8.Монгольська агресія та її наслідки для нашої Батьківщини

На межі ХІІ-ХІІІ ст. племена, що кочували у степах на північ від Китаю, об'єднались під владою талановитого вождя на ім'я Темучин (у 1206 р. прибрав собі титул Чингісхана, тобто хана над ханами). Він зумів спрямувати енергію і військову силу об'єднаних племен на сусідній

Китай. Оволодівши Північним і Центральним Китаєм, перейнявши воєнне мистецтво китайців у штурмі фортець, Чингісхан рушив на Середню Азію, Іран.

У 1222 р. монголо-татарські війська, подолавши Кавказ, рушили в половецькі степи. Половецький хан Кобяк звернувся за допомогою до руських князів. Ті, що відгукнулися на заклик, разом із половцями зустріли монголо-татарське військо нар. Калці (1223р.). Русько-половецьке військо, хоча й мало чисельну перевагу, діяло неузгоджено через ворожнечу між князями і було розгромлене. Монголо-татари, не маючи достатньо сил, повернули назад. При переправі через Волгу вони були розгромлені волзькими болгарами.

Майже півтора десятиліття на Русі не чули про монголів. Проте у 1237 р. вони на чолі з онуком Чингісхана Батиєм знову опинились на кордонах Русі. Спочатку вогнем і мечем пройшлись по землях Північно-Східної Русі, зруйнувавши міста Рязань, Суздаль, Володимир та ін. У1239 р. військо Батия рушило у землі Південної і Південно-Західної Русі. Ним було захоплено Переяслав, Чернігів, а в грудні 1240р.— Київ. Кияни під керівництвом воєводи Дмитра мужньо боронилися шість тижнів, але їх опір було зламано. Останні захисники міста загинули під уламками Десятинної церкви. Наступного 1241 р. монголо-татари розорили галицько-волинські землі і рушили далі до Польщі й Угорщини.

Наслідки навали були катастрофічними для руських князівств. З 74 міст колишньої Київської Русі було розорено 49. 14 ніколи більше не піднялися з руїн, 15 - з часом перетворилися на села. У перші 50 років монгольського панування не було побудовано жодного нового міста, а домонгольського рівня у кам'яному будівництві було досягнуто лише через 100 років. Занепав ряд ремісничих спеціальностей, було втрачено секрети виробництва ювелірних виробів (емаль, зернь, чернь). Деякі райони знелюдніли, скоротились посівні площі і торгівля.

Незважаючи на такі наслідки, навала не зупинила розвитку розорених земель. Поступово населення відродило міста і господарство. Після розгрому монголо-татарських військ на Синіх Водах у 1363 р. українські землі було звільнено від їх панування.

9.Висвітлить діяльність князя Романа Мстиславовича (1199-1205)

Великий князь Київський (1204—1205), князь новгородський(1168—1170), володимир-волинський(1170—1187, з 1188), галицький(1188, з 1199) з династії Рюриковичів. Засновник Галицько-Волинського князівства і патріарх тамтешнього правлючого роду. Вважався сучасниками наймогутнішим з усіх руських князів кінця 12 — початку 13 століття, за що був прозваний "Великим". Роман II Мстиславич, син великого київського князя Мстислава II Ізяславича та Аґнеси, дочки польського князя Болеслава III Кривоустого. 1168—1169 рр. правив у Новгородському князівстві. Після смерті Мстислава II Ізяславовича волинські землі були поділені між його синами: Роман Мстиславич одержав Володимир-Волинський, Всеволод — Белз, Святослав — Червен, Володимир — Берестя. Невдовзі, завдяки своїм особистим якостям, Роману Мстиславичу вдалося добитися домінуючого впливу в усіх волинських землях. По смерті останнього галицького князя з династії Ростиславичів — Володимира, сина Ярослава Осмомисла, приєднав Галичину до Волині (1199), створивши Галицько-Волинську державу. Здібний політик і добрий полководець, жорстоко приборкавши непокірних бояр, мав підтримку у міщанства. У двох походах 1201—1202 і 1203—1204 pp. його війська розбили половців та визволили чимало бранців. Вершиною його успіхів було взяття Києва та включення його у сферу своїх впливів. Роман Мстиславович намагався подолати роздробленість Київської Русі. Був ініціатором зміни порядку престолонаслідування на основі принципу майорату. Проте передчасна смерть не дозволила реалізувати йому амбіційні плани.

Роман загинув влітку 1205 року у битві під Завихостом. Після його смерті Галицько-Волинське князівство до 1238 року припинило своє існування як єдина держава.