Тема 30. Управління промисловістю.

1. Поняття промисловості та необхідність її правового регулювання. Загальна характеристика промислової політики

2. Заходи державного регулювання прмисловістю. Реформування системи управління промисловістю

3. Міністерство промислової політики України як ключовий орган управління промисловістю

4. Державний контроль у сфері промисловості.

1. Поняття промисловості та необхідність її правового регулювання

Промисловість — провідна галузь народногосподарського ком¬плексу держави, яка спрямована на всі добування та переробку при¬родних багатств. Від промисловості залежить стан і розвиток інших галузей народного господарства, соціально-культурного будівництва, а отже, і рівень життя громадян, розвитку суспільства в цілому.

Промисловість поділяють на важку (виробництво засобів вироб¬ництва) та легку (виробництво предметів споживання), а також на нафтову, вугледобувну, текстильну, харчову та інші види (залежно від кінцевого продукту), які становлять підгалузі промисловості. У свою чергу підгалузі промисловості поділяються на ще дрібніші — так звані субгалузі промисловості. Наприклад, підгалузь текстильної промис¬ловості поєднує текстильні, швейні та інші підприємства, підгалузь гірничої промисловості — гірничо-добувні, гірничо-збагачувальні, І Ірничо-металургійні та інші підприємства тощо.

Прискорення розвитку промисловості передбачається здійснити шляхом системного залучення сучасних організаційних, інтелектуальних, матеріальних, інформаційних, кадрових та інших ресурсів. Станом на даний час в Україні налічується 47,3 тис. промислових підприємств, з них 37,6 тис. малих. На підприємствах працює 18,8 відсотка всього зайнятого населення і виробляється продукції та послуг для більше ніж 70 підгалузей промисловості.

Промислове виробництво країни забезпечує більш як третину загального обсягу валового внутрішнього продукту, майже 50 відсотків товарів і послуг, а також 80 відсотків експортної продукції.

Промислові підприємства є основними системоутворюючими елементами багатьох інших життєво важливих сфер держави, зокрема таких: в економічній — базис утворення вартості; бюджетній — джерела наповнення; територіальній — містоутворювачі; науковій та освітній — рушії розвитку, споживачі та джерела знань; соціальній — місця реалізації людських можливостей та забезпечення засобами існування; податковій — джерела надходжень; у фінансовій — мультиплікатори грошей.

Вагомий внесок промислового комплексу в економіку, що сприяє поступовому наближенню якості життя в Україні до рівня технологічно розвинутих країн, визначає його провідну роль і місце у забезпеченні найважливіших стратегічних інтересів держави. Економічні трансформації, створення ринкових засад функціонування і розвитку, зміни форм власності підприємств та їх реструктуризація (понад 80 відсотків підприємств недержавної форми власності) істотно поширили можливості розвитку промислового комплексу. Проте проведені реформи не змінили технологічної укладності промисловості. У промисловості домінують третій і четвертий технологічні уклади, їх частка у промисловому виробництві становить 95 відсотків. Основу цих укладів складають металургійна, хімічна, легка промисловість, паливно-енергетичний комплекс, більшість галузей машинобудування. Частка п’ятого і шостого технологічних укладів не перевищує 5 відсотків. Основою цих укладів є електронна промисловість, обчислювальна, волоконно-оптична техніка, програмне забезпечення, телекомунікації, роботобудування, інформаційні послуги, біотехнології.

У промисловому комплексі існують проблеми, що зумовлені такими чинниками: недосконалістю складу промисловості, низьким рівнем переробки та високою ресурсозатратністю виробництва, консервативним технологічним укладом і як наслідок — обмеженою платоспроможністю суб’єктів внутрішнього ринку, недостатньою потужністю фінансово-кредитної системи, великим загальним податковим навантаженням та недосконалим нормативно-правовим забезпеченням.

Частка експорту промислової продукції у валовому внутрішньому продукті становить близько 40 відсотків, проте його структура незадовільна через переважання сировинної складової, яка перевищує 60 відсотків. Продукція високотехнологічних та наукоємних галузей в загальному обсязі експорту становить лише 15 відсотків.

Технічна регуляторна політика здійснюється на основі національних стандартів, які недостатньо гармонізовані із світовими. Участь промисловості в процесах глобалізації є поки що мінімальною: практично немає вітчизняних транснаціональних компаній, які б працювали на глобальних ринках, мала частина в Україні дочірніх підприємств світових виробників, низький рівень міжнародних коопераційних зв’язків.

Проте науково-технічний, виробничий та ресурсний потенціал промисловості дає змогу реалізувати спектр переваг міжнародного економічного співробітництва, зокрема участь вітчизняних підприємств у здійсненні великомасштабних міжнародних проектів, розвиток трансферу високих технологій та продажу ліцензій, створення спільних підприємств з виробництва продукції, що належить до п’ятого і шостого технологічних укладів, та транснаціональних корпорацій, а також участь наших фахівців у роботі міжнародних організацій з питань розвитку промисловості.

Особливо важливим для розвитку інтеграційних процесів є вступ України до СОТ, що прискорить адаптацію промисловості до умов конкуренції на світових ринках.

Разом з тим для вступу до СОТ необхідно виконати значний обсяг підготовчих робіт, пов’язаних з гармонізацією нормативно-правового забезпечення, впровадженням нових систем технічної регуляторної політики та захисту виробників і споживачів промислової продукції, зміною умов конкуренції, вертикальної та горизонтальної інтеграції виробничого, наукового і фінансового капіталів, реформуванням системи корпоративного управління.

Процеси глобалізації потребують посилення стимулювання інноваційної діяльності, освоєння нової культури виробництва, наближення умов і оплати праці до європейських стандартів.