3.Розкрийте функції політології та її роль в житті суспільства.

Можна виокремити п'ять основних функцій політології: теоретичну, методологічну, практичну, виховну і прогностичну. Теоретична, або концептуально-описова, гносеологічна, пізнавальна, функція політології полягає у розробленні нею різних теорій, концепцій, гіпотез, ідей, категорій, понять, формулюванні закономірностей, які описують і пояснюють багатоманітні явища і процеси політичного життя суспільства. З теоретичною функцією політології тісно пов'язана її методологічна функція, яка полягає в тому, що категорії й поняття цієї науки, а також формульовані нею закономірності використовуються іншими науками як теоретичний інструментарій у дослідженні політичних явищ і процесів. Наприклад, категорії «політика», «політична влада», «політична система суспільства», «політичний процес», «політичний режим», «політична партія» тощо розробляються саме політологією, однак широко використовуються й іншими науками. Політологія дає цим наукам дослідницькі схеми, прийоми пізнання політичних явищ і процесів. Практична, або прикладна, функція політології полягає у її зорієнтованості на вирішення конкретних практичних політичних завдань і проблем. На основі розроблюваних нею теоретичних положень політологія формулює рекомендації щодо здійснення політики, проведення тих чи інших заходів і кампаній. Найповніше практична функція політології проявляється у прикладній політології, основний зміст якої складає розроблення різних політичних технологій. Політологія впливає на формування світогляду індивіда, даючи йому знання про політичну сферу суспільного життя, про політичні інститути, права, свободи та обов'язки громадянина, політичну культуру. Вона відіграє вирішальну роль у політичній соціалізації як процесі засвоєння індивідом певної системи політичних знань, норм і цінностей, впливає на формування навиків політичної поведінки. У формуванні світогляду особи, ЇЇ політичній соціалізації полягає виховна функція політології. Важливою є також прогностична функція політології, яка полягає у її здатності передбачати, прогнозувати перспективи розвитку політичних процесів, найближчі й віддалені наслідки прийняття і виконання політичних рішень. Реалізація цієї функції передбачає моделювання політичних процесів і відносин, завчасне проведення наукових експертиз найвагоміших політичних рішень на предмет реальності очікуваного від них ефекту.

4.Проаналізуйте стародавній етап розвитку політичної думки.

Перші спроби пояснити розвиток суспільного порядку про­явилися ще за часів розпаду общинного устрою та виникнення класового суспільства. У міфах стародавніх єгиптян та індусів, вавилонян та китайців, персів та євреїв відобразились намагання зрозуміти основи суспільного життя, природу влади. У цих міфах обґрунтовувалися ідеї божественного походження відносин між людьми, вічність та незмінність соціального устрою. Проте в них відчувається й тривога, породжена розпадом общинних зв'язків, розколом суспільства на багатих та бідних, конфліктами між різ­ними групами людей. Ще в III—II тисячоліттях до н. е. мислення людей цілковито було під владою міфологічних уявлень про на­вколишній світ. Але вже в І тисячолітті до н. е. з розвитком сус­пільного виробництва, що зумовило справжній стрибок у духов­ній культурі, людство робить свої перші кроки до раціонального самопізнання.

Так, великий мислитель Стародавнього Китаю Конфуцій (551—479 рр. до н. е.) визнає божественне походження влади ім­ператора, але відмовляється від ідеї божественного походження держави, яка (згідно з його вченням) виникла з об'єднання сімей. Держава — велика сім'я, де імператор — суворий, але справед­ливий батько, а піддані — його слухняні діти. Відносини в дер­жаві мають регулюватися передовсім мораллю. Будучи прихиль­ником ненасильницьких методів правління, Конфуцій усі недоліки в житті суспільства пояснював поганими звичками лю­дей, а головною метою державної політики проголошував вихо­вання добрих звичок. Найвищі вимоги він ставив до морального виховання правителів, зазначаючи, що моральність правителів визначатиме й моральність підданих. У IV ст. до н. е. китайський мислитель Шан Ян обґрунтував інший ідейно-політичний на­прям — легізм. Легісти, на відміну від конфуціанців, уважали моральне виховання людей недостатнім і наполягали на необхід­ності існування в суспільному житті суворих законів та суворих покарань.

Справжньою вершиною політичної думки Стародавнього сві­ту вважається політична філософія Стародавньої Греції. Різнома­нітні соціально-політичні вчення, що виникли тут, містять, як у зародку, майже всі пізніші теорії. Стародавні греки були надзви­чайно обдарованим, енергійним та волелюбним народом. Досяг­нення цього народу, що дивують нас і досі, багато в чому пояс­нюються сформованим в Елладі типом держави і суспільства. Ідеться про поліси — держави, що являли собою общини вільних громадян. Форма такої організації общини виникла внаслідок пе­реможного розвитку демократичних рухів, в яких народ — де­мос — у боротьбі з родовою знаттю виборов своє право на сво­боду. Соціальне мислення поступово звільнялося від міфо­логічних ідей. Мислителі Стародавньої Греції активно розробля­ли вчення, в яких обґрунтовувалась ідея досконалості та ефектив­ності функціонування рабовласницької держави.