Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі

Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності бізнесу й етики управлінських рішень:

• Традиційний (вузькоекономічний) - сформульований лауреатом Нобелівської премії Милтоном Фридменом: оскільки ділові організації повинні служити інтересам своїх власників і тому що менеджери є всього лише найманими службовцями, то їхнє першорядне завдання полягає в тому, щоб вести бізнес відповідно до бажань власників. Звідси потреба щоб роль бізнесу полягала "у використанні його енергії й ресурсів у діяльності, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри... і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не прибігаючи до шахрайства й нечесності". Таким чином, вважається, що організація несе соціальну відповідальність, дотримуючись законів і запропонованих правил ведення бізнесу.

• Етичний підхід (з т.з. зацікавлених осіб) - сформульований професором соціології, Пітером Друкером. Сутність цього підходу полягає у визнанні того, що організація в цілому має зобов'язання етичного характеру перед певними групами зацікавлених осіб - стейкхолдерами. У число стейкхолдерів, як правило, включають засновників, менеджерів, акціонерів (власників), постачальників, кредиторів, клієнтів, місцеві співтовариства, профспілки, державні регулювальні органи, професійні асоціації й співробітників. Це багатошарове суспільне середовище здатне істотно впливати на досягнення організацією її цілей, тому керівництву організації доводяться врівноважувати внутрішні чисто економічні цілі із соціальними, етичними й економічними інтересами стейкхолдерів. На практиці цей підхід є найпоширенішим (на розвинених ринках).

Наповнення терміна “stakeholder”, або “зацікавлені особи” змінювалося протягом часу. А, отже, змінювалося і коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до “зацікавлених осіб” відносяться будь-які група або особа, які піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей організації або на які може вплинути досягнення організацією своїх цілей. В цьому розумінні “зацікавленими особами” є об’єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть “теорії зацікавлених осіб” полягає у необхідності встановлення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних “зацікавлених осіб” в даній фірмі.

• Соціально--етичний (стверджувальний підхід) - сформувався у 1960ті-70і роки під впливом філолофсько-етичних поглядів ряду теоретиків: Курта Левина, Эдгара Шайна, Генрі Минцберга та ін. Відповідно до цього підходу менеджери й співробітники організації відповідають за збалансування відповідності компанії спільним інтересам: економічним інтересам організації, інтересам стейкхолдеров і глобальним суспільним інтересам. Цей підхід затверджує, що організації повинні нести добровільні зобов'язання перед суспільством і направляти частину своїх ресурсів на його вдосконалювання.

У 20-их роках ХХ століття в американських ділових колах, широкого поширення отримала концепція «служіння», згідно з якою фірми повинні мати і інші цілі, окрім заробляння грошей. Діяльність, заради цих цілей, які не мають відношення до прибутку, була об'єднана одним поняттям - «служіння».

Концепція «служіння» виявилась недовговічною (причиною цьому стали як її недостатня ясність і відпрацьованість, так і складне економічне становище в кінці 20-их років ) і поступово втратила свою популярність в ділових колах. Протягом наступних двох десятиліть їй на зміну приходить концепція «соціальної відповідальності», яка спочатку мала переважно теоретичний характер, а після другої світової війни поширилася в ділових колах. Основу сучасного підходу до соціальної відповідальності корпорацій заклала опублікована в 1953 р. книга американського економіста Г. Боуена «Соціальна відповідальність бізнесмена», де автор сформулював доктрину соціальної відповідальності, як обов'язок бізнесменів проводити ту політику, приймати ті рішення і слідувати тим напрямкам діяльності, які бажані з точки зору цілей і цінностей суспільства.

В багатьох відношеннях поняття корпоративної соціальної відповідальності являється мостом між макро- і мікрорівнем прийняття етичних рішень. В економічній теорії рішення на рівні фірми прийнято відносити до мікрорівня, але в етиці бізнесу досить обґрунтований їх розгляд на деякому проміжному рівні. Це зв'язано з тим, що, як правило, важливу роль в розвитку і підтриманні корпоративної соціальної відповідальності грає держава (в залежності, звичайно від того, як розуміти корпоративну соціальну відповідальність). І навпаки: рішення фірми, що стосуються соціальних проблем, можуть в певних випадках впливати на державну політику. Більше того, в області соціальної відповідальності часто спостерігається свого роду «демонстраційний ефект». Іншими словами, яка-небудь фірма діє настільки достойним чином, що створює певну етичну тенденцію, якій слідують інші.

«За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи

Моральний обов'язок зобов'язує вести себе соціально відповідально. Компанія є членом суспільства і тому норми моралі також повинні управляти її поведінкою. Подібно індивідуальним членам суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним чином і сприяти укріпленню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть обхватити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідальної поведінки, щоб підтримати суспільство, основане на упорядкуванні і законності.

Соціальна відповідальність має бути невід'ємним атрибутом сучасних підприємств. Якщо брати окремо Україну, то виходячи із ситуації, яка панує на сьогоднішній день (тобто взяти до уваги економічні, політичні проблеми), можна зробити висновок, що держава не в змозі вирішити і половину реально існуючих соціальних проблем та покращити суспільне життя самостійно. Компанії, які проявляють небайдужість, хай навіть формальну, обов'язково отримають зацікавленість з боку споживачів. Якщо підприємства надають свою допомогу виключно з прагматичної позиції, (а це, частіше за все так і буває), для створення позитивного іміджу, розкрутки тощо, а не виходячи із морально-етичних засад — то це вже не є важливим, оскільки допомога надається, популярність і репутація підприємства росте вгору.

Аргументи на користь соціальної відповідальності

1. Створюються сприятливі для бізнесу довгострокові перспекти­ ви. Соціальні дії фірм поліпшують життя місцевого співтовариства або усувають необхідність державної участі. У довгостроковій перспективі вони можуть стимулювати прибуток, оскільки у споживачів, постачальників і місцевого співтовариства формується більш привабливий імідж компанії.

2. Зміна потреб й очікувань. Пов’язані із бізнесом соціальні очікування змінилися з 60-х років.' Щоб зменшити розрив між новими очікуваннями й реальним відгуком компаній, їх залучення у рішення соціальних проблем стає й очікуваним, і необхідним.

3. Наявність ресурсів для надання допомоги в рішенні соціальних проблем. Оскільки бізнес має у своєму розпорядженні значні людські і фінансові ресурси, йому варто було б передавати їхню частину на соціальні потреби.

4. Моральне зобов'язання поводитися соціально відповідально. Компанія є членом суспільства, тому норми моралі також повинні управляти її поводженням. Подібно до індивідуальних членів суспільства, компанія повинна діяти соціально відповідальним образом і сприяти зміцненню моральних основ суспільства. Більше того, оскільки закони не можуть передбачити всі випадки життя, компанії повинні виходити із відповідального поводження, щоб підтримувати суспільство, засноване на законності.

Аргументи проти соціальної відповідальності

1. Порушення принципу максимізації прибутку. Направлення частини ресурсів на соціальні потреби знижує вплив принципу максимізації прибутку. Компанія веде себе в найбільшій мірі соціально відповідально, зосереджуючись тільки на економічних інтересах і залишає соціальні проблеми державним організаціям і службам, благодійним інститутам тощо.

2. Витрати на соціальне залучення. Засоби, напрямлені на соціальні потреби, для підприємства є витратами. В результаті, ці витрати переносяться на споживачів у вигляді підвищення цін.

3. Недостатній рівень звітності перед суспільством. Оскільки керівників не обирають, вони не є безпосередньо підзвітні широкій громадськості. Ринкова система добре контролює економічні показники компаній і погано — їх соціальну задіяність. До тих пір поки суспільство не розробить порядок прямої відповідальності йому компаній, останні не будуть брати участь в соціальних діях, за які вони не вважають себе відповідальними.

4. Недолік вміння вирішувати соціальні проблеми. Персонал любої компанії краще всього підготовлений до діяльності в сферах економіки, ринку і техніки. Він позбавлений досвіду, який дозволяє робити значні вклади в рішення проблем соціального характеру.

Висока соціальна відповідальність сприяє розвитку компаній, і навпаки — нехтування нею звужує можливості їх успіху. Це дало змогу сформулювати "залізний закон відповідальності", згідно з яким у довгостроковій пер­спективі ті, хто не використовує наяв­ну владу з користю для суспільства, ризикують втратити її. Втім, деякі ук­раїнські бізнесмени, не знаючи цьо­го закону, доходять аналогічних вис­новків.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що соціальна відповідальність вно­сить чимало змін у менеджмент ор­ганізації.

По-перше, виникає потреба визначити відповідні пріоритети сто­совно кожної базової сфери діяль­ності: виробництва, маркетингу, інформаційних зв'язків, корпоратив­ної філософії тощо.

По-друге, істотно змінюються основні функції менедж­менту щодо планування, організації, комплектування штатів, мотивації, керівництва, комунікацій, контролю.

По-третє, принципових змін зазнає сама філософія бізнесу, яка ево­люціонує відповідно до інноваційних ідей та явищ постійно оновлюваного світового співтовариства.