогичині урочисто коронували Данила Галицького. Однак оголошений папою  у тому році хрестовий похід не знайшов підтримки серед європейських монархів. Втім, Данило не відмовився від боротьби проти ординців власними силами. Основні воєнні дії припадають на 1254–1255 рр. Військо Данила неодноразово здобувало перемоги над монгольським військом хана Куремси.Занепокоєні зростанням могутності Галицько-Волинського королівства, золотоординські правителі вислали проти нього численну та сильну орду на чолі з досвідченим воєводою Бурундаєм. У 1259р. Бурундай змусив Данила визнати верховенство Золотої Орди, анти монгольська політика зазнала невдачі.