2. Поняття, основні риси та види принципів права соціального забезпечення

Під принципами права соціального забезпечення слід розуміти зумовлені природними правами людини основні положення, які виступають орієнтирами у правовому регулюванні суспільних відносин у сфері соціального забезпечення фізичних осіб та визначають суть, зміст і механізм функціонування цієї галузі права.

На думку Т.З. Гарасимова, до основних ознак принципів права соціального забезпечення належать такі: 1) принципи права є найбільш загальними, вихідними положеннями, ідеями, які мають фундаментальне значення в регулюванні соці­ально-забезпечувальних правовідносин; 2) вони визначають спрямованість, зміст інститутів права соціального забезпечення; 3) принципи права, що переважають у певній державі, виражають правові ідеї, які складають завдання інституту соці­ального забезпечення; 4) вони поширюються на всі правовідносини, що складають предмет відповідної галузі права; 5) принципи права прямо або опосередковано відображені в нормах права.

Ознаки, що притаманні загальним принципам права (див. 3.1.1), властиві і принципам права соціального забезпечення, його підгалузям та правовим інститутам. До ознак принципів права соціального забезпечення можна також віднести: 1) взаємозв'язок та взаємозумовленість принципів права соціального забезпечення з принципами соціального забезпечення; 2) принципи права соціального забезпечення ґрунтуються на таких загальнолюдських цінностях та ідеалах, як добро, чуйність, гуманізм, справедливість; 3) основою для формування основних положень права соціального забезпечення служать соціальні ризики; 4) залежність розвитку галузевих принципів від стану національної економіки.

Необхідно відрізняти принципи права соціального забезпечення від принципів правотворчості у сфері соціального забезпечення. Правотворчість у сфері соціального забезпечення — це інтелектуальна діяльність спеціально уповноважених на це органів, що потребує особливих знань і вмінь, спрямована на розробку, прийняття нормативних актів, внесення до них змін та скасування. Принципи правотворчості — це основні засади здійснення правотворчої діяльності. Ними є: 1) дотримання процедури підготовки та прийняття нормативних актів (принцип законності); 2) принцип науковості (до правотворчості залучаються представники наукових установ і закладів); 3) принцип використання правового досвіду (вітчизняного та іноземних держав); 4) принцип демократизму (проекти нормативних актів публікуються у пресі, обговорюють представники громадськості, зокрема, ветеранські організації, організації інвалідів тощо).

У літературі розкривається зміст принципів форми права (нормативно-правових актів). До них, зокрема, належать: 1) конкретність, ясність і чіткість формулювань; 2) логічність, стислість і відсутність суперечностей у викладі тексту; 3) простота і доступність правового акта для широких мас населення; 4) поєднання стабільності та динамічності у правовому регулюванні тощо.

В економічній літературі розглядаються принципи соціального забезпечення. Найчастіше називають такі: загальність; загальнодоступність; встановлення залежності розмірів і форм забезпечення від праці в минулому; велика різноманітність видів забезпечення і послуг, що надаються; демократичний характер організації та управління соціальним забезпеченням. Ці принципи є фундаментом для формулювання принципів права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення не має кодифікованого нормативного акта (кодексу), а отже, немає закріплених у законі принципів галузі права. Вчені наводять різні системи принципів права соціального забезпечення.

Так, Т.З. Гарасимів розрізняє принципи права соціального забезпечення і правові принципи права соціального забезпечення. До системи принципів права соціального забезпечення, які визначають його сутність та закономірності розвитку (не закріплені у нормах права), належать: 1) усезагальність права на соціальне забезпечення як основного права людини; 2) визначення сфери суспільних відносин соціальним ризи­ком; 3) гарантії соціального забезпечення на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму в державі; 4) переважна роль централізованого правового регулювання. Систему правових принципів (закріплених у нормативних актах) складають: 1) дер­жавні гарантії права на соціальне забезпечення; 2) диференціація умов та обсягу соціального забезпечення в Україні; 3) солідарна відповідальність суб'єктів права на соціальне забезпечення; 4) адресність соціального забезпечення в Україні.

Н.Б. Болотіна до загальних принципів цієї галузі права віднесла такі: всезагальність соціального забезпечення; рівність та заборона дискримінації; всесторонність; незменшуваність змісту й обсягу соціальних виплат і послуг при прийнятті нових законів; державна гарантованість; багатоканальність фінансового забезпечення; єдність та диференціація соціального забезпечення; обґрунтованість соціальних нормативів; збереження прав у галузі соціального забезпечення; захист законних сподівань, юридичної ясності, реальності прав, судового захисту права людини на соціальне забезпечення.

І.М. Сирота запропонував таку схему (систему) принципів правового регулювання соціального забезпечення: 1) соціальне забезпечення на умовах обов'язкового державного соціального страхування всіх громадян, які працюють; 2) різноманіття форм і видів соціального забезпечення застрахованих працівників (у всіх випадках втрати працездатності); 3) диференціація умов і норм соціального забезпечення залежно від характеру і тривалості трудової діяльності та розміру страхових внесків працівників; 4) забезпечення пенсіями та допомогами на рівні прожиткового мінімуму; 5) здійснення соціального забезпечення за рахунок коштів державних та недержавних страхових фондів; 6) здійснення соціального забезпечення органами державного управління; 7) охорона і захист прав і законних інтересів громадян на соціальне забезпечення.

До галузевих принципів права соціального забезпечення С.М. Синчук віднесла: 1) поширення права соціального забезпечення на всіх громадян незалежно від громадянства, форми та виду суспільно корисної діяльності; 2) здійснення забезпечення на рівні, не нижчому від встановлених у державі соціальних стан­дартів; 3) здійснення забезпечення в разі настання соціального ризику. Універсальність соціального забезпечення; 4) державна гарантованість права на соціальне забезпечення; 5) принцип справедливості та неупередженості; 6) принцип поєднання солідарної та індивідуальної відповідальності; 7) диференціація умов та обсягів соціального забезпечення; 8) принцип ефективності. Адресний характер соціального забезпечення.