34.Проаналізуйте форми державного правління та устрою.

Форма правління — організація верховної державної влади, порядок утворення її органів та їx взаємини з населенням.

Існують дві основні форми державного правління — монархічна й республіканська.

Монархія — форма правління, за якої верховна влада формально (повністю або частково) зосереджена а руках однієї особи — глави держави — спадкоємного монарха.

Монархії поділяють на абсолютні, конституційні та теократичні.

Республіка — форма державного правління, за якої вища влада належить виборним представницьким органам, а глава держави обирається населенням або представницьким органом.

Залежно від відповідальності уряду — перед президентом або парламентом — розрізняють три форми республіканського правління:

- президентську,

- парламентську,

- напівпрезидентську.

Державний устрій — спосіб організації адміністративно-територіальної, національно-територіальної єдності держави, особливості відносин між її складовими.

Розрізняють прості (унітарні) і складні (федеративні, конфедеративні) держави.

Унітарна (лат. unitas — єдність, однорідний, що складає ціле) держава — єдина держава, поділена на адміністративно-територіальні чи національно-територіальні одиниці, які не мають політичної самостійності, статусу державного утворення.

Федерація — союзна держава, до складу якої входять державні утворення — суб´єкти федерації. Суб´єкти федерації мають суверенітет, зберігають відносну самостійність. Основні ознаки федерації: єдина територія і збройні сили, спільні митниця, грошова і податкова системи, загальна конституція за наявності конституцій суб´єктів федерації, спільний уряд, єдине законодавство і громадянство.

Конфедерація (лат. confederatio — спілка, об´єднання) — союз суверенних держав, які зберігають незалежність і об´єднані для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій.

35.Розкрийте здобутки та проблеми державотворення в сучасній Україні.

Сьогодні маємо стабільну державу, нема міжетнічних конфліктів — нібито все добре. Водночас багато в чому ситуація критична: антиукраїнські сили постійно маніпулюють громадською думкою стосовно федералізації держави, нав’язують уявлення про те, що схід і захід держави зовсім різні за своїми поглядами.

Головне, про що треба говорити — це причини й шляхи виходу з ситуації, у якій нині опинилася держава. Адже розмови про дві України, дві державні мови стануть розмінною монетою.

Непокоять демографічні проблеми. Скорочення людності відбувається скрізь. Але таке стрімке скорочення, як у нас за часів незалежності, свідчить не про природний характер цих процесів, а про брак державного чинника у регулюванні проблем соціального, економічного стану. Втрата понад шести з половиною мільйонів осіб у мирний час — це катастрофа.

36.Розкрийте поняття та історичний генезис політичних партій.

Політичні партії пройшли тривалийшлях формування і розвитку. Вони є продуктом соціально-економічних і суспільно-політичних процесів. Зародки політичних партій у вигляді станових угруповань, які виражали інтереси різних груп пануючого класу і боролися між собою за володіння державною владою або за вплив на неї, склалися ще в рабовласницькому і феодальному суспільстві. Політичні партії в сучасному їх розумінні (як масові організації) виникли лише у другій половині XIX ст. У розвитку партій як суб´єктів політичної діяльності М. Вебер розрізняв три стадії: аристократичної котерії (угруповання), політичного клубу і масової партії. Щоправда, всі стадії пройшли насправді лише дві англійські партії — вігів і торі. Більшість сучасних політичних партій сформувались одразу як масові партії. В Англії міжпартійна боротьба у сучасних її формах бере свій початок з другої половини XVII ст. У центрі цієї боротьби було питання про розширення повноважень парламенту за рахунок обмеження повноважень королівської влади. Поступово аристократичні роди, які протиборствували з цього питання, оформились у більш-менш згуртовані партійні угруповання, що дістали назву вігів і торі (пізніше їх стали називати відповідно лібералами й консерваторами).

Поняття «політична партія» виникло лише в XIX ст. разом із формуванням представницьких інститутів і поширенням виборчого права. Під політичною партією малась на увазі організація, що прагнула до завоювання посад у державних органах у конкурентній боротьбі за голоси виборців. Введення загального виборчого права, яке ознаменувало залучення до політики широких верств населення, поклало початок формуванню сучасних масових політичних партій. Перші з них з´явились в основному в результаті злиття в єдині організації місцевих виборчих комітетів, що забезпечували підтримку депутатам. Однак на відміну від політичних клубів політичні партії вже не обмежувались забезпеченням підтримки кандидатам з боку впливових кіл суспільства та збиранням необхідних для виборчої кампанії коштів, а чимраз більше орієнтувались на вплив на маси, завоювання виборців, залучення до своїх лав якомога більшої кількості членів. Появі масових політичних партій сприяв і розвиток робітничого руху. Робітничий клас створював політичні партії для захисту своїх корінних інтересів. До кінця XIX ст. масові партії виникли в Англії (ліберали й консерватори), а також на Заході континентальної частини Європи (соціал-демократи). Першою масовою партією вважається засноване в 1861 р. Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. В 1863 р. виникла перша масова робітнича партія — Всеза-гальна німецька робітнича спілка (нині Соціал-демокра-тична партія Німеччини).