2.Перші державні утворення на території сучасної України

Скіфи, які на початку VII ст. до н. е. з'явилися в українському степу, не лишилися поза увагою більш розвиненої Середземноморської цивілізації. Розоривши багато країн Близького Сходу, скіфи нарешті осіли у степах Північного Причорномор'я, створивши перше на терені України велике політичне об'єднання. Це були індоєвропейці, представники іраномовних кочовиків, що тисячоліттями панували у Євразійських степах. На правому березі Дніпра мешкали скіфи-орачі — землеробські племена, що були корінними мешканцями цього краю. Політична влада зосереджувалася в руках «царських» скіфів — кочовиків, що вважали себе найчисленнішими й найкращими. За ними стояло велике, добре озброєне кінне військо. Розвиваючи у собі войовничі  інстинкти, скіфські воїни мали звичай пити кров у першого вбитого ворога. Робили з ворожих черепів прикрашені золотом і сріблом чаші, знімали скальпи.  Це був народ безжалісний, жорстокий до ворогів, але відданий в дружбі поміж собою. Крім грабування у війнах скіфи займались торгівлею з грецькими колоніями у Причорномор’ї. Вони пропонували віск, мед, хутро, рабів. За це отримували вина ювелірні вироби, предмети розкошів.

Наприкінці  VII – початку VI до н.е. греки заснували ряд колоній у Північному Причорномор’ї. У  IV ст. до н.е. для грецьких міст на Україні настала пора розвитку. Найбагатшою з них була Ольвія, розташована в гирлі Бугу, вона була центром торгівлі між Грецією та її чорноморськими колоніями. До центрів торгівлі належали Херсонес і Феодосія в Криму, Пантікапей (Керч), східний Крим, але розквіту прийшов кінець. Почалися сварки між верхівкою та рабами, участилися напади кочівників. Зміцнення Риму завдало політичну поразку еллінському світу, майже ціле століття тримався Пантікапей з сусідніми містами, але у 68 р. до н.е. Рим оволодіває Чорноморським узбережжям. Це повертає грецьким містам на Україні економічну та політичну стабільність. Проте панувати грекам на Україні залишалось недовго. Готи і гуни їх знищили зовсім.

Анти –північно-східна група слов‘ян, племен, які жили на території лісостепу Східної Європи з 2-ї половини VI ст. до початку VIIст. Племена антів були могутнім політичним об‘єднанням. У них була сильна, дисциплінована воєнна організація. Рід занять: землеробство, скотарство, промисли, торгівля. Вели організовану боротьбу проти племен готів та аварів. Анти – наші прямі предки. По свідченням візантійських письменників  VI ст. н.е. , анти були високими дужими людьми, які легко переносили погані умови. Анти посідали територію від Дунаю до Дону і Азовського моря. У  VI ст. анти поспішно загрожували північним кордонам Візантії, а часом погрожували столиці її – Константинополю.

3. Словянські племінні союзи на території України

3.1 Віддавна живучи племенами , слов’яни час від часу обёэднувались у значно більші спілки- племенні об’єднання або союзи племен. Проіснувавши трохи такі союзи розпадались а замість них згодом утворювались нові. Власне великими об’єднаннями слов’янських племен були і венеди і анти і склавини. Так на території України мешкало близько сім племенних об’єднань:поляни, деревляни,волиняни(дуліби та бужани) ,хорвати уличі,тиверці і сіверяни. Що ж до узвичаєних нині термінів «союзи племен», а слугувався словом «княжіння» - тобто володіння князя. Верховним органом племінного самоуправління княжінь було віче. Внаслідок постійної військової активності племенні й зростання суспільно-політичного значення князівської влади. Племенні княжіння були своєрідними зародками держав, у них лише складався примітивний апарат влади. Дослідники підкреслюють що східносолов’янських племен на території України вже 7 ст являли собою одну етнографічну і мовну ,політичну групу, яка відрізнялась від пн.сх.слов’ян . 9 ст. виникнення держави з центром у києві ,а також формуванню укр..народу та його мови. Територіальні межі племінних східнослов’янських союзів на тер. України. Поляни мешкали В Середньому Подніпров’ї , згодом вони переселились на лівий берег . На зах.від полян жили деревляни(межі між річками Случчю і Дніпром, Прип»яттю і Тетеревом.Дуліби(бужани,волиняни)на захід до Зах.Буга.Тиверці і уличі Пд.межа уздовж Дністра.У Прикарпатті жили хорвати.

3.2 1. Норманська теорія, її започаткували німецькі вчені Г. Баєр та Г.Міллер, які працювали в другій половині XVIII ст. в Російській Академії наук.«Норманісти» наголошують, що східні слов'яни були нездатні без зовнішньої допомоги створити свою державу, а варяги (нормани) відіграли вирішальну роль у створенні Київської держави. Слово «Русь» походить від фінської назви шведів «Ruotsi».

2. За хозарською теорію поляни є не слов'янами, а різновидом хазарів. Модель влади, яка існувала в Хозарії. Там водночас правили два царі — цар по крові (хакан каган), та його «заступник» (хакан-бек). Тогочасні візантійські та арабські джерела згадують Аскольда з титулом хакана.

Антинорманська теорія.

У ХVІІІ ст. деякі німецькі учені висунули так звану «норманську теорію» походження Київської Русі. Зміст теорії полягав у твердженні, що Давньоруська держава була створена варягами, тобто представниками германо-скандинавської народності, відомої на Заході як вікінги, або нормани. Підкреслювалась важливість германських впливів та обережно доводилась нездатність слов'ян утворити власну державу. Це викликало обурення славетного російського вченого XVIII ст. Михайла Ломоносова, який написав гнівну відповідь німцям, доводячи першочергову роль слов'ян у створенні Київської Русі. Твердження Ломоносова дістали назву антинорманської концепції та поклали початок суперечкам, які тривають і сьогодні. На антинорманських позиціях стояли такі провідні українські історики, як Михайло Грушевський та Микола Костомаров.

4. "Утворення держави Київська Русь.Дохристиянська доба її розвитку. княжіння Олега, Ігора, Ольги та Святослава" В Києві у 882 році стався спрямований проти князя християнина Аскольда державний заколот, в якому брали участь вірогідно язичники — бояри із великокнязівського оточення. В результаті до влади прийшла нова династія — Рюриковичів. Ні про яке норманське завоювання і створення руської держави, таким чином, не можна говорити. Олег із своєю дружиною стали на службу середньовічній ранньофеодальній слов'янській державі, яка на той час пройшла уже довгий шлях розвитку. Підчас свого правління у Києві Олег (882 – 912 рр.) значно розширив межі своєї держави підкорюючи сусідні племена. Владу Олега визнали древляни, уличі, радимичі, кривичі, сіверяни та неслов’янські племена – чудь і меря. Інший напрямок зовнішньої політики Олега – військові походи з метою отримання здобичі. Найбільш відомими є успішні походи на Константинополь (найбільше містотогочасної Європи) у 907 р. та 911 р., які закінчились підписанням вигіднихторгівельних договорів. Наступник Олега – князь Ігор (912 – 945 рр.) в зовнішній політиці здійснив військові походи на Закавказзя (943 р.) та Візантію (941 та 944 рр.) . Основним заходом внутрішньої політики Олега і Ігоря був збір данини з підкорених земель. Цей процес отримав назву полюддя. Князь з військом (дружиною) всю зиму об’їжджав підлеглі землі збираючи данини. Під час одного з таких об’їздів у 945 р. Ігор загинув. Його вбили древляни, які повстали, обурені величезними розмірами данини. Після смерті Ігоря державу очолила його вдова Ольга (945 – 964 рр.). Вона помстилась древлянам за смерть чоловіка, спаливши їх столицю Іскоростень. Ольга зосередила увагу на вдосконаленні внутрішньої політики.Щоб уникнути нових повстань, вона встановила чіткі розміри данини – уроки. Відбулися зміни в механізмі стягнення данини з населення. Ольга організувала спеціальні укріплені місця – погости, в яких перебували її представники. Данина завозилась на погости, а звідти відправлялась до Києва. В зовнішній політиці Ольга орієнтувалась на мирні, дипломатичні методи досягнення цілей. Вона здійснила поїздку в Константинопольна чолі великої мирної делегації. Під час цього візиту Ольга та її оточення прийняли християнство. Але християнство на цей час ще не стало державною релігією. Київська Русь залишалась язичницькою. Син Ольги Святослав (964 – 972 рр.) відомий своїми військовими походами. У 968 р. йому вдалося знищити Хазарський каганат. Він вів війни з Візантією на Балканах. Перед своїм останнім походом Ярослав провів адміністративну реформу. Своїм намісником у Києві він залишив старшого сина Ярополка. У землях, які намагались від’єднатися від Києва Святослав поставив правити своїх молодших синів: Олега – в Овручі, в Древлянській землі; Володимира – в Новгороді. Повертаючись з Болгарії Святослав потрапив у засідку і загинув в бою з печенігами – кочівниками, які заселили причорноморські степи в Х ст. Після смерті Святослава між йог осинами почалась міжусобна боротьба, в якій переміг Володимир.