56. Методи аналізу виробничого травматизму та професійної захворюваності.

Для вивчення причин виробничого травматизму і професійних захворювань, використовують: Технічний; Груповий; Топографічний; Монографічний; Статистичний методи.

Технічний метод дослідження використовується у тих випадках, коли необхідно встановити ступінь небезпечних та шкідливих виробничих чинників (рівень шуму, загазованості, горючості, випромінювання, параметри виробничого середовища та ін), що дає підстави для впровадження необхідних заходів та засобів безпеки.

Груповий метод встановлює ступінь повторюваності нещасних випадків. Метод характеризується вивченням великої кількості нещасних випадків на одному конкретному об’єкті. Цим методом переважно користуються науково – дослідні інститути з проблем охорони праці для складання правил та норм з технічної безпеки.

Топографічний метод аналізу причин виробничого травматизму полягає у тому, що на плані підприємства графічно зображуються місця, де трапилися нещасні випадки. Виявлення концентрації нещасних випадків на окремих місцях спонукає роботодавців до більш ретельного обстеження таких ділянок для з’ясування обставин і причин виникнення негативних подій.

Монографічний метод аналізу причин виробничого травматизму передбачає детальне обстеження окремого об’єкта, що експлуатується, проектується або будується, особливості потенційних небезпек і які вони можуть спричинити наслідки, вразі їх реалізації в небажану подію. Цим методом передбачають наскільки ймовірні і серйозні можуть бути нещасні випадки. Результати монографічного аналізу можуть використовуватися при проектуванні нових підприємств або реконструкції існуючих, що дає можливість найбільш повно і точно врахувати запобіжні заходи в проектній документації.

Статистичний метод аналізу офіційно застосовується для вивчення та обміну виробничого травматизму й професійних захворювань. Цей метод базується на вивченні матеріалів реєстрації та обліку нещасних випадків на виробництві за формою Н-1. Для цього методу застосовуються відносні показники (коефіцієнти) – частоти, тяжкості й загальних втрат.

57. Особливості горіння рідких речовин.

Рідкі горючі речовини є дуже пожежовибухонебезпечними, вони легко спалахують, інтенсивніше горять та утворюють вибухонебезпечні пароподібні суміші, які погано піддаються гасінню водою.

Горіння рідин відбувається у газовій фазі і протікає як дифузійний процес. Над поверхнею рідини внаслідок випаровування утворюється паровий струмінь, який, змішуючись з киснем повітря, забезпечує формування зони горіння. З поверхні рідини надходить паровий струмінь, з повітря дифундує кисень, що створює стехіометричну суміш, яка згоряє за частки секунди.

З підвищенням температури зростає тиск парового струменю, а відтак зростає концентрація горючої суміші, яка спалахує, якщо є імпульс запалювання.

Основною характеристикою рідин, що свідчить уже про її пожежну небезпеку є температура спалаху.

Температура спалаху – це найменша температура рідини, за якої над її поверхнею утворюється суміш парів з повітрям, що здатна до спалаху від зовнішнього імпульсу запалювання.

Спалах рідини вказує на те, за якої температури рідина стає вибухонебезпечною при появі відповідної концентрації парового струменю.

Горючі рідини за температурою спалаху поділяються на два класи: І легкозаймисті (ЛЗР) – це рідини, які у відкритому зберіганні без додаткового нагрівання здатні спалахувати від короткочасної дії джерела запалювання. Їх температура спалаху до 61°С (бензин, ацетон, спирт, нафта, бензол та ін.). ІІ горючі рідини (ГР) – температура їх спалаху становить понад 61°С (дизельне паливо, рослинні олії, мазут, гліцерин, мастила та ін.). Легкозаймисті рідини поділяються на три групи: І – особливо небезпечні – з температурою спалаху до 18°С; ІІ – постійно небезпечні – з температурою спалаху від 18 до 25°С; ІІІ – небезпечні за високих температур повітря з температурою спалаху від 23 до 61°С. При використанні горючих рідин треба враховувати, що 1 м3 ЛЗР за вибухонебезпечними властивостями прирівнюється до 5 м3 ГР. При температурі спалаху рідина ще не горить, спалахує тільки пароповітряний струмінь, що утворився над її поверхнею.

Стабільне горіння рідини почнеться тоді, коли її підігріти до температури спалахування. При цій температурі швидкість випаровування і утворення парового струменю дорівнює швидкості згорання. У ЛЗР ця температура на 1-5°С вища за температуру спалаху, а у ГР ця різниця становить 30-35°С. чим нижча температура спалаху, тим меншою стає різниця, яку практично важко розрізнити. ЛЗР можуть утворювати вибухопожежонебезпечні суміші, а ГР – тільки пожежонебезпечні.

Деякі ЛЗР і ГР мають низьку електропровідність, тому під час їх руху по незаземленим трубопроводам або в ємкостях накопичується статичний струм, що може призвести до іскріння й спалахування рідин.