5. Відсотки

У міжнародній практиці міцно утвердилось правило, згідно з яким постраждала від міжнародного правопорушення держава має право на відсотки з суми, що представляє компенсацію за завдану шкоду. Обов'язок виплати відсотків переслідує двояку мету. По-перше - забезпечення повного відшкодування, друге - стимулювання своєчасної виплати відшкодування.

Відсотки розглядаються як частина компенсації і питання про них вирішується при її визначенні. Підставою служить відстрочка компенсаційного платежу. Той же трибунал не присуджував відсотки у випадках, коли присуджена сума була визнана відповідною повної компенсації.

Заслуговує на увагу та обставина, що відсотки за міждержавними претензіям визначалися за меншою ставкою, ніж за комерційними. У першому випадку - 10%, у другому - 12%. Аналогічної практики дотримуються і інші арбітражі. Так, у рішенні 1999 р. у справі про судно "Сайга" Міжнародний трибунал з морського права присудив відсотки в різному розмірі по різних категоріях збитків.

Право на отримання відсотків на основну суму компенсації виникає, якщо ця сума встановлена ​​раніше дати остаточної угоди, судового чи іншого рішення щодо претензії, і в тій мірі, в якій виплата відсотків необхідна для забезпечення повного відшкодування. Відсотки не присуджуються, якщо розмір компенсації остаточно визначений на дату винесення судового рішення. Вони можуть бути нараховані в подальшому, якщо компенсаційна сума не виплачена після винесення рішення. Постійна палата міжнародного правосуддя в рішенні по справі про судно "Уїмблдон" присудила відсотки у розмірі 6% за період з дати винесення рішення, обґрунтувавши це тим, що відсотки нараховуються тільки "з дати, коли належна сума визначена і встановлена зобов'язання її виплатити". Розмір відсотків був визначений з урахуванням "сучасного фінансового становища в світі і ... існуючих умов державних позик". В рішенні по справі про фабрику в Хожуві Палата передбачила виплату відсотків, визначивши їх наступним чином: "сума, еквівалентна 5% річних з дати відчуження до дати платежу".

Аналіз міжнародної практики в цілому свідчить про тенденцію до збільшення уваги до проблеми відсотків як одного з аспектів забезпечення повного відшкодування. Тим не менш, навряд чи можна стверджувати, що потерпіла держава при всіх умовах володіє правом на отримання відсотків. Питання вирішується з урахуванням особливостей кожної справи та беручи до уваги основне завдання - забезпечити повне відшкодування збитку.

У міжнародній практиці інколи виникає питання про виплату складних відсотків (compound interest), під якими розуміються відсотки на відсотки, тобто випадки, коли відсотки на певну суму коштів додаються до цієї суми і враховуються при визначенні відсотків. В цілому арбітражна практика схилялася до того, що складні відсотки виплаті не підлягають.

Прецедентним в цьому відношенні зазвичай вважається рішення 1924 р. по справі про британські претензії щодо іспанської зони в Марокко, в якому, зокрема, говорилося: "Арбітражна практика з питань компенсації, яка надається однією державою іншій за збиток, понесений громадянами другої держави на території першої, ... одностайно ... відкидає складні відсотки .... Потрібні особливо вагомі та конкретні аргументи, щоб допустити виплату подібних відсотків".

Наведені положення підтверджуються сучасною практикою, свідченням чого може слугувати велика практика Арбітражного трибуналу з розгляду взаємних претензій Ірану та США, який систематично відмовляв у задоволенні вимог про складних відсотках.

Разом з тим, відомі випадки, правда, досить рідкісні, коли складні відсотки присуджувалися. Так, арбітражне рішення 1982 р. по справі "Амінойл" (Уряд Кувейту проти Американської незалежної нафтової компанії) зобов'язало виплатити складні відсотки за певний період. Сума складних відсотків склала більше половини всієї остаточної суми відшкодування. При цьому не було дано якогось обґрунтування подібного рішення. У доктрині також зрідка висловлюється думка на користь зміни існуючого положення, що стосується складних відсотків. Вважається, що такі проценти повинні виплачуватися.

Як свідчить практика, складні питання при обчисленні відсотків виникають при визначенні дати початку і закінчення нарахування, а також з розміром процентної ставки. Доводиться констатувати, що в міжнародній практиці певні правила в цій області відсутні. Торкаючись цієї проблеми, ірано-американський трибунал заявив, що такого роду питання, якщо сторони не дійшли згоди, повинні залишатися на розсуд судів "при вирішенні кожної конкретної справи".

При всіх умовах в тих випадках, коли упущена вигода включена в компенсацію за шкоду, присудження відсотків на загальну суму компенсації не може мати місця, оскільки це означало б одержання подвійного відшкодування.

У статті 38 термін "основна сума" використовується замість терміна "компенсація". Пояснюється це тим, що відсотки не являють собою самостійної форми відшкодування і не є необхідним елементом компенсації. Разом з тим, стаття відображає те положення, що в деяких випадках виплата відсотків може здійснюватися з метою повного відшкодування збитку. Питання про відсотки зазвичай є окремим положенням в претензіях і судових рішеннях.

З урахуванням плутанини з нарахуванням відсотків ст. 38 визначає, що дата, починаючи з якої вони повинні нараховуватися, є датою, коли повинна була бути виплачена, але не була виплачена основна сума. Датою припинення нарахування є виконання платіжного зобов'язання. Процентна ставка та методика обчислення відсотків мають визначатися з урахуванням необхідності забезпечення повного відшкодування за шкоду, заподіяну міжнародно-протиправним діянням. В результаті були визначені вихідні правила обчислення відсотків.

Стаття стосується тільки процентів, які зараховуються у встановлену судовим рішенням загальну суму компенсації, тобто компенсаційних відсотків. Вона не стосується відсотків, виплачуваних після судового рішення.