67.Більшовизм та тоталітаризм як практика комунізму.

БІЛЬШОВИЗМ (від слова більшовик) — це революційна марксистська течія політичної думки і політична партія, сформулювався у 1903 році в результаті боротьби російських революціонерів-марксистів, очолюваних В. І. Леніним,  за  створення революційної партії. Поняття більшовизму виникло у зв’язку з  виборами на 2-му з’їзді РСДРП 1903 року) керівних органів партії:  прихильники Леніна дістали більшість голосів, їхні противники — меншість. Наприкінці 80-х років XX ст. поняття більшовизм стало  означати безкомпромісне нав’язування волі партії масам, прагнення досягти своїх цілей будь-якими способами.

Основним теоретиком більшовизму був Ленін, крім нього до теоретиків більшовизму відносяться Микола Бухарін, Євгеній Преображенський, Лев Троцький і Роза Люксембург.

Деякі дослідники до більшовицької теорії відносять і діяльність Сталіна, який очолював Всесоюзну комуністичну партію (більшовиків) і одночасно володів всією повнотою державної влади в СРСР. Однак інші (як сучасники Сталіна, так і більш пізні) не змішують власне «більшовизм» і «сталінізм», вважаючи їх різноспрямованими (революційним і термідоріанським) явищами.

Вираз «більшовизм» як і згодом «комунізм» устоялося у західній історіографії як погляд на сукупність особливостей радянського режиму в певний політичний період. В даний час самоназва «більшовики» активно використовується у різних групах сталіністів і троцькістів.

У концептуальному сенсі ця течія містила такі тези:

• рушійною силою в антагоністичних формаціях є класова боротьба;

• за капіталізму вирішальну роль відіграє пролетаріат, котрий виконує месіанську роль;

• пролетаріат має здійснювати свою диктатуру;

• пролетарська місія полягає у зламі буржуазної державної машини через здійснення революції та побудову комуни;

• для перемоги пролетаріату потрібна своя політична партія;

• пролетарська партія очолить цю боротьбу лише за умов рішучої ідеологічної непримиренності як щодо відвертих супротивників, так і щодо колишніх однодумців.

68.Розкрийте анархістське тлумачення політики.

Анархістське тлумачення полягає у протиставленні свободи законові і праву. Свобода можлива лише поза сферою впливу державно зорганізованого суспільства у вигляді самоврядних тенденцій, бо закон та інститути влади обмежують, звужують свободу. Парадигма тоталітарного тлумачення свободи полягає в обгрунтуванні фактичної рівності, ідеї колективізму; ядром свободи вважається колективне ціле, тобто саме держава наділяє своїх громадян свободою, звідси і значна увага до розробки засад політичної свободи і нехтування особистою свободою, значний акцент на позитивній свободі, причому "свобода до" мислиться як дозволена, регламентована, безальтернативна поведінка; персоніфікація свободи у вигляді вільного акту волевиявлення людини дозволяє виокремити наступні стадії:

1) зовнішня свобода, тобто відсутність нездоланних зовнішніх перешкод, що унеможливлюють реалізацію людиною своєї волі;

2) внутрішня свобода, що полягає у наявності знань, досвіду, морально-ціннісних настанов та світоглядних орієнтирів, що формують інтереси і потреби особи, та розуміння шляхів їх вирішення;

3) наявність вибору та його здійснення через прийняття рішення на основі власної волі;

4) почуття відповідальності за прийняте рішення та його наслідки.