
- •Правопорядок в міжнародній фінансовій системі
- •2. Система та право мвф-мбрр
- •3. Міжнародна фінансова система та Україна
- •4. Основні юридичні стандарти в сфері міжнародних фінансових відносин
- •5. Функції мвф та мбрр
- •6. Аналіз міжнародних відносин України в сфері міжнародних фінансів
- •7. Міжнародна інвестиційна система і її компоненти
- •8. Прямі і портфельні інвестиції: поняття, приклади.
- •9. Поняття міжнародного інвестиційного права, його предмет, система, методи регулювання.
- •10. Джерела міжнародного інвестиційного права.
- •11. Принципи міжнародного інвестиційного права.
- •12. Регулювання доступу іноземних інвестицій; правовий режим.
- •13. Функції багатостороннього агентства із гарантування інвестицій (магі)
- •14. Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних спорів: аналіз практики
- •15. Основні положення двосторонніх договорів про взаємний захист інвестицій
- •16. Правовий режим іноземних інвестицій в Україні
- •17. Захист інвестицій: правовий режим.
- •18. Гарантії інвестицій: правовий режим
- •19. Багатостороння агенція з гарантування інвестицій (багі)
- •20. Угода про інвестиційні заходи пов’язані з торгівлею (трімс).
- •21. Діагональні інвестиційні угоди (державні контракти)
- •22. Правовий режим іноземних інвестицій в Україні
- •23.Глобалізація та регіоналізація в міжнародному торговому праві
- •25. Питання охорони конфіденційної інформації
- •26. Статус транснаціональних корпорацій
22. Правовий режим іноземних інвестицій в Україні
Загалом, щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Винятки передбачаються чинним законодавством та міжнародними договорами України. Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.
Національне законодавство, що визначає правовий режим іноземного інвестування, базується на загальних нормативних актах господарського законодавства, в тому числі відповідних положеннях Конституції України (щодо забезпечення державою соціальної орієнтації економіки України і гарантування захисту прав усіх суб'єктів, у тому числі права власності - ч. 4 ст. 13, права приватної власності - ст. 41, права громадян на підприємницьку діяльність - ст. 42 та ін.). Спеціальне правове регулювання забезпечується низкою нормативно-правових актів серед яких: кодекси, закони України, декрети Уряду, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, відомчі нормативно-правові акти, Міжнародні договори.
23.Глобалізація та регіоналізація в міжнародному торговому праві
Сучасний світ характеризує, по-перше, деідеологізація міжнародних відносин (насамперед в умовах виникнення небезпеки для всього людства внаслідок розвитку зброї масового знищення), що сприяє глобалізації процесів на економічному рівні. По-друге, припинення конфронтації двох систем, холодної війни. Здавалося б, глобалізм мав би сприяти об’єднанню сил для врегулювання нових конфліктних ситуацій, але більшість їх розвивається на внутрішньодержавному, а не міждержавному рівні. Глобалізм не має спонукати до бездумного застосування економічних санкцій щодо країн, залучених до конфлікту, і навіть тих, що протиставили себе світовому співтовариству (наприклад, санкцій, які не мали успіху в разі їх застосування до Куби з боку США). Глобалізація — процес, без врахування якого неможливо прогнозувати, визначати та здійснювати зовнішню політику будь-якої держави. Вона не є чимось новим, вона є процесом, що розвивається із поступовим прискоренням. Вона об’єктивно зменшує значення національних урядів, але прогнозувати розмив національного суверенітету було б необачно. Глобалізація відчуває на собі вплив політичних і міжнародних подій і в той же час впливає на рівень міжнародних відносин. Формується новий світовий порядок. Економічна та фінансова дипломатія з метою впливу на певну державу, стабілізація або дестабілізація ринків, формування регіональних економічних блоків, усунення митних бар’єрів на шляху розвитку світової торгівлі, боротьба із трансгранич-ними загрозами допомагають ефективніше вирішувати складні проблеми, ніж застосування сили однією державою. Зараз прискорюється процес обмеження суверенних прав держави та зміцнення суверенітету індивіда. Державний суверенітет вже не може служити ліцензією на порушення прав людини, він передбачає відповідальність, а не просто владу. Багато проблем, пов’язаних із правами людини, мають глобальний характер і можуть бути ефективно вирішені тільки спільними зусиллями держав. Недарма багато науковців висувають як інструмент врегулювання цих і багатьох інших проблем міждержавних відносин ідею “глобального управління”, дещо схожого на світовий уряд. Ще більше свідчень глобалістських процесів пропонує світова економіка. Сучасне світове господарство набуває характеру єдиного, цілісного механізму (у сфері торгівлі, трансграничного руху інвестицій, фінансів, робочої сили тощо). І ці процеси створюють передумови для появи відповідної політико-правової надбудови, частиною якої є право (деякі науковці навіть пропонують термін “глобальна правова система”). Об’єктна сфера міжнародного права постійно розширяється за рахунок питань, які традиційно належали до внутрішньої юрисдикції держав, а зараз передані для міжнародно-правового регулювання. Посилення взаємовпливу між національною та міжнародною правовими системами, залучення до цього процесу транснаціонального та наднаціонального права дозволяє констатувати, що світовий ринок товарів, послуг, інвестицій, робочої сили, увесь глобальний соціум ХХІ ст. потребують відповідної регулюючої правової системи. Її становлення відбуватиметься майже так само, як і становлення правопорядку ЄС, який складається з кількох частин: міжнародного права, права ЄС, національного права держав-членів. Глобалізація має стати інструментом створення сприятливих можливостей для всіх, а не явищем, яке викликає жах і підриває підвалини безпеки.
24. Проблемні питання щодо охорони конфіденційної інформації: комерційної таємниці та ноу-хау в Україні 1. Як відомо, під охороною права розуміють систему заходів, спрямованих на забезпечення прав та інтересів правомочної особи. Проблем не виникає, коли це стосується типових об'єктів цивільного права та права інтелектуальної власності, оскільки за власником закріплюється право власності на річ (володіння, користування та розпорядження), а за особою, яка створила результат інтелектуальної, творчої діяльності, право на легальну монополію здійснення дій щодо використання та розпорядження результатами творчості (наприклад, патент на винахід). 2. Що ж стосується нетипового об'єкта цивільного права - інформації, а також конфіденційної інформації (зокрема комерційної таємниці і ноу-хау), то умови їх охороноздатності законодавством належно не врегульовані, про що свідчить судова практика.України. Виходячи із нематеріального характеру інформації, конфіденційної інформації (комерційної таємниці, ноу-хау) нею не можна володіти, користуватия та розпоряджатися як матеріальною річчю, на відміну від матеріального носія, на якому вона знаходиться. Відповідно Закон України «Про інформацію» заснований на помилковій концепції про «право власності на інформацію» як про право на річ (ст.38). Також правомоччя виключних прав (використання та розпорядження) не застосовні до конфіденційної інформації (комерційної таємниці, ноу-хау) в іх класичному розумінні. Тому віднесення всієї комерційної таємниці до об'єктів права інтелектуальної власності також є помилковим. Тим більше, що легальна монополія на таку інформацію не встановлена. 3. Чинний Цивільний кодекс України (далі ЦК України) закріпив норму щодо охорони комерційної таємниці органами державної влади, що проявляється в недопущенні недобросовісного комерційного використання такої інформації та її розголошення. Виключення становлять тільки випадки, коли таке розголошення необхідне для забезпечення захисту населення або коли не вжито заходів щодо її охорони від недобросовісного комерційного використання (ст.507). Умовно виділяють три групи заходів по збереженню секретності комерційної таємниці (також ноу-хау): 1) технічні; 2) організаційні; 3) юридичні. 6. Відповідно особа, яка законно контролює комерційну таємницю або ноу-хау повинна здійснювати фактичні дії, направлені, з одного боку, на створення «режиму недоступності» до інформації, яку вони вважають конфіденційною а, з іншого боку, направлені на створення «режиму доступності »,до неї. Підставою створення даного режиму, умовно назвемо його, режим «недостуиності-достугшості» до конфіденційної інформації (комерційної таємниці, ноу-хау) є ст. ст. ,28, 29, 30 Закону України «Про інформацію». Необхідно підкреслити, що ні держава, ні його органи влади чи управління не створюють режиму охорони інформації, яка належить фізичнічній або юридичній особі, а саме останні, якщо вони хочуть її захистити повинні самостійно створити режим обмеженого доступу до інформації, тобто встановити: умови і порядок її описання, наприклад, ноу-хау (а), «отримання»(б), «використання»(в), «розповсюдження»(г), «зберігання»(д), її обігу»(е), як між працівниками одного підприємства (е-1), так і за його межами (е- Тобто об'єктивно притаманні комерційній таємниці (конфіденційній інформації) ознаки - невідомість та нелегкодоступність є тими ознаками, кожна з яких є необхідною, а разом взяті, - достатніми для інформації різного змісту: технічного, в тому числі, ноу-хау, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за. виключенням тих, які у відповідності до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Тому як фізичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, так і юридичні особи, які мають намір охороняти відповідну інформацію будь-якого змісту, як конфіденційну, повинні враховувати відповідні вимоги ст.505 ЦК України. 7. Таким чином, право доступу до комерційної таємниці і ноу-хау засновано на принципі конфіденційності. Наприклад, комерційна таємниця, ноу-хау існує до того часу, поки відомості про них залишаються конфіденційними (недоступними іншим особам). Тому можна сказати, що охороняється не сама комерційна таємниця чи ноу-хау, а «законний інтерес» («охоронюваний законом інтерес») особи, яка законно її контролює. Відповідно мова йде не про «право на» конфіденційну інформацію (комерційну таємницю або ноу-хау), а про встановлення «доступу» (або «права доступу») до відповідної інформації, з наступним захистом «охоронюваного законом інтересу»особи, яка законно її контролює. При цьому режим «комерційної таємниці» або «ноу-хау» існує до того часу, поки дотримується її секретність (конфіденційність). Охорона може бути і в тих випадках, коли дані про них передані (надано доступ), наприклад, за договором іншій особі на основі конфіденційності. В такому разі сфера дії комерційної таємниці або ноу-хау звужується за рахунок осіб, яким вона правомірно належить. Таким чином, комерційна таємниця (або ноу-хау) як об'єкт, можна сказати взагалі не охороняється, оскільки їй не надається абсолютна охорона, незалежно від зовнішніх обставин. Замість цього здійснюється «захист» інтересів суб'єктів в зв'язку з відповідними об'єктами. Але цей «захист» надається уже в зв'язку не стільки з внутрішніми властивостями самих об'єктів, скільки з урахуванням зовнішніх обставин, в яких ці об'єкти функціонують. |