11.Поясніть чому Галицько-Волинська держава відіграла особливу роль в історії українського народу

Створення міцного Галицько-Волинського князівства в умовах феодальної роздробленості, яку переживали Київська Русь та Європа, дозволило з успіхом вести боротьбу з половцями, польськими, литовськими та угорськими феодалами, з непокірним боярством, сприяти розвиткові західноукраїнських міст, ремесел і торгівлі.

У 1219 р. галичани повстали проти угорців. Бояри запросили на галицький стіл Мстислава Удатного, який правив у Галичі до 1228 р.

Існування Галицько-Волинського князівства мало велике історичне значення. Воно стало спадкоємцем Київської Русі, боролося за об'єднання земель, сприяло розвитку господарства, міст, торгівлі і культури. Галицько-Волинське князівство виступило на захист населення південно-західних земель від навали монголо-татар, підняло авторитет українських земель на міжнародній арені, особливо в умовах феодальної роздробленості.

Значення Галицько-Волинської державності в українській історії важко переоцінити.На думку С.Томашівського, це була "перша чисто українська політична організація", яка в часи свого найбільшого піднесення обіймала 9/10, а під кінець існування - 3/4 залюднених просторів України. Вчений вважав, що вона зберегла Україну від передчасного поневолення і асиміляції її Польщею. Водночас, відкриваючи західноєвропейський культурі шлях на українські землі, ця державність дала змогу уникнути однобічної орієнтації на Візантію, запобігти утвердженню монгольських впливів, що стало фатальним для соціального і політичного розвитку Володимиро-Суздальської землі. Перша загальноукраїнська держава сприяла акумуляції значних матеріальних і духовно-творчих сил, які забезпечили Україні існування як окремого національного організму у подальший період. Простягаючись по західних окраїнах Київської Русі, вони з самого початку стали ареною запеклої боротьби між українцями та поляками, що тривала, не вщухаючи, аж до середини XX ст. Князівства ці були також важливим культурним рубежем. Вони виступали або як найсхідніший форпост католицького Заходу, або ж як найзахідніший -православного Сходу. Говорячи про значення цих князівств, О.Субтельний зробив оригінальний висновок щодо зазначених вище політичних утворень. Він слушно зауважив: "Коли якась із старих київських земель і могла кинути виклик зростаючій могутності російського Північного Сходу, тобто Суздалю, Володимиру й ще не опереній Москві, то ними були Галицьке та Волинське князівства на південному заході".

Після відокремлення від Києва в Галицькій землі тривала запекла боротьба за владу між князем та боярами. З XI ст. тут утвердилася князівська династія Ростиславовичів, правнуків Ярослава Мудрого. На Волині з XII ст. було започатковано правління Мстиславичів, онуків Володимира Мономаха.

У середині XII ст. колишні три галицькі землі були об'єднані в одне князівство, із 1144р.

його столицею став Галич. Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло за часів правління Ярослава Володимировича Осмомисла (1152-1187). Його володіння сягали далеко на південь уздовж Дністра, навіть землі у нижній течії Прута й Дунаю опинилися у певній залежності від Галича.

Економічне становище Галичини завдяки сприятливому для торгівлі географічному розташуванню, солеварним промислам та розвиненому сільському господарству було стабільним. Галицький князь користувався авторитетом на міжнародній арені, підтримував дипломатичні відносини Із сусідніми країнами, а також із Візантією та Священною Римською імперією.

Традиційні тісні економічні та культурні відносини двох сусідніх князівств - Галицького і Волинського - сприяли тому, що після смерті сина Ярослава Володимира - останнього представника династії Ростиславичів - волинський князь Роман Мстиславович у 1199р. об'єднав обидві землі.

Проте у першій половині XIV ст. все виразніше відчувається прогресуючий занепад Галицько-Волинської держави. Здобутки князів Данила і Лева були втрачені, значно посилився зовнішній тиск з заходу (Польща й Угорщина) і зі сходу. Стало зміцнюватися і набирати силу войовниче Литовське князівство. Після того, як останній галицько-волинський князь Юрій II був отруєний боярами, галицько-волинські землі стали здобиччю сусідніх держав. Врешті-решт у 1387 р. ними надовго заволоділа Польща. Галицько-Волинському князівству, яке стало спадкоємцем Київської Русі протягом майже півтораста наступних років, належить чільне місце у формуванні української культури та зміцненні її зв'язків з культурами інших народів. Звернення до славних традицій Галицько-Волинського князівства у ХІІ-ХІІІ ст. завжди підтримувало дух визвольної боротьби українського населення.