Питання для самоконтролю:

1. Поняття норм поведінки.

2. Сутність ситуацій ризику.

3. Види субкультурних норм поведінки.

4. Особливості правопорушень неповнолітніх.

Розділ. Теоретичні засади попередження негативних явищ Соціологічний напрям

На сучасному етапі розвитку соціальних процесів в Україні важливим для побудови методології превентивної роботи є досвід, нагромаджений психологами, кримінологами, педагогами західних країн. У зарубіжній літературі досить поширений термін "делінквентна поведінка", яка характеризує психологічний нахил до правопорушень. Така поведінка вбачається у протиріччі норм і оцінок поведінки в близькому оточенні, заниженій самооцінці підлітків; у неблагополучних сімейних стосунках; у розбіжностях норм і оцінок різних груп; вживанні алкоголю, наркотиків (до цієї групи ще вживається термін "адитивна поведінка"); відчуження від дорослих і негативного самоствердження; у негативному наслідуванні окремих асоціальних типів. Вивчення проблеми делінквентної поведінки переконує в необхідності комплексного підходу до чинників, що зумовлюють можливості відхилення, зокрема єдності соціально-психологічних, соціально-біологічних, соціально-економічних, педагогічних аспектів.

Наука про злочинність та її причини сформувалась у XIX - XX століттях, коли були поширені погляди різних учених на домінуючі причини негативної поведінки, хоча окремі теоретичні погляди щодо причин відхилень у поведінці висловлювали ще Платон, Аристотель та інші філософи.

Початок соціологічного погляду на причини та закономірності негативних явищ визначений у дослідженнях Ж.Кетле, Е.Дюркгейма, М.Вебера, Р.Мертона та ін. Його сутність полягає у розгляді причин відхилень в полі соціальних умов. На основі статистичних досліджень Ж.Кетле, Е.Дюрктеймом була визначена динамічна складова девіацій, які загострюються в певні періоди (кліматичні, кризові).

Відповідно до теорії аномії Е.Дюркгейма та Р.Мертона в періоди дезорганізації суспільства відбуваються значні порушення загальноприйнятих норм. Вони обумовлені неузгодженістю між проголошеними культурою цілями та способами їх досягнення.

У поглядах інтеракційного підходу девіантність розглядається як характеристика оцінювання певними групами соціальної оцінки - стигматизації. З цієї точки зору, вона обумовлена здатністю впливових груп суспільства нав'язувати іншим своє розуміння понять відхилень.

Представники культурологічної теорії виникнення девіацій базуються на причині конфлікту між нормами субкультури і панівної культури. При впливі субкультури, якій властиві відмінні цінності, норми й моделі поведінки, діти навчаються, засвоюють мотивацію і техніку здійснення певної поведінки.

В соціологічному напрямі розвиваються теорія "соціальної непристосованості делінквента, "теорія злочинної субкультури", "теорія соціалізації і наслідування" та інші.

Прихильники соціально-психологічного напряму вважають відхилення у поведінці неодмінною умовою нормального спілкування і взаємодії підлітків з навколишнім середовищем. Американський соціальний психолог Ч.Бидуел вважає, що "підлітки, особливо з середніх шкіл, бунтують тому, що вони не бачать ніякого практичного зв'язку між шкільними заняттями і майбутньою долею". М.Кантор вважає, що в основі непристосованості підлітка лежать його особистісні особливості: фізичні, психічні, інтелектуальні та інші, які заважають йому включитися в нормальну групу однолітків.

Р.Макгрегор пояснює дезадаптацію відсутністю здатності родини, школи здійснити адаптацію. Так, американський психолог Л.Яблонській вважає, що у більшості підлітків, яких відносять до деяінквентів, немає уявлень про те, що вони належать до такої категорії, а їхня поведінка диктується цікавістю, яку вони виявляють до ситуації, в якій можуть виявити свою природжену схильність до агресивності, ворожості, насильства. Е.Сатерленд висунув так звану теорію "диференціальної асоціації"", суть якої полягає в тому, що фактори, які характеризують соціальні процеси, включаючи соціальні конфлікти і злочинність: фізичні і фізіологічні фактори (час року, фізичні дефекти, стать, вік, хвороба і т.п.), психопатологічні фактори (алкоголізм, наркоманія), фактори культури (тип родини, соціальний стан тощо) мають різне значення для людини, оскільки обумовлюються певними асоціаціями. Було виділено 16 груп чинників, що впливають на злочинність, є тому числі метеорологічні, географічні, економічні, расові та ін. Проблемі злочинності приділяється велика увага в зарубіжній кримінологічній науці і практиці. І на сучасному етапі вчені розвинутих країн ведуть інтенсивний пошук з виявлення причин і превенції поведінки-девіантної і делінквентної.