30.Модернізація економіки України в 2 половині 19 ст.

Економічний розвиток мав однобічний характер. Майже нічого не вкладаючи в українську економіку, уряд використовував результати її роботи на загальнодержавні потреби й розвиток власне російських

регіонів. З одержаних прибутків в Україну мало що поверталось і не працювало на її благо. Так само діяли й іноземні інвестори, спрямовуючи одержані прибутки у власну економіку Фактично російський уряд та іноземний капітал по-хижацькому експлуатували Україну, Викачуючи з її надр природні багатства, мало що залишаючи Україні і ще менше вкладаючи в розширене відтворення її господарства Використовуючи дешеву українську сировину, Росія переробляла її на готову продукцію й продавала за значно нижчими цінами. Одержаний таким чином капітал осідав у центрі власної держави, Україна була приречена виконувати роль Клондайку для вгамування непомірних апетитів Росії. Національна буржуазія виявилася безсилою проти проімперській політиці центру стосовно України, надати економіці національних рис і забезпечити її розширене відтворення. Але в ході індустріалізації економіки вона поступово набирала сили й рано чи пізно мала вийти на проблему створення національної державності, здатної

захистити її інтереси в конкурентній боротьбі з інонаціональним капіталом. Таким чином, індустріалізація економіки спричинила й інші негативні процеси. На вільні робочі місця посилився приплив інонаціональних робітників, насамперед з Росії. Одні з них лояльно ставились до національно-культурних надбань українців, інші — виступали сліпим знаряддям русифікаторської політики царизму.

31.Аграрна політика п.А.Столипіна в Україні, її наслідки.

На початку ХХ ст. Наддніпрянщина залишалася аграрним регіоном, проте в сільському господарстві зберігалися залишки феодалізму.

У 1906 році прем’єр-міністр царського уряду Петро Столипін проводить аграрну реформу, мета якої ліквідувати залишки феодалізму та запровадити елементи капіталізму на селі. Ця реформа передбачала:

Ліквідацію общини та дозвіл селянам отримувати землю в приватну власність (хутора, відруби);

Це організація селянського банку:

Давати позики під заставу землі;

Скуповував поміщицькі землі і продавав їх селянам невеликими ділянками;

Переселенська політика із аграрно-переселенських регіонів, селянам пропонували переселитися у мало заселені райони Сибіру, Далекого Сходу, Середньої Азії.

Результати Столипінської реформи були неоднозначними:

Протягом 1907-1914 рр. в Україні з общини вийшли на Правобережній Україні – 48% селян, півдні – 42%, на лівобережній – 16,5% селян.

Частка готорських селян становила 14%, тоді як в Росії всього 10%.

Переселенська політика виявилася невдалою. З України виїхало близько 1 млн. чоловік, а повернулося 70%.

Причини незавершеності Столипінської реформи:

Відсутність соціальної бази та протидія селян.

Недостатнє фінансування та погана організація реформаційних заходів.

Вбивство Столипіна (1 вересня 1911 р.)