10. Джерела міжнародного інвестиційного права.

До джерел міжнародного інвестиційного права відносять:

•    міжнародні договори; (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами. В сучасних умовах у міжнародному інвестиційному праві як головний метод регулювання застосовується метод двосторон­нього регулювання міжнародного ринку інвестицій. До тексту двосторонніх інве­стиційних угод, як правило, включаються такі питання:

внутрішній правовий режим щодо іноземного інвестора та іноземних інвестицій;

гарантії держави-імпортера від політичних ризиків для іно­земних інвестицій;

гарантії держави-імпортера від політичних ризиків для іно­земних інвестицій;

порядок розгляду інвестиційних спорів;

попередження обмежувальної ділової практики;

контроль за використанням цін в системі ТНК;

певні аспекти інвестиційного клімату;

право на конвертацію доходів і репатріацію інвестицій;

двосторонні міжнародні угоди про уникнення подвійного оподаткування;

договори про поселення;

торгові договори;

договори про економічне і промислове співробітництво та інше.

•    резолюції міжнародних організацій – як допо­внення останнім часом все інтенсивніше запроваджується метод багатостороннього регулювання. Це знаходить свій прояв у по­силенні ролі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, МФК, МАР, ЄІБ, ЄБРР, ОЕСР, міжнародних організацій інтегра­ційних об’єднань тощо) як регулюючих інструментів і як розроб­ників норм інвестиційного права.

•    міжнародно-правові звичаї;  “м'яке право” — міжнародні торговельні порядки та інші застосовувані в міжнародній торговельній практиці правила, не закріплені у вигляді зобов'язуючих норм. Ці норми, трансформуючись у судові чи арбітражні рішення, здобувають у конкретних випадках обов'язковий характер. 

11. Принципи міжнародного інвестиційного права.

Основний принцип міжнародного інвестиційного права сформульовано Хартії в економічних прав і обов'язків держав наступним чином: кожна держава має право "регулювати і контролювати іноземні інвестиції в межах дії національної юрисдикції згідно зі своїми законами і постановами і у відповідності із національними цілями і першочерговими завданнями. Жодна держава не повинна примушувати до надання пільгового режиму іноземним інвестиціям "

Світовий Банк і Міжнародний валютний фонд прийняли "Керівні принципи про режим іноземних приватних інвестицій". Таким чином, склалися певні правила проникнення іноземного підприємницького капіталу в національні економіки.

1) мінімізація обмежень.  Міжнародні організації домовилися вважати сприяння руху інвестицій загальним правилом, а різні обмеження повинні бути зведені до мінімуму. Багато країн законодавчо закріпили деякі галузі за національним капіталом. Така практика неминуча, проте її пропонується визнати не правилом, а винятком. 

2) національний режим для іноземних інвесторів – іноземним інвесторам необхідно надавати режим не менш сприятливий, ніж місцевим.

3) недопустимість експропріації без компенсації. Якщо приймаюча країна проводить експропріацію відповідно до закону і при цьому виплачує компенсацію, то жодних проблем не виникає. Якщо ж країна вводить заходи (наприклад, надмірне чи багаторазове оподаткування), які фактично дають конфіскаційний ефект, то це неприпустимо. Те ж саме стосуєтсья і дискримінації за принципом національної належності інвестора.

4) розв'язання суперечок шляхом переговорів або через арбітраж. Суперечки зазвичай вирішуються шляхом переговорів між іноземними інвесторами та приймаючими країнами. У разі невдачі право на вирішення спору має суд приймаючої сторони. У багатьох країнах є можливість звернутися в незалежний арбітраж.