4. Сатисфакція

Сатисфакція являє собою форму відшкодування моральної шкоди, заподіяної міжнародно-протиправним діянням. Таке розуміння широко визнано в доктрині і практиці. У доктрині була висунута концепція двох видів сатисфакції - ординарної і надзвичайної. Першою позначалося загальноприйняте розуміння сатисфакції. Надзвичайною сатисфакцією пропонувалося вважати "такі, що виходять за рамки простого задоволення різного роду тимчасові обмеження суверенітету і міжнародно-правової суб'єктності держави, яка вчинила міжнародний злочин". Настільки суворі заходи важко визнати заходами морального задоволення. Мова йде про найбільш серйозні санкції.

Ділення сатисфакцій на види можна провести за іншою ознакою. Для цього доцільно звернутися до відповідних положень ст. 37 Статей про відповідальність держав: держава, відповідальна за міжнародно-протиправне діяння, зобов'язана надати сатисфакцію за шкоду, заподіяну даним діянням, наскільки вона не може бути відшкодована реституцією або компенсацією.

2. Сатисфакція може полягати у визнанні порушення, вираженні жалю, офіційному вибаченні або виражатися в іншій належній формі.

3. Сатисфакція не повинна бути непропорційна шкоді і не може приймати форму, принизливу для держави, яка несе відповідальність.

Як бачимо, сатисфакція розуміється як самостійний вид відшкодування, який має місце лише в тому випадку, коли збиток не відшкодований ні реституцією, ні компенсацією. В Коментарі підкреслюється "винятковий характер сатисфакції", яка може знадобитися тільки в тих випадках, коли перші дві форми не забезпечують повного відшкодування". Однак практика свідчить, що сатисфакція може і супроводжувати як реституції, так і компенсації. Це випливає і з п. 2 статті. Хіба визнання порушення не супроводжує реституції і компенсації? Чи можливі вони без визнання державою, яка несе відповідальність факту порушення?

В Коментарі обґрунтовано зазначається, що види шкоди, що вимагають сатисфакції "виникають із самого факту порушення зобов'язання, незалежно від його матеріальних наслідків для відповідної держави". Як вже було показано, моральний і юридичний збиток супроводжує будь-яке правопорушення. Але можуть мати місце випадки, коли правопорушення заподіює тільки моральний і юридичний збиток.

Все це дає можливість говорити про два види сатисфакції. До першого виду відноситься сатисфакція як самостійна форма відшкодування у разі, коли збиток носить лише моральний і юридичний характер. Сюди ж слід віднести і сатисфакцію, яка надається у випадках, коли шкода не може бути повністю відшкодовано реституцією або компенсацією. До другого виду відноситься сатисфакція, яка супроводжує будь-яку форму відшкодування. Різниця між двома видами в основному полягає у формі. Перший вид сатисфакції має ясно виражену форму. Другий вид мається на увазі і не оформляється спеціальним актом. В основному він знаходить вираз у визнанні факту правопорушення державою. Стаття 37 має на увазі перший вид сатисфакції. У цьому зв'язку слід зазначити, що визнання правопорушення не вимагається в разі врегулювання ex gratio. У цьому одна з причин, що спонукають держави вдаватися до такої форми врегулювання, оскільки вона дає можливість уникнути вирішення питання про правопорушення.

Міжнародній практиці здавна відомо чимало випадків, коли виникало питання про сатисфакції як форму відшкодування збитків морального та юридичного характеру. До таких випадків відносяться образа державної символіки або посадових осіб держави, порушення дипломатичного імунітету і т.п. У Коментарі до Статей до таких випадків віднесено також порушення суверенітету або територіальної цілісності, напад на морські або повітряні судна, жорстоке поводження чи навмисний напад на голів держав та урядів. Прийняти цей перелік беззастережно не можна. Досить сказати, що порушення суверенітету або територіальної цілісності відноситься до категорії найбільш серйозних правопорушень. Розуміти все це слід в тому сенсі, що маються на увазі випадки, коли збиток носить лише моральний і юридичний характер.

Однак наведені в Коментарі приклади можна вважати повністю відповідними такому розумінню. В якійсь мірі воно може підтверджуватися випадком ворожих дій французьких винищувачів щодо літака Л.І.Брежнєва над міжнародними водами Середземного моря в 1961 р. Але аж ніяк не можна вважати лише моральною шкодою потоплення багамського судна кубинським літаком у 1980 р .

Чи можуть мати місце випадки, коли порушення державного суверенітету не заподіює матеріальної шкоди та постраждала держава може бути задоволена шляхом сатисфакції? Як приклад такого випадку можна вказати інцидент в протоці Корфу. Військово-морські сили Великобританії справили розмінування в територіальних водах Албанії без її згоди. Міжнародний Суд визнав ці дії протиправними і заявив: "Для забезпечення поваги до міжнародного права, органом якого він є, Суд повинен оголосити, що дії британського військового флоту являють собою порушення албанського суверенітету. Ця заява відповідає проханню, заявленої Албанією, ... і саме по собі є належною сатисфакцією".

З наведеної заяви випливає, що порушення суверенітету, що не завдало матеріальної шкоди, може бути задоволено шляхом сатисфакції. Заява також підтверджує, що визнання правопорушення являє собою сатисфакцію.

Форми сатисфакції вельми різноманітні. Крім визнання правопорушення досить часто приносяться вибачення, які можуть мати усну або письмову форму і виходити від посадових осіб держави. Відомо чимало випадків, коли вибачення визнавалося недостатнім. У справі братів Ла Гранд Міжнародний Суд ООН визнав "вибачення недостатнім, оскільки воно буде недостатньо і в інших справах, коли громадяни іноземних держав не ставилися в терміновому порядку до відома про свої права згідно з пунктом 1 статті 36 Віденської конвенції і піддавалися тривалому затриманню або серйозному покаранню".

Часом в порядку сатисфакції висувається вимога проведення розслідування обставин інциденту. Прикладом може служити проведення військово-морським флотом США розслідування зіткнення американського підводного човна з японським риболовецьким судном, у результаті якого судно і екіпаж загинули.

Ще однією формою сатисфакції може бути покарання осіб, дії яких призвели до міжнародно-протиправного діяння. У цьому зв'язку ще раз нагадаємо, що розглянуті положення відносяться не тільки до держав, але і до міжнародних організацій.

Сатисфакція може знайти вираз в запевненнях та гарантії неповторення. Вона може супроводжуватися символічним матеріальним відшкодуванням моральної шкоди. Арбітражне рішення у справі "Мосту Уорриор" рекомендувало Франції внести 2 млн. дол США в фонд, який буде заснований "для розвитку тісних і дружніх відносин між громадянами обох країн".

Набула поширення практика надання сатисфакції у формі констатації протиправного діяння міжнародними судовими органами. При цьому необхідно відзначити, що робиться це у випадках заподіяння не тільки моральної, але матеріальної шкоди. Прикладом такої сатисфакції у разі нематеріальної шкоди може служити наведена вище заява Міжнародного Суду в справі про протоку Корфу.

У п. 2 ст. 37 перерахований ряд форм сатисфакції. Це перерахування є лише зразковим. Кількість відомих форм сатисфакції значно більше. Вибір форми залежить від конкретних обставин.

Пункт 3 встановлює певні обмеження на обов'язок надати сатисфакцію. Встановлені п. 3 обмеження визначаються двома критеріями. По-перше, сатисфакція повинна бути пропорційна заподіяній шкоді. По-друге, вона не повинна носити принизливий характер для несучої відповідальність держави. При всіх умовах сатисфакція не може носити каральний характер і, зокрема, передбачати штрафні санкції. Значення цього моменту підкреслювалося державами як при обговоренні проекту ст. 37 в Шостому комітеті Генеральної Асамблеї ООН, так і в письмових зауваженнях держав. Так, у зауваженнях США говорилося, що сатисфакція за моральну шкоду не включає в себе "збитки, що присуджуються в порядку покарання".