7.3. Фактори і резерви росту продуктивності праці

Класифікація факторів підвищення продуктивності праці (ПП) являє собою їхнє угруповання по характеру впливу на позитивну динаміку продуктивності праці. В умовах широкої конкуренції класифікація факторів актуальна, оскільки має велике значення і для теоретичних, і для практичних досліджень. Фактори росту продуктивності праці являють собою зміни матеріально-технічних, організаційно-економічних і соціально-психологічних умов як у безпосередньому процесі виробництва, так і поза його (зовнішніми стосовно процесу виробництва умовами є, наприклад, робота сфери послуг, охорони здоров'я, освіти, житло-побутові умови), під впливом яких скорочуються витрати живої праці на виробництво одиниці продукції, тобто підвищується рівень продуктивності праці. При цьому форми прояву цих змін (факторів) дуже різноманітні, практично незліченні і можуть виступати не тільки як конкретні заходи (наприклад, підвищення рівня механізації й автоматизації виробництва, удосконалювання організації й обслуговування робочих місць, упровадження типових структур управління і т.п.), але і як глибинні процеси і явища, такі, як зміна і розвиток форм власності, удосконалювання розподільних відносин, господарського механізму і т.п., сприятливі підвищенню продуктивності праці. Загальна класифікація факторів росту ПП представлена на рис 7.1.

У залежності від рівня здійснення намічених змін (як у виробництві, так і поза ним) розрізняють фактори росту продуктивності праці національні (на рівні країни), галузеві і внутрівиробничі. До факторів, що визначають рівень продуктивності праці в масштабі країни чи галузі підприємства відносять: обсяг капіталовкладень, інвестиції в наукові дослідження і розробки, освоєння і використання нової техніки і технології, системи морального й матеріального стимулювання, сприятлива моральна атмосфера, компетентність керівництва.

Результат праці, продуктивність праці буде тим вище, ніж ефективніше, ощадливіше використовуються засоби виробництва, чим досконаліше знаряддя праці, краще організований процес виробництва і вище ступінь кваліфікації робітника. Так, на продуктивність індивідуальної праці впливає цілий ряд факторів. Наприклад, технічна оснащеність виробничого процесу, ступінь кваліфікації працівника й інтенсивність його праці, своєчасність забезпечення виробничими завданнями, сировиною напівфабрикатами, інструментами.

На ефективність виробничої діяльності всієї сукупності зайнятих на ньому працівників, тобто на продуктивність праці підприємства, що складається з витрат праці всіх працівників даного підприємства (не тільки робітників, але і керівного, інженерно-технічного й обслуговуючого персоналу) впливає загальний рівень організації праці і виробництва на ньому. В основі галузевої продуктивності праці, що характеризує плодотворність діяльності всієї галузі промисловості в цілому, лежить продуктивність праці, яка досягнута на кожному окремому підприємстві даної галузі.

Рис. 7.1. Фактори підвищення продуктивності праці

На практиці нормативне значення показника не досягається відразу після реалізації даного фактора, тому що потрібно якийсь час на освоєння нової техніки, режимів роботи, швидкості виконання операцій. Крім того, не завжди масштаби уведення факторів відповідають раніше передбаченим у планах упровадження можливостям. Унаслідок цього утворяться резерви росту продуктивності праці. Резерви росту продуктивності праці – невикористані реальні можливості економії праці, використання яких забезпечує досягнення прогресивних нормативних витрат праці на виробництво одиниці продукції чи послуг при визначеному рівні техніки і технології, кадровому складі працівників і інших об'єктивних умовах.

Величину резервів можна визначити шляхом зіставлення витрат праці (рівня продуктивності) при нормативному значенні фактора і фактично досягнутому. У сформованій раніше практиці аналізу і планування продуктивності праці її зміна характеризується 1) абсолютною економією витрат праці, що утворюється в результаті зменшення чисельності працюючих при незмінному обсязі виробництва чи при зменшенні обсягу виробництва в меншому ступені, чим зменшення чисельності працюючих; 2) відносною економією витрат праці, що утвориться в результаті збільшення обсягу виробництва при незмінній чисельності працюючих чи при збільшенні їхньої чисельності в меншому ступені, чим збільшення обсягу виробництва. За допомогою цих економічних вимірників можна визначити розмір резервів по окремих виробничих підрозділах, функціональним відділам і службам, по підприємству в цілому, по кожному виду резервів і всієї їхньої сукупності, що дає можливість повніше враховувати резерви при обґрунтуванні росту продуктивності праці на перспективу. Підвищення продуктивності можна досягти, якщо робити: більше при тих же витратах ресурсів, чи більше при менших витратах ресурсів, більше при зростанні витрат ресурсів меншими темпами.

Кожен резерв можна розглядати щодо визначеного фактора, а всю сукупність резервів доцільно класифікувати відповідно до класифікації факторів, що дозволить повніше виявляти склад і структуру резервів, провести комплексний аналіз при їхній оцінці, установити основні причини і намітити конкретні шляхи усунення втрат і непродуктивних витрат праці. Резерви росту продуктивності праці можна об'єднати в наступні групи:

- резерви, що утворюються в результаті недостатнього ефективного використання матеріально-технічної бази виробництва (технічних, технологічних факторів і природних умов);

- резерви, пов'язані з недовикористанням можливостей особистого фактора виробництва (соціально-економічних факторів);

- резерви, що виникають у результаті нераціонального з'єднання матеріально-технічних і особистих факторів виробництва (недовикористання організаційних факторів).

Терміни і ступінь використання резервів росту продуктивності праці залежать від реальних трудових, фінансових і інших можливостей самого підприємства (виробництва) у конкретних умовах господарювання. Тому при плануванні темпів росту продуктивності праці резерви враховуються або цілком, або поетапно (з розбивкою по періодах). Відповідно до цього резерви поділяються на поточні, які реалізуються в найближчому періоді (наприклад, у наступному місяці, кварталі, році) без істотних витрат, і перспективні, пов'язані зі значними капітальними витратами, перебудовою виробництва, установкою нового устаткування, і потребують з цієї причини тривалого періоду, зв'язаного з підготовкою до їхнього використання.

Резервами росту продуктивності праці є реальні можливості більш повного використання продуктивної сили праці для скорочення його витрат на одиницю продукції шляхом удосконалювання техніки, технології, поліпшення організації виробництва, праці і управління. Використання потенційних резервів підвищення вже досягнутого рівня продуктивності праці - це процес перетворення можливого в реальне. Відомо, що ціль виявлення резервів складається в максимальному використанні всіх можливостей економії суспільної праці як безпосередньо в живій праці, так і в упредметненій - у засобах праці і предметах праці. Тому резерви поділяються, насамперед, на дві великі групи:

1. Резерви кращого використання засобів виробництва.

2. Резерви кращого використання робочої сили.

Для досягнення поставленої мети випливає необхідність постійно періодичного визначання зміни витрат живої й упредметненої праці за допомогою існуючого ряду методів.