58. Структурна антропологія Леві-Стросса

Вивчаючи співвідношення біологічного природного і соціального у людській поведінці, Клод Леві-Строс дійшов висновку, що первинним і основним у ній є наявність формальних структур взаємин між людьми — таким чином на поведінку людини найбільший вплив мають символічні форми, традиції і ритуали, прийняті у конкретно цій культурі, так само прийняття певного формального способу спілкування — конкретної мови, що, власне, може визначити суспільні інститути й взаємини у певному соціумі, спроможне, як моделювати і стимулювати їхній розвиток, так і здатне стримувати його, консервуючи певний соціальний рівень суспільства. Водночас учений в жодному разі не відкидає впливу зовнішніх чинників на розвиток соціальних груп. Важливим постулатом структурної антропології Леві-Строса стало тлумачення міфу й сакрального знання як фундаментального змісту колективної свідомості, підвалини стійких соціальних структур. Вчений навіть зробив суперечливі пошуки позасоціальної основи суспільного життя, зводячи її до обрахунків і формалізації стереотипів людської поведінки. Безперечною заслугою Клода Леві-Строса є міждисциплінарність досліджень первісного суспільства і мислення доісторичної людини, обробка величезного фактологічного матеріалу й вироблення на його основі теорії первісного мислення як метафоричного сприйняття дійсності на чуттєвому рівні.

59. Прагматизм, Марксизм, Герменевтика

Прагматизм — філософська течія, що базується на практиці, як критерії істини і смислової значимості. Його походження повязують з імям американського філософа XIX століття Чарльза Пірса, який першим сформулював максиму прагматизму. Далі прагматизм розвивався в працях Вільяма Джемса, Джона Дьюї і Джорджа Сантаяни. Серед основних напрямів прагматизму відомі інструменталізм, фаллібілізма, антиреалізму, радикальний емпіризм, веріфікаціонізма та ін..Увага до прагматизму істотно зросло в другій половині XX століття з появою нової філософської школи, яка зосередилася на критиці логічного позитивізму, спираючись на власну версію прагматизму. Це були філософи-аналітики, Віллард Куайн, Уилфрид Селларс та ін Їх концепція була потім розвинена Річардом Рорті, пізніше перейшов на позиції континентальної філософії та критикованим за релятивізм. Сучасний філософський прагматизм після цього розділився на аналітичне та релятивістське напряму. Крім них існує також неокласичний напрямок, зокрема, представлене роботами Сьюзан Хаак. Марксизм — філософське, економічне і політичне вчення, ідеологічною метою якого є покращення суспільства й побудова комунізму. Вчення позиціонує себе як ідеологія робітничого руху. Основоположниками марксизму, який зародився в другій половині 19 століття, були Карл Маркс і Фрідріх Енгельс. Філософською основою марксизму є матеріалістичний погляд на історію, історичний матеріалізм, який в свою чергу базується на діалектичному матеріалізмі. Марксизм проголошує неминучість загибелі капіталізму від рук пролетаріату і встановлення безкласового суспільства. В тій чи іншій формі він є ідеологією численних політичних течій та рухів та партій, які називаються марксистськими: соціал-демократії, комуністичного руху, анархізму. Зокрема, у формі марксизму-ленінізму він був офіційною доктриною Радянського Союзу та країн соціалістичного табору. Герменевтика — у первісному значенні — напрям наукової діяльності, повязаний з дослідженням, поясненням, тлумаченням філологічних, а також філософських, історичних і релігійних текстів. У давньогрецькій філології та філософії — з тлумаченням Біблії, екзегезою; у протестантських теологів — з інтерпретацією священних текстів у їх полеміці з католицькими богословами. Герменевтика є допоміжною дисципліною тих гуманітарних наук, які займаються писемними памятками. У XX ст. набуває ширшого значення як метод, теорія чи філософія будь-якої інтерпретації.