20. Угода про інвестиційні заходи пов’язані з торгівлею (трімс).

У числі найважливіших міжнародно-правових інструментів у сфері інвестаційної діяльності є угода ТРИМС, в якій встановлюються узгоджені міжнародні стандарти інвестиційних заходів, проходження яких є обов'язковим для всіх членів Всесвітньої організації торгівлі (СОТ). Участь України у СОТ обумовлює актуальність з'ясування правового змісту ТРИМС і, відповідно, необхідність наукових досліджень його правової природи та змісту.

Інвестиційний глобалізм, як нове явище, загострює проблему сумісності інвестиційних заходів що приймаються на національному рівні з економічними, торговими інтересами співтовариства держав у цілому, співвідношення національних режимів із світовою системою міжнародних інвестиційних та торгівельних режимів. Ухвалення угоди ТРИМС стало практичним кроком і масштабною спробою вирішення цієї проблеми.

ТРИМС було ініційоване основними розвиненими країнами, які зацікавлені у тому, щоб їх капіталовкладення за кордоном не підпадали під такого роду обмеження. У другій половині 80-х рр. ХХ ст. США проводили лінію на впровадження у міжнародне життя універсальної угоди про режим прямих іноземних інвестицій. Малося на увазі розповсюдження на прямі інвестиції національного режиму та режиму найбільшого сприяння. Спроба США включити цю тему до предмету переговорів на Уругвайському раунді із-за протидії країн, що розвиваються, завершилася лише розглядом питання про торгівельні аспекти інвестиційних заходів. В результаті було розроблено названу вище угоду ТРИМС, яка увійшла до пакету документів СОТ. Угода вносить елементи більшої передбаченості та дисципліни до практики застосування пов'язаних з торгівлею інвестиційних заходів, і через це сприяє створенню сприятливого клімату для іноземних інвесторів в країнах – членів СОТ. На жаль, в Угоді немає ні чіткого визначення поняття «Пов'язані з торгівлею інвестиційні заходи», ні об'єктивних критеріїв для вирішення питання про сумісність тій або іншій такої міри з вимогами Угоди. Очевидно, вирішення цих питань залишено на розсуд країни-члена. Це відкриває можливість для різної інтерпретації навіть тих заборонених заходів, які приведені у переліку Угоди.

Угода забезпечує всім країнам-членам СОТ застосування однакових прав та відносно інвестиційних заходів, що обмежують торгівлю товарами і, таким чином, виключає можливість дискримінації.

Щодо ролі Угоди ТРИМС у торгівельному колі та науковій літературі висловлюються різні, прямо протилежні думки. Позитивно оцінюють цю роль країни, що розвиваються, хоч і вважають їх компромісними, незавершеними. Бізнес-круги розвинених країн відносяться до ТРИМС досить прохолодно, вважаючи, що вони гальмують вільний торгівельний обмін.

З'ясування змісту ТРИМС, його розуміння і тлумачення, засновані на визнаних правових нормах, що витікають з національних інтересів України, поза сумнівом сприятимуть ефективному використанню цього важливого міжнародно-правового документа у вирішенні питань інвестиційної політики держави.

21. Діагональні інвестиційні угоди (державні контракти)

Дуже часто, особливо якщо мова йде про розробку природних ресурсів, режим прийому та захисту інвестицій визначається в угоді між приймаючою державою та інвестором. Найчастіше в них держава-імпортер зобов'язується не вживати ніяких заходів щодо націоналізації або експропріації майна інвестора. Такі угоди називають «діагональними», а в західній літературі - «державними контрактами».

У зв'язку з поширенням практики державних контрактів постає питання, до якої системи права (внутрішньодержавного права або міжнародного права) слід віднести це явище? З одного боку, існує стійка думка, неодноразово підтверджена в рішеннях міжнародних судів: будь-який договір, якщо це не договір між державами як суб'єктами МП, має свою основу у внутрішньодержавному праві. З іншого боку, наводиться аргументація: сучасне МП регулює не тільки договори між державами; в наш час сфера його дії набагато ширша; за певних умов вона поширюється і на державні контракти, утворюючи нову галузь - міжнародне контрактне право. Тим більше, що питання регулювання інвестицій в кількісному і якісному плані все більше набувають міжнародну значимість.

Найбільш поширеними видами державних контрактів є договори про концесії та договори про розподіл продукції.

Договори про концесії містять умови розробки іноземним інвестором природних ресурсів. Концесіонер отримує виключне право на розвідку і видобуток природних ресурсів на виділеній йому території та стає власником продукції і може продавати її після поставок на внутрішній ринок в узгодженому з державою обсязі. При цьому дохід приймаючої держави складається з платежів-роялті, які обчислюються у відсотках залежно від обсягів та вартості виробленої продукції.

Договори про розподіл продукції містять умови розподілу виробленої продукції між інвестором і державою; розрахунки з державою здійснюються також частиною продукції.