§ 3. Властивості папілярних узорів

Шкірні узори на внутрішньому боці рук людини, були відомі ще в древній медицині. Перший опис філігранних узорів на кінцівках па­льців знаходимо в роботі знаменитого анатома XVII століття Мальпігі. У XIX ст., ще в період становления дактилоскопії, вчені Пуркін'є, Алікс, Хершель, Фолдс, Гальтон більш детально вивчали узори на пальцях рук людини. У результаті широких грунтовних досліджень у цій галузі було встановлено, що узори на пальцях рук мають власти-вості, які забезпечують ототожнення (встановлення) за ними особи. Сучасна дактилоскопія грунтується на трьох таких властивостях: їх індивідуальності, незмінності та відновлюваності.

Індивідуальність (неповторність) пальцевих узорів грунтується на багаточисельності сполучень різноманітних форм та взаємного розміщення деталей папілярних узорів. Неможливо знайти два збіжні узо­ри як у однієї людини, так і в різних осіб. Узори на пальцях складають-ся з великої кількості папілярних ліній, які створюють різноманітні за формою узори. Ці узори можуть бути дуже схожими, але в них є дрібні особливості будови узорів папілярних ліній, наявність, характер та розміщення яких не повторюється. Завдяки цьому пальцеві узори кож­ного пальця однієї людини і різних осіб обов'язково відрізняються. Звідси кожний папілярний узор строго індивідуальний.

Незмінність пальцевих узорів була підтверджена в ході тривалих дослідів, які показали, що не тільки структура папілярних узорів нігтьових фаланг пальців рук, але и в цілому морфологія внутрішньої поверхні кисті руки, виникаючи в період ембріонального розвитку людини, не змінюється протягом усього життя, лише збільшуючись в розмірах у залежності від віку людини та умов праці.

3 цією важливою властивістю зв'язана и інша, яка в результаті визначила використання папілярних узорів для розкриття злочинів – їх відновлюваність. В історії криміналістики відомі випадки, коли злочинці з метою ускладнити можливість використання папілярних узорів для встановлення особи, зрізали епідерміс або тертям робили шкіру гладкою, що не відображає узори. Так, Ю. Торвальд описує випадки, коли злочинці щоб уникнути відповідальності за скоєні злочини, за допомогою хірургів знімали шкіру на нігтьових фалангах, як це зробив ватажок банди Джек Клутас у США, або витравлювали їх кислотою, як це зробив Джон Дилінджер (1934 р., США), чи удавалися до пересаджування шкіри з інших частин тіла, як це зробив Роберт Піттсу 1941 р. (США).

Схожий випадок описаний і у вітчизняній літературі."

² Див. Степнин В. С. Редкий случай пересадки зпидермального слоя кожи концевих фаланг пальцев рук // Экспертная практика, 1975. № 6.- С. 41.

Проте у всіх описаних випадках через деякий час папілярні узори відновлювалися, і справа Піттса стала останньою гучною справою в історії відбитків пальців, у якій йшлося про спробу обдурити природу та дактилоскопію.

Дослідженнями було встановлено, що механічні, термічні, хімічні, променеві та інші ушкодження шкіри живої людини можуть призвести до різних за характером і ступеней порушень цілісності папілярного узору. При ушкодженнях шкіри, які не торкаються сосочкового шару дерми, папілярний узор відновлюється повністю. У випадку ушкодження сосочкового апарату відновлення йде за рахунок з'єднувальної тканини і призводить до створення на місці ушкоджен­ня гладкої рубцевої тканини.

При опіках I та II ступенів, викликаних дією гарячої води чи мастил, розпеченого металу, ацетону та кислот, а також після навмисного вилучення поверхневого шару шкіри зішкрябуванням або припіканням, пошкоджені папілярні узори відновлюються повністю. Опіки III та IV ступенів, як і глибокі порізи, викликають створення рубцевої тканини.

Зміни в папілярних узорах відбуваються також і при рентгенівському чи радіоактивному опіках. Ці зміни можуть стати необоротними, якщо опромінення викликало ураження глибоких шарів м'яких тканин; якщо ж дія променів призвела до ушкодження тільки поверхні шкіри, то зміни будуть тимчасовими. Відновлення шкірних узорів при поверхневих ушкодженнях шкіри є результатом високої регенеративно)' властивості росткового шару епідермісу.

Шкірні узори, як правило, не змінюються під дією більшості захворювань місцевого та загального характеру, одначе окремі патологічні процеси можуть викликати їх зміни. До захворювань, які призводять до атрофії папілярних узорів, відносяться: проказа, туберкульозні ушкодження нігтьових фаланг, сифіліс, поліомієліт та ін. Однак, якщо механічні ушкодження не торкалися глибоких шарів дерми, то папілярні узори відновлюються вже на 3-6 день. При ушкодженні ж дерми створюються рубці, особисті ознаки яких також є індивідуальними та стійкими.

Своєрідність папілярних ліній на ділянках внутрішньої поверхні кисті проявляється також в тому, що потоки папілярних ліній ніколи не перетинаються. Беручи початок біля одного краю долонної поверхні, потоки ліній прямують до іншого або роблять петлю і повертаються до того ж краю, чи створюють замкнені потоки. Вони можуть лише наблизитись або змінити свій напрям. У напрямку і формі потоків розрізняють низку загальних стійких форм. Вони можуть створювати папілярні узори у вигляді дуг, петель, овалів, причому кожному типу і кожному різновиду потоку папілярних ліній властиві свої закономірності, які обумовлені місцем їх розташування на різних ділянках до­лонної поверхні.

Долонна поверхня кожної руки розділяється на два основні елементи - пальці і власне долоня. Відповідно на пальцях виділяють такі зони папілярних узорів: 1) нігтьові фаланги пальців (на руці 5); 2) середні фаланги (на руці їх 4); 3) основні фаланги (їх 5). На долоні ви­діляють такі анатомічні ділянки: 1)тенари (підпальцеві підвищення), яких на долоні ви­діляють 4, 2) гіпотенар - підвищення напроти мізинця (мал. 2).

Мал. 2. Структурні зони долонної поверхні:

1 - нігтьові фаланги пальців рук; 2 - середні фаланги; 3 - основні фаланги; 4, 5, 6, 7 - тенари; 8 - гіпотенар.

Кожна з цих зон відділяється одна від одної системою шкірних складок: на пальцях -міжфаланговими складками (зчленуваннями), на долонях - системою флексорних ліній. Вони відрізняються одна від одної не тільки анатомічною будовою, але и своєрідною структурою папілярних узорів. У відповідності з цим поділом всі папілярні узори поділяють на декілька самостійних морфологічних труп: узори нігтьових фаланг; узори сепедніх та основних фаланг; узори долонь.

На нігтьових фалангах пальців рук папілярні лінії займають усю подушечку. Краї узору впираються в ніготь, а основою є складка шкіри на першому згині пальця. Ці лінії виражені найбільш чітко, а їх потоки створюють складні та різноманітні узори. Найчастіше вони мають три (до 95% випадків) або два потоки ліній. Перший потік папілярних ліній (його називають базисним) розміщується біля місця з'єднання нігтьової та середньої фаланг і перетинає подушечку паль­ця паралельно згинальній складці. Другий потік папілярних ліній (йо­го називають центральним), є не у всіх узорах, розміщується в центральній частині подушечки називається внутрішнім малюнком, може мати форму петлі, овалу, кола, спіралі тощо.

Третій потік дістав назву дистального і розпочинається біля од­ного краю подушечки, обходить внутрішній малюнок і закінчується на протилежному боці подушечки, і мае форму дуги. Там, де три по­токи папілярних ліній зустрічаються один з одним, створюється трикутна фігура, яка називається дельта, від схожості з грецькою бук­вою (мал. 3).

Крім того, малюнок на нігтьовій фаланзі пальця руки розділяється на структурні зони: дистальну, ліву латеральну, центральну, праву латеральну, базисну (мал. 4).

Мал. 3. Потоки папілярних ліній на ніпьовій фаланзі пальця руки:

1 - дистальний. 2 - центральний, 4 - базисний, 3 - дельта - умовна точка сходження трьох потоків

Мал. 4. Структурні зони на фаланзі пальця руки:

1 - дистальна; 2 - ліва латеральна; 3 - центральна; 4 - права латеральна; 5-базисна