К
ИЇВСЬКИЙ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ФАКУЛЬТЕТ ПСИХОЛОГІЇ
КАФЕДРА ПСИХОДІАГНОСТИКИ ТА КЛІНІЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
«Особливості психічного розвитку дітей з синдромом гіперактивності»
Виконала:
студентка І курсу
першої групи
Гузюк Лілія Володимирівна
Науковий керівник :
кандидат психологічних наук, доцент
Діденко Сергій Васильович
КИЇВ – 2012
ЗМІСТ
ВСТУП ………………………………………………………………..……….. 3
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ДИТЯЧОЇ ГІПЕРАКТИВНОСТІ
Поняття про синдром гіперактивності…………………….....5
Проблеми синдрому гіперактивності у вітчизняній і зарубіжній психології…………………………………… ...……..7
РОЗДІЛ ІІ КЛІНІЧНІ ТА ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ДІТЕЙ З СИНДРОМОМ ГІПЕРАКТИВНОСТІ.
2.1 Етиологія синдрому гіперактивності………………. …...….13
2.2 Механізми розвитку синдрому гіперактивності..…………..19
2.3 Клінічні особливості дітей з синдромом
гіперактивності..............................................................................21
2.4 Психологічні особливості дітей з синдромом гіперактивності……………………………………………….…..27
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………..... 33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …….…..... 34
ВСТУП
Актуальність дослідження полягає у тому, що в наш час дана проблема розглядається дуже гостро. Вона є однією з найважливіших, адже щодня велика кількість дітей страждає синдромом гіперактивності і їх кількість не зменшується , а зростає.
За даними різних авторів гіперактивна поведінка зустрічається досить часто: від 2 до 20% учнів характеризуються надмірною рухливістю , розгальмуванням. Наприклад , дослідження М.М. Заводенко і співавт. показують, що синдром гіперактивності у школярів складає 7,6%. Крім того, хлопчики страждають в 2 рази частіше дівчаток. Практично в кожному шкільному класі є принаймні одна дитина з даним захворюванням Ці діти мало чим відрізняються від здорових, хіба що підвищеною руховою активністю. Однак поступово відхилення окремих психічних функцій наростають, що призводить до патології.
Синдром гіперактивності – це віковий розлад, який порушує механізми, що несуть відповідальність за діапазон уваги, вміння концентруватися, контроль над спонуканнями. Він обумовлений порушенням роботи центральної нервової системи і проявляється в нездатності дитини концентрувати увагу і зосереджуватися на чому-небудь тривалий час.
Теоретичні основи нашої роботи багато в чому визначилися під впливом фундаментальних досліджень вітчизняних психологів і дефектологів: культурно-історичної теорії Л.С. Виготського, його досліджень про характер первинних і вторинних відхилень у психічному розвитку дітей, системну будову функцій, теорії про співвідношення психологічного розвитку в нормі та з порушеннями (Т.А. Власова, Ю.А. Кулагіна , А.Р. Лурія, В.І. Лубовский, Л.І. Солнцева та ін.) .
Цілком очевидно, що у фокусі наукових проблем синдрому гіперактивності концентруються інтереси різних фахівців – нейропсихологів, педіатрів, педагогів, дефектологів, неврологів.
Об’єкт дослідження – особистість з синдромом гіперактивності.
Предмет – прояв гіперактивності і вплив симптому на особистість дитини.
Мета – вивчити особливості психічного розвитку дітей з синдромом гіперактивності.
Завданнями є:
Розглянути проблему синдрому гіперактивності у вітчизняній і зарубіжній психології.
Охарактеризувати причини виникнення синдрому гіперактивності .
Ознайомитись з механізмами розвитку синдрому гіперактивності.
Висвітлити клінічні та психологічні особливості дітей з синдромом гіперактивності.
Теоретичне значення роботи полягає в узагальненні теоретичних відомостей стосовно синдрому гіперактивності у дитячому віці.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку джерел та використаної літератури. Загальний обсяг роботи становить 35 сторінок.
РОЗДІЛ І ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОЇ ГІПЕРАКТИВНОСТІ
1.1 Поняття про синдром гіперактивності
Синдром (від грец синдром - скупчення, збіг). Синдром визначається як поєднане, комплексне порушення психічних функцій, що виникає при ураженні певних зон мозку і закономірно обумовлене виведенням з нормальної роботи того чи іншого компонента. Важливо зазначити, що порушення закономірним чином об'єднує розлади різних психічних функцій, внутрішньо пов'язаних між собою. Також, синдром являє собою закономірне, типове поєднання симптомів, в основі виникнення яких лежить порушення фактора, обумовлене дефіцитом у роботі певних мозкових зон в разі локальних уражень мозку або мозковою дисфункцією, яка викликається іншими причинами, що не мають локальної опосередкованої природи.
Гіперактивність - «Гіпер ...» (від грец. hyper - над, зверху) - складова частина складних слів, що вказує на перевищення норми. Слово «активний» прийшло в російську мову з латинської «aсtivus» і означає «дієвий, діяльний».
Синдром гіперактивності - це дисфункція центральної нервової системи (переважно ретикулярної формації головного мозку), що виявляється труднощами концентрації та підтримки уваги, порушеннями навчання і пам'яті, а також складнощами обробки екзогенної та ендогенної інформації . Зазначений розлад починається в дитинстві, але може розвинутися і в період дорослості.
Найбільш повне визначення гіперактивності дає Моніна Г.Н. у своїй книзі по роботі з дітьми, що страждають гіперактивністю: «Комплекс відхилень у розвитку дитини: неуважність, відволікаємість, імпульсивність в соціальній поведінці та інтелектуальної діяльності, підвищена активність при нормальному рівні інтелектуального розвитку. Перші ознаки гіперактивності можуть, спостерігаються у віці до 7 років. Причинами виникнення гіперактивності можуть бути органічні ураження центральної нервової системи (нейроінфекції, інтоксикації, черепно-мозкові травми), генетичні чинники, що призводять до дисфункції нейромедіаторних систем мозку і порушень регуляції активної уваги і гальмуючого контролю »
[18, с.7].
Синдром гіперактивності був вперше описаний в 1902 році. Коли американський педіатр Стілл опублікував текст лекцій, в яких охарактеризував цей розлад як «патологію моральної сфери зі схильністю до руйнуючої поведінки». А перший звіт про медикаментозну терапію синдрому психостимулюючими препаратами з'явився в 1937 році.
Спочатку, через яскраво виражені неврологічні ознаки, його називали "мінімальне мозкове пошкодження". [13, с.19-23]. Надалі в це поняття було включене і порушення навчання (труднощі і специфічні порушення в навчанні навичкам письма, читання, рахунку; порушення перцепції й мови). Тому статична модель мінімального мозкового пошкодження поступилася місцем більш динамічній і більш гнучкій моделі – мінімальній мозковій дисфункції. Вже тоді передбачалося, що можливі порушення в роботі мозку, призводять до зміни в поведінці і розладів уваги.
Існувала думка, що даний розлад зникає сам, навіть якщо його не лікувати, після 12 років, проте це не так. Те, що раніше вважали розладом особистості у дорослих та підлітків, або особливими проявами характеру, виявилося як продовження гіперактивності.
Синдром гіперактивності має багато методів діагностики. Наприклад,
американські психологи П. Бейкер і М. Меданос запропонували таку схему виявлення гіперактивності у дитини.
Виявлення рухової активності:
1. Дитина весь час у русі, навіть якщо втомилася; 2. Вона проявляє ознаки внутрішнього неспокою: тарабанить пальцями, стукає ногами, рухається в кріслі, бігає; 3. Весь час відбігає, намагається кудись залізти, забратися; 4. Спить набагато менше, ніж інші діти; 5. Дуже балакуча.
До зовнішніх проявів гіперактивності відноситься неуважність, імпульсивність, підвищену рухова активність. Часто гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з оточуючими, труднощами у навчанні, низькою самооцінкою. При цьому рівень інтелектуального розвитку у дітей не залежить від ступеня гіперактивності і може перевищувати показники вікової норми.
Перші прояви гіперактивності спостерігаються у віці до 7 років і частіше зустрічаються у хлопчиків, ніж у дівчаток. Гіперактивність, що зустрічається в дитячому віці є сукупністю симптомів, пов'язаних з надмірною психічною та моторною активністю. Часто для дітей з захворюванням характерні агресивна поведінка і негативізм. В силу подібних особистісних особливостей гіперактивним дітям важко концентруватися на виконанні яких-небудь задач, наприклад у шкільній діяльності. Батьки та вчителі часто стикаються з чималими труднощами в поводженні з такими дітьми [11, с. 19].
Головна відмінність гіперактивності від просто активного темпераменту в тому, що це не риса характеру дитини, а наслідок порушень психічного розвитку дітей. До групи ризику входять діти, що народилися в результаті кесарева розтину, важких патологічних пологів, діти, що народилися з маленькою вагою, недоношені.