2.2. Визначення поняття «соціально-трудових відносин»

Слід зазначити, що в даний час немає офіційного визначення поняття «соціально-трудові відносини». Зустрічаються різні визначення цього поняття в діючих нормативно-правових документах і науковій літературі. Часто не бачать різниці в поняттях «трудові відносини» і «соціально-трудові відносини», «суспільно-трудові відносини», підмінюють одне поняття іншим, використовують їх як слова синоніми. Щодо самих існуючих понять маються різні точки зору.

У преамбулі Указу Президента України від 8 лютого 1993 р. «Про Національну Раду соціального партнерства» під соціально-трудовими відносинами розуміються питання, що виникають у соціально-трудовому житті.

Становить інтерес визначення Б.Генкина, у якому з погляду економіки, соціально-трудові відносини характеризують економічні, психологічні і правові аспекти взаємодії індивідів і соціальних груп у процесах, обумовлених трудовою діяльністю. Однак, у цьому визначенні не розглядається роль держави в розвитку і підтримці цих відносин.

Н.Лукашевич, Н.Туленков розглядають соціально-трудові відносини як соціальні відносини, що складаються з приводу праці. Сюди вони відносять усе соціальне життя в трудовому колективі (місце людини в трудовому середовищі, її відношення до праці, мотиви і задоволеність працею, престиж професії, динаміку взаємин між працівниками і їхніми групами з приводу володіння власністю на умови і засоби праці, динаміку трудового поводження і т.п.). Однак, життя в трудовому колективі охоплює не тільки соціальні відносини, а виробничі, економічні і т.п. Тут, ми солідарні з Б. Генкиним, що вважає, що соціально-трудові відносини характеризують економічні, психологічні і правові аспекти.

В. Жернаков пропонує комплекс соціально-трудових відносин розділити на три рівні:

перший – індивідуальні трудові відносини між працівником і роботодавцем (власником підприємства чи уповноваженим їм органом) із приводу безпосереднього виконання роботи, його трудових обов'язків;

другий – колективні трудові відносини по організації і соціально-побутовим умовам праці, що регулюються на рівні підприємства за допомогою колективних договорів;

третій – відносини по забезпеченню зайнятості, соціальних гарантій, рівня життя, економіки, розвитку регіонів і інші, які регулюються на рівні регіону, галузі, на національному рівні через відповідні угоди .

Тоді, правомочне зробити наступний висновок: трудові відносини – це тільки відносини першого рівня, а соціально-трудові відносини охоплюють другий і третій рівень. В. Жернаков пропонує визначати соціально-трудові відносини як суспільні відносини, що виникають між сторонами трудового договору (контракту), колективного договору й угоди на регіональному, галузевому, національному рівнях стосовно до праці, її організації, соціально-побутових умов, забезпечення зайнятості, рівня життя, економічного і соціального розвитку регіонів і інших соціальних питань.

Як можливе визначення пропонуються наступне: «соціально-трудові відносини являють собою комплекс взаємин між найманими робітниками (їхніми представниками) і роботодавцями (власниками) чи уповноваженими ними органами, у яких беруть участь державні чи місцеві органи влади, управління, самоврядування, спрямовані на рішення соціально-економічних питань з метою забезпечення високого рівня і якості життя людини, колективу і суспільства в цілому в умовах ринкової економіки». Зрозуміло, що соціально-трудові відносини повинні розглядатися набагато ширше, ніж поняття просто «соціальні відносини» чи просто «трудові відносини».

Соціально-трудові відносини регулюються Законами України, міжнародними договорами, конвенціями Міжнародної організації праці (МОП).

Основними суб'єктами соціально-трудових відносин є роботодавець і найманий робітник, держава.

Роботодавець – державні підприємства, акціонерні товариства, громадські організації, приватні підприємства, господарські асоціації, кооперативи, спільні підприємства, індивідуальні наймачі, що надають роботу найманим робітникам і виплачують винагороду за цю роботу.

Наймані робітники – це вільні працездатні громадяни, для яких робота з найма – головне джерело засобів існування й індивідуального відтворення.

Держава в системі соціально-трудових відносин може грати різні ролі. Вона, з одного боку, створює нормативно-правову основу для розвитку цих відносин. А, з іншого боку, держава також виступає як гарант соціального партнерства, і як роботодавець.

Виділяють наступні види соціально-трудових відносин:

1) за змістом діяльності: виробничо-функціональні, фахово-кваліфікаційні, соціально-психологічні, суспільно-організаційні;

2) за способом спілкування: безособові, міжособові, опосередковані;

3) за суб’єктом: міжорганізаційні, внутрішньо-організаційні, внутрішньовиробничі;

4) за обсягом владних повноважень: відносини по горизонталі та по вертикалі;

5) за характером розподілу доходів: відповідно до трудового внеску; не відповідно з трудовим внеском;

6) за ступенем регламентованості: формальні (офіційно оформлені), неформальні (офіційно не оформлені).