ПАТИННЯ №21
Філософія Г. Гегеля. Діалектика, принцип тотожності мислення та буття, «панлогізм», розуміння історії. Праця Г. Гегеля «Енциклопедія філософських наук» (в 3-х томах, том 1 “Наука логіки”).
ІСТОРИЧНИЙ ПЕРІОД СТВОРЕННЯ РОБОТИ:
Епоха Нового часу охоплюе iсторичний перiод з 17 до 19 ст. (до 1871р. – Паризька комуна).
Для фiлософiї це перiод вiд 17 ст. до третi 19 ст. (1831р. - смерть Гегеля). Це найбiльш грандiозний перiод. Епоха брухливого розвитку у всiх сферах життя, епоха формування буржуазного суспiльства. В той перiод людська дiяльнiсть переноситься в мiста. Провiдною формою дiяльностi стає промисловiсть. Розвивається технiка i машинне виробництво, розвивається наука, виникає iнженерна дiяльнiсть, як зв’язок науки i виробництва. Виникає буржуазне суспільство. (Буржуа вiд слова “бург”-укрiплене мiсто на високому березi рiчки). Буржуазне виробництво стає провiдним. В соцiальнiй сферi- це епоха буржуазних вiдносин, виникають і утверджуються національні держави, перiод наполеонiвських вiйн, завершення географiчних вiдкриттiв. Люди вiдчули себе мешканцями планети, яка має кiнцевi розмiри. Змінились і масштаби і динаміка соціального життя.
Бурхливо розвивається наука. На перший план виходять фізика, математика, медицина. Вперше в iсторiї була розроблена i обгрунтована повнiстю класична механiка Ньютона. Значення i авторитет її виявився значним. Утворилась механiстична картина свiту. Тепер свiт розглядається як складний механiзм, в якому людина є частиною цього механiзму. В межах механiстичноi картини свiту природа перетворилась на об’єкт, а людина-суб’єкт, який дiє на природу. Виникають національні академії наук, наукові журнали, перша газета, міський транспорт, світське мистецтво.
Живопис починає виконувати естетичнi функцiї i все бiльше стає свiтським, не релiгiйним.
В лiтературi виникає новий жанр-романтика. В романтицi головним героем виступає людина, дiяльнiсть якої проходить на фонi глобальних змiн. За основу була взята дiяльнiсть Наполеона, людини не царського роду, але яка створила сама себе i здiйснила вплив на всiх.
В архiтектурi також є змiни. В мiстах проходить масова забудова, але вона стає все бiльш плановою.
Таким чином, якщо розглядати розвиток суспiльства середньовiччя- перiод до 13 ст. був нiби-то стацiонарним. Вiдродження дало початок цьому руху, а в новий час ми стаємо свiдками грандiозного процесу.
Для фiлософiї нового часу характерна орiентацiя на науку.
Виникає механістичний світогляд:
n природа постала для людини як об’єкт надзвичайної складності, але механізм.
n людина почала розглядатись як суб’єкт, тобто активна одиниця дії і теж машина. Виникає ідея створити людину як механізм.
Вперше з’являються інтелектуальні машини – арифмометр.
У свiтоглядi ми бачимо вже пiднесення людської iндивiдуальностi (“рiвнiсть всiх перед законом”-основна теза). Людина стає самодiяльною одиницею. Доля Робiнзона є класичною для того перiоду
Якщо середньовiчна людина попадає в складнi умови, вона починає молитися. Людина Нового перiоду спирається тiльки на себе, заводить книгу бухгалтерського облiку для контролю i облiку своїх засобiв.
Основнi моменти на якi спирається людина:
1) на свою активну дiю(за будь-яких обставин);
2) на свої здатностi i властивостi:
-природнi;
-досвiд.
3) на здоровий глузд:
-чiтка i ясна логiка;
-опора на факти(краще побачити нiж почути)
-яснiсть i чiткiсть вiдносно мети людської дiяльностi, її
кориснiсть.
Особливостi фiлософiї:
1) вiд фiлософiї вiдгалужуються ряд наук i наукових напрямкiв i вона вже працює разом з iншими науками (тобто фiлософiя не є наукою всiх наук);
2) магiстральний напрямок фiлософських пошукiв-проблема пiзнання;
3) сама фiлософiя диференцiюється:
-виникнення нацiональних фiлософiй (Англiя, Нiмеччина, Францiя, Iталiя);
-виникають новi роздiли (етика, естетика);
-розширюються напрямки в межах проблематики, серед яких:
1) антологiя- наука про форми буття;
2) гносеологiя- наука про пiзнання;
3) логiка;
4) антропологiя- вчення про людину;
5) фiлософiя iсторiї;
6) етика;
7) естетика;
8) фiлософiя релiгiї.
ФНЧ починається з методологічних пошуків. На хвилі підйому науки необхідно з’ясувати як покращити пізнання – проблема методології.
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА БІОГРАФІЯ
Безумовно, одним із найвидатніших представників німецької класичної філософії був Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831), який називав своє вчення “абсолютним ідеалізмом”.
Ранні роки: 1770—1801
Гегель народився в родині фінансового чиновника. У віці семи років він пішов у Штутгартську гімназію, де виявив здібності до древніх мов та історії. 1788 року після закінчення гімназії він пішов у Тюбінгенський теологічний інститут. Тут він потоваришував із Фрідріхом Вільгельмом Шеллінгом і поетом Фрідріхом Гельдерліном. У студентсські роки Гегель захоплювався Французькою революцією. В ці роки він навіть посадив разом із Шеллінгом «дерево свободи». 1793 року Гегель одержує ступінь магістра філософії. Того самого року він завершує навчання в інституті, після чого працює домашнім вчителем у Берні і Франкфурті. У цей період він створює, так звані, «теологічні роботи», опубліковані лише в 20 столітті — «Народна релігія і християнство», «Життя Ісуса», «Позитивність християнської релігії».
Єна, Бамберг і Нюрнберг: 1801—1816
Одержавши спадок, Гегель зміг зайнятися академічною кар'єрою. З 1801 року він стає викладачем Єнського університету. Він співпрацює із Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того самого 1801 року він захищає дисертацію «Про орбіти планет». Гегель багато працює над створенням власної системи, пробуючи діаметрально різні підходи до її обґрунтування. 1807 року він публікує «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Ряд яскравих образів «Феноменології» (частину рукопису якої Гегель дивом врятував при вторгненні французьких військ у Єну) — «діалектика раба і пана» як етюд про волю, можливої тільки через рабство, концепція «нещасливої свідомості», а також могутньо заявлене вчення про історичність духу одразу привернули до себе увагу й обговорюються донині.
Залишивши Єну, Гегель (за допомогою свого друга Ф. І. Нітхаммера) влаштовується редактором «Бамберзької газети» у Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газета незабаром закривається з цензурних міркувань. З 1808 по 1816 роки Гегель — директор гімназії в Нюрнберзі. 1811 року він одружується (у шлюбі він мав дітей, був у нього і позашлюбний син), а незабаром публікує одну з центральних своїх робіт — «Науку логіки» (у трьох книгах — 1812, 1813 і 1815 року).
Гейдельберг і Берлін: 1816—1831
1816 року Гегель повертається до університетського викладання. До 1818 він працює в Гейдельберзі, а з 1818 по 1831 — у Берліні. 1817 року Гегель видає перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так званої, «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 — 1815 років), «Філософії природи» і «Філософії духу» (при житті Гегеля «Енциклопедія» двічі перевидавалася — у 1827 і 1833 роках). У Берліні Гегель стає «офіційним філософом», хоча і не в усьому розділяє політику прусської влади. Він публікує «Філософію права» (1820 рік, на титулі — 1821), веде активну лекційну діяльність, пише рецензії, готує нові видання своїх робіт. У нього з'являється безліч учнів.
В неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Гегеля не стало. Причиною назвали холеру. Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками. Смерть Гегеля підняла ціну на його книжки. Марія навіть попросила всіх, до кого писав покійний чоловік, повернути його листи. Це дозволило їй дати дітям добру освіту. Старший з них, Карл, став успішним істориком.