32.Активізація революційно-визвольної боротьби в Україні на поч. XX cт.

Причина революції 1905-1907 рр.:

Невирішеність аграрного питання;

Посилення експлуатації робочого класу;

Прагнення буржуазії до управління державою;

Національний гніт;

Відсутність демократичних свобод.

Кривава неділя – розстріл 150тисячної мирної демонстрації 9 січня 1905 року у Петербурзі.

В революції виділяють 3 етапи:

Піднесення (січень – жовтень 1905 р.) – це період страйкового руху; утворення політичних партій, рад робочих депутатів та профспілок.

Кульмінація (жовтень – грудень 1905 р.)

17 жовтня 1905 року був прийнятий царський маніфест, яким населенню гарантувалися громадянські права і свободи та проголошувалося про скликання Державної думи, яка мала стати своєрідним парламентом Російської імперії;

Видаються журнали та газети укр. мовою. 24 україномовні видання, при тому, що жодного українського видання не було.

Відновлюють свою діяльність Товариство „Просвіта”.

Спад (січень 1906 – червень 1907 рр.)

Репресії, каранні експедиції, арешти, обшуки; політичні партії переходять у підпілля і активізуються терористичні методи боротьби.

3 червня 1907 року було видано ще один царський маніфест, яким проголошувалось про розпуск Другої Державної думи і прийняття нового виборчого закону, за яким 80% населення Російської імперії було позбавлено виборчих прав (ЦЕ І Є КІНЦЕМ РЕВОЛЮЦІЇ 1905-1907 рр.)

Протягом 1907 – 1914 рр. в ряді регіонів України було запроваджено воєнний стан, проводяться масові арешти, закриваються українські клуби, наукові товариства, культурно-освітні організації, забороняється видання українською мовою.

Українському рухові революція принесла 2 докорінних покращення: вона нарешті поклала кінець ненависній урядовій політиці заборони української мови й дозволила українцям організаційно об’єднуватися. Результати були негайними і вражали своїми масштабами: якщо в листопаді 1905 р. існувала лише одна укр. газета, то на початок 1906 р. їх налічувалося вже 17. Число видавництв із 2 підстрибнуло до 17, з яких 13 знаходилось в Києві. Майже в кожному місті з’являлися громади, або українські клуби, як їх тепер називали. По селах поширювалися „Просвіти” – культурні заклади, що створювалися на зразок однойменних організацій у Галичині. Перша на Сх. Україні „Просвіта” виникла наприкінці 1905 р. у Катеринославі, а до середини 1907 р. по великих містах України їх налічувалося 35, причому кожна мала численні філії в сусідніх селах. Були свої „Просвіти” й у емігрантів на Далекому Сході.

33.Український національний рух в роки Першої світової війни.

СТРАТЕГІЧНІ ПЛАНИ ВОЮЮЧИХ КРАЇН ЩОДО УКРАЇНИ

Німеччина:

1.Розгромити Російську імперію та відторгнути від неї Україну.

2.Приєднати Україну разом із Прибалтикою, Польщею і Кавказом до складу майбутньої Велико німецької світової імперії.

3.Створити під своєю зверхністю Пангерманський союз, в якому Україна мала стати частиною німецького протекторату.

4.Перетворити Україну в сировинну базу Великонімецької імперії.

Австро-Угорщина:

1.Навічно зберегти своє панування у Східній Галичині, Північній Буковині, Закарпатті.

2.Захопити Волинь і Поділля.

3.Придушити національно-визвольний рух українців.

Росія: 1.За допомогою воєнної сили розширити територію Російської імперії до Карпатських гір, захопити під прикриттям ідеї „об’єднання всіх руських земель” східну Галичину, Північну Буковину, Закарпаття.

2.Використати воєнний стан, щоби назавжди покінчити з національним рухом українців.

Румунія: -Приєднати Північні Буковину ат Бессарабію.

Туреччина: -Повернути володіння, що були втрачені у війнах з Росією у XVIII – XIX ст. (Південь України, Крим).

Причини та характер першої світової війни:

Причини:

1.Загострення протиріч між провідними державами світу внаслідок нерівномірності їх економічного та соціально-політичного розвитку.

2.Загарбання нових територій, контроль над ринками збуту та джерелами сировини.

3.Гонка озброєнь.

4.Наявність двох ворогуючих блоків – Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія) та Антанти (Велика Британія, Франція, Росія).

5.Бажання урядів воюючих країн відвернути увагу народів від внутрішніх проблем.

Характер: загарбницький, несправедливий для всіх воюючих сторін. Наслідки: Негативні: ·Значні людські втрати (понад 50 тис. загиблих). ·Утримання за рахунок місцевих ресурсів 50% діючої російської армії (3,5 млн. осіб) та тилових гарнізонів (400 тис. осіб), що знаходилися на території України. ·Виникнення проблеми біженців, депортованих, переміщених осіб. ·Загальні втрати Росії на війну склали 41 млрд. руб. Позитивні: ·Загострення національної самосвідомості населення. ·Створення українських збройних формувань, набуття воєнного досвіду. ·Підняття «українського питання» на міжнародний рівень.