Іван Мазепа

Після арешту І.Самойловича в князя Голіцина відбулася нара­да з козацькими старшинами, на якій було домовлено, що новим гетьманом стане І.Мазепа, котрий належав до групи козацької стар­шини, незадоволеної політикою попереднього гетьмана, і мав давні зв'язки з Голіциним, а також що всі учасники змови проти Самойловича будуть підвищені в рангах. 25 липня 1687р. надр. Коломак {тепер Харківська обл.) гетьманом було обрано генерального оса­вула Івана Мазепу (1687—1709), який присягнув цареві на вірність і підписав нові т. зв. Коломацькі статті. Вони обмежували і навіть у дечому ліквідовували самостійну економічну, соціальну та зовні­шню політику України: 1) влада гетьмана зводилася до поліційних функцій — стежити і сприяти виконанню численних царських за­борон. Він позбавлявся права усувати з посади без царського дозво­лу вищу старшину, а старшина — скидати гетьмана. До того не ко­зацька старшина зобов'язувалася наглядати і доносити на гетьма­на царському уряду; 2) заборонялися міждержавні відносини Украї­ни. Листи й документи від сусідніх держав наказувалося, не розкри­ваючи, надсилати до Москви; 3) українське військо, що мало скла­дати 30 тис. чол., зобов'язане було брати участь у воєнних експеди­ціях Московії; 4) в гетьманську столицю — Батурин вводився мос­ковський стрілецький полк; 5) українським купцям «под жорсто­ким наказанням» заборонялося торгувати в Московській державі, а також вести торгівлю з Кримом. Українці під загрозою смерті зо­бов'язувалися брати від царських вояків знецінені московські гроші; 6) вперше законодавчо формулювалася вимога злиття укра­їнського народу з московським, для досягнення чого рекомендува­лося заохочувати змішані шлюби.

Іван Мазепа — один із найвидатніших і найбільш суперечли­вих політичних діячів України — народився бл. 1640 р. у с. Мазе- пинці на Київщині в українській шляхетській родині. Навчався у Києво-Могилянській колегії, а також єзуїтській колегії у Варшаві. Протягом 1656—1659 рр. жив за кордоном, де у Німеччині, Італії, Франції та Нідерландах вивчав військову справу, дипломатію, іно­земні мови (володів польською, латинською, російською, татар­ською, італійською, французькою мовами). У 1659—1663 рр. пе­ребував на службі при дворі польського короля, після чого повернув­ся в Україну. Під час боротьби між претендентами на гетьманську булаву, підтримав П.Дорошенка. У 1669 р. очолив його особисту охорону, ставши ротмістром надвірної хоругви козаків. Завдяки особистим здібностям незабаром став генеральним писарем. У1674 р. брав участь у переговорах між гетьманами Дорошенком та Самойловичем. Згодом, їдучи з дипломатичною місією до Криму і Туреч­чини, був захоплений у дорозі кошовим отаманом Сірком і переда­ний І.Самойловичу. У 1682 р. Мазепа посів посаду генерального осавула в уряді лівобережного гетьмана. Як представник Гетьман­щини, Мазепа часто був учасником переговорів з Московією, Крим­ським ханством, Туреччиною, Річчю Посполитою.

Ставши гетьманом, І.Мазепа прагнув об'єднати в єдиний дер­жавний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова дерл^ава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Виходячи з цього, він дбав про формування в Україні аристократичної верхівки, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права та привілеї. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. По суті, в Україні відбувалося зародження дворянства — зі спадковою владою, титу­лами, землями і залежними селянами. Це викликало незадоволен­ня у середовищі окремих суспільних груп. Ряд заходів І.Мазепи, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селянства, зокрема про обмеження панщини двома днями на тиждень, не при­вели до усунення соціальних протиріч і консолідації українського суспільства. Як показало майбутнє, саме соціальна політика геть­мана стала помилкою фундаментального характеру. У найвирі­шальніший момент широкі маси козаків і селян не підтримали планів Мазепи.

У значній мірі планам творення нової аристократичної верстви була підпорядкована культурно-просвітницька діяльність гетьма­на. Він піклувався станом науки та освіти. У 1690 р. завдяки його підтримці зведено нове приміщення Києво-Могилянської колегії та збільшено кількість студентів до 2 тис., а в 1701 р. вона одержала статус академії. Саме тут формувалися ідеї, які визначали політич­ну ідеологію козацької аристократії і мали значний вплив на укра­їнську державну політику. За допомогою І.Мазепи створено Чер­нігівський колегіум (1700), засновано ряд інших шкіл і друкарень, щоб « українська молодь могла в повну міру своїх можливостей ко­ристуватися благами освіти». Чимало молодих людей вирушило за кордон здобувати знання в західноєвропейських університетах.

Значну частину своїх особистих прибутків гетьман скерував на розвиток релігії та культурних установ. По всій Гетьманщині збу­довано цілу низку чудових церков у пишному стилі — т. зв. козаць­кому барокко. Зокрема, у 1698 р. зведено кафедральний собор у Переяславі, Богоявленську церкву Братського монастиря у Києві (зруйнована у 1934 р.) та дзвінницю собору св. Софії у Києві, до 1695 р. — обнесено новими мурами Києво-Печерську лавру. До­поміг І. Мазепа запорожцям вибудувати нову церкву в Січі. Загалом, протягом 1687—1706 рр. завдяки І.Мазепі було побудовано, добу­довано та реставровано не менше 20 величних споруд. Його почин наслідувала генеральна та полкова старшина.

І.Мазепа був покровителем літератури, знав твори західних ав­торів, зібрав значну бібліотеку. Підтримував творчість Д.Туптала, С.Яворського, І.Максимовича, інших вчених теологів і філософів. На його гетьманування припадає розквіт козацького літописання. Сам він був автором ряду віршів.