Лекція 1-2 Етичні засади діяльності соціального педагога

1.1 Основні причини необхідності етичної регламентації професійної поведінки у соціально-педагогічній діяльності

1.2 Етика соціально-педагогічної діяльності як теоретична основа професійної діяльності. Мета та завдання етики соціально- педагогічної діяльності

1.3 Поняття моральної норми

1.4 Основні категорії професійної етики

1.5 Функції етики

1.6 Критерії моральності

1.7 Принципи етики соціально-педагогічної діяльності

Література [ 1; 2; 4; 6; 7; 8; 9; 10 дод.50; 52 ]

1.1 Основні причини необхідності етичної регламентації професійної поведінки соціального педагога, педагога наступні:

1. Втрата позитивних ціннісних орієнтацій, загальне падіння духовності у суспільстві не може не відбитись на моральному обліку конкретних соціальних педагогів, педагогів як членів соціуму. Волюнтаристська руйнація вищих гуманістичних цінностей, які визначають стратегічні цілі розвитку, ідеали і сенс як особистісного, так і суспільного буття, закономірно призводять до різкого зниження цінності людського життя, особистості як такої, нехтування її честю і гідністю. Моральна саморуйнація суспільства йде швидше, ніж становлення „нових” гуманістичних цінностей. Тому в такий період, як показує історична практика, високі етичні норми, засвоєні в процесі виховання та соціалізації особистості об’єктивно відходять на другий план.

2. Соціально-педагогічна діяльність та соціально – педагогічна діяльність поки-що не має високого статусу і престижу у нашій державі. Це пояснюється „молодістю” професії, недосконалістю законодавчої бази, а також справа в кадрах, які не завжди грамотно та в повному об’ємі виконують свої обов’язки. В умовах стагнації виробництва, безробіття, низького рівня оплати праці працівників бюджетних організацій в системі освіти, професійну діяльність здійснюють люди морально не готові до даного виду діяльності. Тому, не маючи відповідної мотивації до праці, виконують свої обов’язки не керуючись внутрішніми потребами допомагати людям.

3. Соціально-педагогічна діяльність є іновацією у нашій країні. Тоді 1) ми маємо вивчати досвід держав, які мають ефективну систему соціального захисту; 2) втілювати цей досвід з урахуванням нашої ментальності, специфічності нашого народу, його запитів і сподівань, враховуючи місцеві умови, вікові особливості.

4. Соціально-педагогічна діяльність не є автономною. Вона є залежною від стану системи освіти, місцевих органів влади і стану економіки. Проте, соціальний педагог не може у повній мірі розділити з ними ту систему цінностей, якій вони надають перевагу. Часто соціальний педагог покликаний надавати допомогу тим, хто її потребує і надає перевагу індивідам, які не задіяні економікою і не мають можливості із-за цієї обставини самостійно вирішувати свої проблеми.

5. Будь-яка сфера людської діяльності може функціонувати ефективно лише при відповідній етичній регламентації, яка з’являється у вигляді етичних кодексів у різних видах професійної діяльності, які склалися на базі загальнолюдських цінностей і етичних норм. Будучи спрямованою безпосередньо на людину, соціально-педагогічна діяльність повинна мати свої, більш жорсткі етичні принципи і правила, які регламентують діяльність її структур і представників.

6. Між самою соціальною роботою і її кінцевим результатом існує міцний етичний зв’язок, який обумовлює вибір соціальним педагогом не лише мети, але й засобів її досягнення. І вислів „мета виправдовує засоби” у сфері соціально-педагогічній діяльності недоречний. Однак і наявність морально позитивної цілі, і вибір адекватних засобів не завжди гарантують успіх, оскільки іноді важко передбачити, яким чином буде використаний результат діяльності соціального педагога. Всю абсолютно відповідальність покладати на нього не можна. Тим більше важлива етична зорієнтованість діяльності соціального педагога: він повинен бути бездоганним в очах колег і суспільства, а результат його діяльності не може бути використаним проти людей і діяльність не може бути дискредитована.

7. Соціально-педагогічна діяльність здійснюється з людьми ( дітьми, підлітками, дорослими) особливими, які мають серйозні проблеми, пов’язані з труднощами у здійсненні життєдіяльності. Для успішної роботи від спеціаліста вимагається неформальний підхід, вміння розуміти свого клієнта, співпереживати йому, бути чуйним та делікатним. Тому труд спеціаліста передбачає єдність його кваліфікації та особливих духовних якостей, почуття високої моральної відповідальності.

8. Соціально-педагогічна діяльність у значній мірі є автономною у своїй повсякденності. Ця обставина вимагає від соціального педагога особливого дотримання етичних норм і правил спілкування з клієнтом і його соціальним оточенням, більш жорсткого самоконтролю, ніж поза професійною діяльністю.

9. Оскільки, діяльність соціального педагога, є творчим процесом, який робить роботу з кожним клієнтом оригінальною і неповторною і всі нюанси якого неможливо формалізувати як і неможливо виключити появу у професії людей випадкових, то повинна існувати внутрішня етична регламентація діяльності, яка сприятиме єдності підходів до вирішення проблем і обумовить нормативну поведінку і дії спеціалістів.

10. Глобалізаційні процеси ( стирання меж між державами, культурами, нормою і патологією) та байдужість як «вірус» сучасного суспільства обумовлюють більш жорсткі вимоги до професії.

Отже, основні причини необхідності етичної регламентації професійної поведінки є гідними для актуалізації питання про розробку і прийняття етичних норм і правил, які регламентуватимуть діяльність кожного конкретного соціального педагога.

1.2 Етика соціально - педагогічної діяльності як теоретична основа професійної діяльності. Мета та завдання етики соціально - педагогічної діяльності

Етика (грец. ethika, від ethos — звичай) — наука, об'єктом вивчення якої є мораль, її природа, сутність, розвиток, специфіка, норми, роль і місце у суспільстві. Мораль в сумі всіх своїх компонентів, норм, відносин і моральної практики володіє всепроникаючою здатністю, вона регулює відносини у будь-якій сфері: на виробництві, у побуті,у сім’ї, на дозвіллі.До неї причетні всі люди. Акумулюючи етичний досвід поколінь,мораль виступає мудрим наставником, порадником, виконує роль „компаса” у виборі лінії поведінки, дозволяє ефективно орієнтуватись у всьому суспільному житті, підвищуючи тим самим міру гуманістичної зрілості.

Мораль – особлива форма суспільної свідомості і вид суспільних відносин, один з основних способів регуляції дій людини у суспільстві за допомогою норм. На відміну від простого звичаю чи традиції, моральні норми отримують ідейне обгрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, належного і справедливості і т.д. На відміну від права, виконання вимог моралі санкціонується лише формами духовного впливу ( громадської оцінки, схвалення чи осуду ) Мораль виникає й розви­вається у співжитті людей як спосіб міжлюдських відно­син. Отже, етика не створює моралі. Особливість моральних відносин полягає в то­му, що в них суспільна сутність людини виражена в потре­бі співпричетності з іншим, суспільством, реалізується без­посередньо у ставленні до іншого як до людини, визначає мету моральних відносин і відповідні їй засоби досягнення.Тому з часів Арістотеля моральні відносини виокремлюю­ться в їхній своєрідності як міжлюдські, визначаються як відносини безпосередньо між людьми на відміну від ви­робничих, правових тощо, в яких відношення людини до іншої, суспільства опосередковане виробництвом продук­ту, законом.

Моральність – це втілення норм у практику повсякденного життя.

Для позначення філософського вчення про мораль і моральність Аристотелем був запропонований термін „етика”. Остання здатна викликати амбівалентні (суперечливі) почуття. Вона може захопити величністю ідей і розчарувати банальністю висновків. Все залежить від того, якими очима дивитись на етику – бачити в ній розумову конструкцію чи приміряти її на себе в якості критерію оцінки...її називають ще практичною філософією і вивчають не лише для того, щоб дізнатись, що таке доброчесність, а, перш за все, для того, щоб бути доброчесним.Мета етики – не знання, а вчинки... для того, щоб від етики була користь, необхідні дві передумови: уміння володіти пристрастями та бажання спрямувати їх на прекрасні цілі...етика не підмінює живу людину у її індивідуальних моральних зусиллях. Вона не може зняти з особистості відповідальність за рішення, які приймає людина, чи хоча би пом’якшити її. За етику не можна заховатися. На неї можна опертися. Вона може допомогти лише тому, хто шукає її допомоги. Етика стає дієвою в тій мірі,в якій вона отримує продовження у моральній активності тих, хто має справу з нею, вивчає її. У противному випадку вона некорисна і може викликати лише роздратовування, досаду... її незвичайність виявляється лише в одному: вона доречна і корисна у системі освіти в тій мірі,в якій сама освіта - є не просто навчанням, розширенням розумового кругозору, але ще і вдосконаленням, духовним зростанням особистості [ 10, с.5].

Етика, як вершина філософії, покликана на теоретичному рівні вирішувати питання моралі і моральності, що виникають перед людиною в її повсякденній діяльності. Оскільки теоретичне знання має саме безпосереднє ставлення до практики, воно певним чином обґрунтовує практичну діяльність людини.

Найбільш типовим прикладом практичної діяльності є трудова діяльність людини, у зв'язку з чим можна говорити про феномен професійної етики — однієї з фундаментальних теоретичних основ будь-якої професійної діяльності, що представляє собою науку про професійну мораль як сукупність ідеалів і цінностей, ідей про належне, етичних принципів і норм поведінки, що відбивають сутність професії і забезпечують взаємини між людьми, які складаються в процесі праці і випливають зі змісту їхньої професійної діяльності. Професійна етика разом з тим — це моральна самосвідомість професійної групи, її психологія й ідеологія [1, с.44].

Професійна етика - це сукупність норм і правил, які регулюють поведінку спеціаліста на основі загальнолюдських моральних цінностей з урахуванням особливостей його професійної діяльності і конкретної ситуації[4,с.7] Етика соціально - педагогічної діяльності вивчає поведінку фахівця щодо ціннісних орієнтацій, оцінює його мотиви і результати його дій з огляду добра і зла.

Основними задачами професійної етики є вплив на свідомість фахівця з метою удосконалювання його як особистості і як професіонала і сприяння найбільш повному й ефективному розв’язанню професійних задач. Соціальний педагог сам є інструментом. А інструмент має бути досконалим.

Професійна етика як сукупність стійких норм і правил, якими повинен керуватися працівник у своїй діяльності, виникла в далекій давнині, коли вона не могла бути окремою, відособленою галуззю знання. Перші етичні вимоги до дій фахівця можна зустріти у III тисячолітті до нашої ери. У числі інших вимог до педагога вказувалося на необхідність сумлінного і якісного виконання своїх обов'язків, оскільки таке ставлення до праці — застава майбутньої високої посади і багатства. Однак виникнення перших цілісних професійних етичних комплексів фахівці відносять до періоду ремісничого поділу праці, тобто до періоду виникнення ремісничих цехів у XI - XII століттях. Саме в цей період констатують історики — у цехових статутах з'являються етичні вимоги, що регламентують ставлення до професії, праці, товаришів по роботі і т.д.

Однак раніше інших усвідомили необхідність етичної регламентації своєї діяльності представники професій, які мали життєво важливе значення для всіх членів суспільства, і тому такі професійно-етичні кодекси, як «клятва Гіппократа» і деякі інші склалися трохи раніше. Це професії, пов'язані безпосередньо з людиною або з умовами її життєдіяльності, професії з високим ступенем індивідуалізації праці, наприклад, учительська, лікарська діяльності.

Професія формує в її носіїв не лише професійні навички, але і визначені риси особистості і ставлення до змісту своєї діяльності. Професійна етика лежить в основі всіх інших аспектів професійної діяльності, тому що мораль професійної групи є складовою частиною моралі суспільства, а власне мораль є одним із давніх регуляторів поведінки і дій, взаємодії людей, у тому числі й у професійній сфері.

Поява професійної етики передує створенню наукових теорій про неї, оскільки професійна етика, що виникає спочатку як явище повсякденної свідомості, надалі розвивається вже на основі осмислення й узагальнення практики представників професійної трупи. Ці узагальнення систематизуються у виді кодексів (писаних і неписаних), що містять у собі не тільки етичні вимоги до змісту і результатів діяльності, але і до відносин, що виникають у процесі діяльності, а також висновки, зроблені на основі узагальнень. Таким чином, професійна етика — це не тільки наука про професійну мораль, але і моральна самосвідомість сукупної професійної групи, її ідеологія і психологія[6].

Професійна етика, як і етика взагалі, не створює моралі. Остання виникає й розвивається у співжитті людей як спосіб міжлюдських відносин, виробляється поступово в процесі повсякденної спільної діяльності людей. Професійна етика систематизує нагромаджений у процесі історичної практики досвід, характерний для даного виду діяльності, узагальнює його й удосконалює в міру удосконалювання даного виду діяльності.

Предметом етики соціально - педагогічної діяльності є закономірності вияву моралі у свідомості, поведінці, відно­синах і діяльності соціального педагога. Таким чином, об'єктом вивчення етики соціально - педагогічної діяльності є професійна мораль фахівців, а предметом — етичні відносини, які виникають в процесі роботи, етична свідомість і етичні дії соціальних педагогів.

Метою етики соціально - педагогічної діяльності забезпечення і підтримка соціальна схвалюваних змісту і сутності професійної діяльності. а задачами — нормативна регламентація відносин, поведінки і дій окремих представників професійної групи і їхніх об'єднань, формування відповідної етичної свідомості фахівців соціальної сфери.

Однією з важливих задач професійної діяльності є активізація особистісного потенціалу клієнта.

Соціально-педагогічна діяльність, як особливий вид професійної діяльності, має специфічну, тільки їй властиву сукупність ідеалів і цінностей, що склалися в процесі становлення принципів і норм поведінки фахівців. Будучи спеціалізованою діяльністю, соціально-педагогічна діяльність містить у собі неповторні ситуації, суперечності, які необхідно вирішувати в самому процесі діяльності і які нерідко є предметом цієї діяльності. Ця обставина викликає необхідність дотримувати в діяльності особливих, більш твердих моральних принципів і норм.

Отже, етика соціально - педагогічної діяльності - не кінцевий продукт, а одна з невід'ємних складових повсякденної діяльності, поряд з теоретичним обґрунтуванням необхідності дій, законодавчо передбаченою можливістю діяти, визначенням найбільш ефективного шляху вирішення проблеми, його економічним забезпеченням і організацією виконання прийнятого рішення. Глибоке знання норм і принципів професійної етики, неухильне, творче застосування їх у повсякденній діяльності допомагає соціальному педагогові здійснювати співробітництво з клієнтами, їх близькими, колегами, представниками громадських, державних і недержавних організацій і установ.