
- •Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
- •Сутність та функції фінансового посередництва.
- •Загальні ознаки фінансового посередництва.
- •3. Функції інформаційного посередництва:
- •Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів.
- •9.2.2. Банківські інститути
- •Основні види небанківських фінансових інститутів та їх розвиток в Україні
- •Страхові компанії
Тема 9. Фінансові посередники грошового ринку
Фінансово-кредитна система та характеристика її елементів.
Сутність та функції фінансового посередництва.
Банківські інститути.
Основні види небанківських фінансових інститутів та їх розвиток в Україні.
Самостійна робота:
Розвиток кредитної системи України. Становлення банківської системи України.
Роль кредитної системи в розвитку економіки.
Характеристика основних видів НБФКУ: кредитні спілки, страхові компанії, інвестиційні фонди(ІСІ), трастові компанії, пенсійні фонди, ломбарди
Щетинін с.292-294, 290-291,
294-298 (290-298)
Щетинін с.308-332; Савлук с. 470-478
Сутність та функції фінансового посередництва.
Загальні ознаки фінансового посередництва.
В сучасних умовах фінансові посередники посідають одне з центральних місць на фінансовому ринку.
Посередники фінансові– сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають в акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження.
Таким чином, фінансове посередництво полягає в залученні фінансових ресурсів з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи. В економічній літературі визначення терміна “фінансові посередники”, як правило, збігається з визначенням терміну “фінансові інститути” – фінансові установи, що опосередковують рух коштів від індивідуальних інвесторів (як правило, власників заощаджень) до їх кінцевих користувачів, тобто залучаючи та розміщуючи кошти від власного імені. Проаналізуємо різні підходи щодо класифікації фінансового посередництва.
В американській економічній літературі прийнято класифікувати фінансових посередників на три основні групи: депозитні інститути; договірні ощадні інститути та інвестиційні посередники [7, стр.5].
Таблиця 9.1.2. Класифікація фінансових посередників за американським підходом
№ |
Категорія фінансових посередників |
Види установ за категоріями |
1 |
Депозитні інститути |
комерційні та ощадні банки, інші ощадні та кредитні установи – залучають кошти на депозити та надають кредити клієнтам і учасникам |
2 |
Договірні ощадні інститути |
пенсійні фонди, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії зі страхування життя здійснюють довготермінове накопичення |
3 |
Інвестиційні посередники |
різноманітні інвестиційні фонди (інвестиційні компанії) - об’єднують кошти індивідуальних інвесторів (клієнтів) та розміщають ці кошти у різноманітних фінансових активах з метою отримання прибутку |
У вітчизняній літературі найпоширенішим є поділ фінансових посередників на дві групи:
банки;
небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають парабанками.
Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:
відсутністю однозначного трактування самого поняття “банк”;
відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.
В європейському законодавстві банк трактується значно ширше, ніж в американському. Тому деякі з інституцій, які за європейським законодавством належать до спеціалізованих банків, наприклад інвестиційні банки, за американським законодавством не є такими і в літературі їх відносять до спеціалізованих небанківських інституцій (інвестиційних посередників).
Критерій достовірності відносин з клієнтами теж є недостатньо чітким для класифікації, оскільки на договірних засадах працюють сьогодні, по суті, всі фінансові посередники. Більше того, виділення трьох груп посередників в американській літературі зроблено за трьома критеріями, що видається не досить коректним.
На нашу думку, більш правомірним є розгляд фінансового посередництва, як фінансово-кредитної системи, яка залучає фінансові ресурси з метою їх подальшого розміщення у фінансові активи.
За цим критерієм фінансових посередників доцільно класифікувати наступним чином:
Таблиця 9.1.3. Класифікація фінансових посередників – вітчизняний підхід.
|
Категорія фінансових посередників |
Види установ за категоріями |
1. |
Банки |
універсальні комерційні банки; спеціалізовані комерційні банки (інвестиційні, інноваційні, облікові, ощадні, іпотечні) |
2. |
Небанківські фінансово-кредитні установи |
Лізингові компанії, факторингові компанії, брокерські і дилерські компанії, страхові компанії, пенсійні фонди, фінансові компанії, ломбарди, кредитні спілки |
Суть та роль фінансового посередництва в економіці держави найбільш повно розкривається в його функціях.
Дамо характеристику основних трьох груп функцій фінансових посередників.
Функції, що характеризують роль і значення фінансового посередництва в економіці, полягають у зростанні обсягів інвестицій, поліпшенні їх структури та зниженні вартості:
активізація механізмів трансформації заощаджень в інвестиції шляхом підвищення інвестиційної активності індивідуальних інвесторів. Ця функція виконує завдання забезпечення додаткового обсягу інвестицій у виробництво національного продукту;
активізація процесів перерозподілу та мобільності капіталів шляхом фінансового забезпечення нових та ефективних видів економічної діяльності за рахунок вилучення капіталів із традиційних сфер застосування;
зниження процентних ставок шляхом збільшення надходження ресурсів на фінансові ринки через фінансових посередників, що спричиняє зниження вартості залучення капіталів для реального сектора економіки.
Функції, як специфічні завдання, що виконуються фінансовими посередниками в рамках конкретного виду економічної діяльності:
подолання бар’єрів невизначеності, в зв’язку з тим, що з погляду індивідуального інвестора фінансові посередники – це відносно відкриті установи, вірогідність шахрайства яких є набагато нижчою, ніж підприємств реального сектора. У рамках цієї функції фінансові посередники забезпечують подолання психологічних бар’єрів, залучаючи не схильних до ризику інвесторів до інвестиційних процесів;
професійний вибір об’єктів інвестування шляхом проведення аналізу інформації про об’єкти інвестування на предмет потенційної прибутковості й ризику вкладання коштів та професійний вибір найпривабливіших об’єктів інвестування;
економія на масштабах операцій – кожен окремо взятий індивідуальний інвестор у разі ведення ним операцій на фінансових ринках самостійно (наприклад, надання позик), змушений зазнавати значних трансакційних витрат у процентному відношенні до отриманих доходів (оплачуючи послуги брокерів, нотаріусів, оцінювачів та ін.). Фінансові посередники роблять ці витрати для індивідуальних інвесторів несуттєвими по відношенні до отриманих доходів;
диверсифікація активів та уникнення ризиків інвестування –інвестування у велику кількість фінансових активів (надання кредитів великій кількості позичальників або придбання цінних паперів багатьох клієнтів) забезпечує суттєве зниження ризиків інвестування для індивідуальних інвесторів;
Моніторинг та управління ризиками інвестування – функція, яка полягає в постійному моніторингу фінансового стану об’єктів інвестування й оперативному регулюванні на зростання інвестиційних ризиків. Ця функція є логічним продовженням функції відбору об’єктів інвестування.
Контроль за діяльністю позичальників – ця функція тісно переплітається з функцією моніторингу та управління ризиками.