8.Принцип законодавчого визначення умов і порядку здійснення соц забезпечення, принцип всезагальності універсальності диференціації та рохмаїття видів соц забезпечення

Принцип всезагальності соціального захисту означає, що право на соціальний захист мають не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, біженці, працівники-мігранти. Як уже зазначалося, в Основах законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування встановлено як загальний принцип, що право на забезпечення за соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні, якщо інше не передбачено законодавством України, а також міжнародним договором Україні, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Такий принцип також встановлено в законах, які регламентують надання державної соціальної допомоги сім'ям з дітьми (ч. 2 ст. 1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"). Згідно з Законом України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" кожна малозабезпечена сім'я, яка постійно проживає на території України і з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний дохід, нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї, має право на державну соціальну допомогу (ст. 1, 3 Закону).

Принцип всебічності (універсальності) соціального захисту розуміється як надання такого захисту у всіх випадках настання соціальних ризиків. За законодавством України визнаються і підлягають захисту всі соціальні ризики з тих, що визнаються такими у міжнародних правових актах, — хвороба, безробіття, досягнення пенсійного віку, інвалідність від загального захворювання, трудове каліцтво, професійна хвороба, материнство, необхідність догляду за малолітніми дітьми, втрата годувальника тощо. Ці соціальні ризики вважаються "традиційними" для всіх держав світу. Окрім перелічених традиційних соціальних ризиків, у національному законодавстві також встановлені й інші підстави для соціального захисту, наприклад малозабезпеченість, наявність статусу ветерана війни, ветерана праці, потерпілого від Чорнобильської катастрофи та ін. Закон України "Про соціальні послуги" передбачає організаційні та правові засади надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги. Законом сюди віднесено обставини, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (інвалідність, часткова втрата рухливої активності у зв'язку із старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи тощо).

Принцип диференціації умов та рівня соціального захисту. Цей принцип полягає у встановленні особливих умов та рівня соціального захисту для окремих категорій населення. При цьому застосовуються різні критерії: віковий, залежно від статі, кількості дітей, виду суспільно корисної діяльності, тривалості трудового (страхового) стажу, розміру попереднього заробітку, проживання на особливих територіях, майнового становища тощо. Принцип диференціації дає змогу коригувати індивідуальну міру споживання з урахуванням зазначених критеріїв. У праві соціального захисту застосовується досить широкий рівень диференціації. В аспекті юридичної техніки він виявляється: у встановленні винятків із загальних правил шляхом передбачення спеціальних, як правило, підвищених, умов соціального захисту (це досить поширено в пенсійному забезпеченні); в наданні додаткових видів соціальних виплат та послуг; у встановленні підвищених розмірів пенсій та соціальних допомог; у встановленні пільг (житлових, житлово-побутових, транспортних, медичних тощо). Значною є диференціація стосовно надання пільг. Сучасна реформа соціального захисту спрямована на значне скорочення диференціації і на встановлення єдиних умов соціального захисту для населення.

9.Відмінність принципів права соц забезпечення з точки зору вчених радянського періоду та позицій українських вчених з урахуванням становлення ринкових відносин та відповідних змін у законодавстві. Принципами права соціального забезпечення є такі правові засади, які визначають сферу його правового регулювання, по¬рядок та умови встановлення прав та обов’язків суб’єктів, юри¬дичний механізм забезпечення їх прав та законних інтересів.

Потрібно зазначити, що у галузевій літературі небагато авто¬рів звертались до визначення суті принципів права соціального забезпечення. Ця проблема досліджувалась у працях К. С. Батигіна, В. А. Тарасової, А. Д. Зайкіна, О. Є. Мачульської, Р. І. Іванової, Є. І. Астрахана.

Ґрунтовними дослідженнями поняття та правової природи принципів радянського права соціального забезпечення є моно¬графії В. Ш. Шайхатдинова „Теоретичні проблеми радянського права соціального забезпечення“ [8] та А. Н. Єгорова „Основні принципи радянського права соціального забезпечення” [3].

Безперечно, поняття принципів будь-якої галузі права слід визначати із загального вчення про принципи права. Труднощі полягають у тому, що відсутність єдиних загальнотеоретичних поглядів на проблему принципів права призвели до того, що в окремих галузях права та юридичної науки це питання взагалі упускається або підміняється іншим. Так, у науці адміністративного права розглядаються принципи державного управління; в науці трудового права принципи суспільної організації праці; в науці конституційного права - не принципи цієї галузі права, а принципи державного будівництва; в науці кримінально-процесуального права принципи кримінального процесу або судочинства і т. п. Досліджуючи наукову правову літературу з права соціального забезпечення, зустрічаємо аналогічну ситуацію: у галузевій літературі не склалось єдиного підходу до визначення системи принципів права соціального забезпечення.

Багато дослідників принципів права соціального забезпечення ототожнювали принципи права та принципи функціонування його окремих елементів. Саме тому наявність різноманітних принципів у праві соціального забезпечення характеризується великою досліджуваністю принципів його інститутів, а не прин¬ципів соціального забезпечення як системи юридичних норм, що врегульовує однорідну сферу суспільних відносин специфіч¬ним методом правового регулювання. Більшість авторів розглядають принципи окремих частин, елементів, інститутів, а не комплексно всієї галузі права. Нерідко за основу аналізу брались різноманітні об’єкти: система соціального забезпечення в цілому, її підсистеми, організаційно-правові форми тощо.

Так Є. І. Астрахан вважає, що принципи є найбільш загальними характерними ознаками правової організації соціального забезпечення [1, 6]. Запропоновані автором визначення принци¬пів права соціального забезпечення та їх система є лише прин¬ципами інституту соціального забезпечення як одного з напрямків соціальної політики держави.

Принципи права (у галузевому їх розумінні) зумовлюються специфікою предмету тої чи іншої галузі. Принципи права со¬ціального забезпечення - це галузеві принципи, які потрібно ви¬водити з самої природи соціального забезпечення та суспільних відносин щодо реалізації основного права людини на соціальне забезпечення.

Принципи права соціального забезпечення - це основні ідеї, що виражають об’єктивні закономірності та визначають науко¬во обґрунтовані напрямки розвитку галузі. Це: „закріплені в нормах даної галузі права керівні начала, які виражають суть і зміст галузевих норм, які регулюють суспільні відносини що¬до надання громадянам матеріальних благ і послуг із суспільних фондів споживання в індивідуальній формі [8, 80]; керівні засади, які з одного боку характеризують внутрішню єдність даної системи права, а з іншого - вказують основні напрямки подальшого розвитку [6,26]; об’єктивно зумовлені нормативні керівні положення, які визначають найбільш характерні ознаки змісту права соціального забезпечення та вказують на загальну спрямо¬ваність в майбутньому та правозастосовчу діяльність в сфері законодавства про соціальне забезпечення в широкому розумінні даного поняття [2, 55] і такі інші.

Галузеві принципи права соціального забезпечення являють собою такі керівні положення, які визначають конкретний зміст та особливості його норм. Історично принципи права як загально-соціального феномену виникають раніше галузі права. Принципи права об’єднують різні елементи системи права в єдину структурну організацію; обумовлюють значимість, законність і соціальну цінність суспільних відносин в сфері соціального забезпечення; віддзеркалюють сутність, характер та основні риси цієї галузі. Значення їх також полягає у впливі на нормотворчу діяльність: зміни у законодавстві не повинні суперечити його принципам. „Принципи права як вихідні положення права є тим підґрунтям, на якому утворюються норми права, саме вони визначають, якими мають бути норми, щоб забезпечити належне регулювання суспільних відносин“ [5, 60].

Використовуючи загальнотеоретичні підходи, спробуємо визначити основні ознаки принципів права соціального забезпечення. Ними, на нашу думку, є:

Є найбільш загальними, вихідними положеннями, ідеями, які мають фундаментальне значення при регулюванні со¬ціально-забезпечувальних правовідносин;

Визначають спрямованість, зміст інститутів права соціального забезпечення;

Виражають переважаючі в даній державі правові ідеї, які складають завдання інституту соціального забезпечення;

Вони поширюються на всі правовідносини, що складають предмет відповідної галузі права;

Прямо або опосередковано відображені в нормах права.

Спробуємо визначити систему принципів права соціального забезпечення.

Вчені, які займались дослідженнями в сфері соціального забезпечення не однаково визначають систему принципів цього права. У галузевій літературі запропоновані різноманітні принципи, які на думку фахівців з права соціального забезпечення, відображають соціальне призначення права соціального забезпечення; об’єктивні закономірності його функціонування та розвитку. Вперше система принципів права соціального забезпечення була запропонована та обґрунтована В. С. Андреевим. Систему їх складають:

всезагальність та різноманітність видів забезпечення гро¬мадян;

забезпечення за рахунок державних та суспільних фондів;

забезпечення у високих розмірах, відповідно рівню забезпечення потреб громадян в суспільстві;

зійснення забезпечення самими працівниками через органи державного управління та суспільні громадські організації.

Згодом, досліджуючи загальну частину права соціального забезпечення А. Н. Єгоров, В. А. Тарасова, А. Д. Зайкін, підтвер¬дили доцільність виділення такої системи принципів права со¬ціального забезпечення, уточнивши лише четвертий принцип: забезпечення в розмірах, які відповідають рівню забезпечення потреб громадян, яка склалась на даному етапі розвитку суспільства [3, 25].

У згадуваній вже нами монографії А. Н. Єгорова [3, 65] зустрічаємо більш уточнену та деталізовану систему принципів права соціального забезпечення. Це: право на соціальне забезпечення і поширення його на всіх громадян; різноманітність видів і форм соціального забезпечення; здійснення соціального забезпечення за рахунок суспільства; єдність і диференціація у соціальному забезпеченні громадян; здійснення соціального забезпечення в обсязі, який задовольняє основні матеріальні і духовні потреби громадян; участь громадян у реалізації права на соціальне забезпечення; стимулювання суспільно корисної праці інвалідів і пенсіонерів; охорона прав громадян при соціальному забезпеченні.

З інших принципів, що так чи інакше зустрічаються у літе¬ратурі можна відзначити такий, як побудова системи соціального забезпечення на основі принципу матеріальної зацікавленості [7, 68-73].

В. Ш. Шайхатдінов до галузевих принципів права соціально¬го забезпечення відносить: 1) зв’язок забезпечення, як правило, з працею; 2) забезпечення не тільки самих працівників, а й їх сімей; 3) свобода набуття громадянами своїх прав та розпоряд¬ження ними; 4) пріоритет у забезпеченні деяких категорій працівників [8, 81].

У більш сучасному дослідженні О. Є.Мачульської до системи основних принципів права соціального забезпечення віднесено: всезагальність соціального забезпечення; фінансування соціального забезпечення за рахунок обов’язкових страхових внесків, а також за рахунок державного бюджету; диференціація соціального забезпечення в залежності від умов праці (шкідливі, тяжкі і т. д..), природнокліматичної зони, тривалості трудового (страхового) стажу та інших факторів; універсальність та ком¬плексність, тобто гарантування соціального забезпечення при настанні всіх соціально-важливих обставин, встановлених у законі [4, 32].

Є. Г. Тучкова визначає та обґрунтовує наступну систему принципів права соціального забезпечення: 1) справедливість, тобто гарантування оптимального узгодження інтересів особи, сус¬пільства і держави; 2) диференціація рівня, умов та видів забезпечення в залежності від трудового внеску, причин непрацездат¬ності та інших соціально-важливих обставин; 3) обов’язок держави гарантувати рівень соціального забезпечення не нижче прожиткового мінімуму; 4) гарантування соціальної допомоги у всіх випадках, визнаних соціально-важливими; 5) різноманітність видів соціального забезпечення [6, 25-30].