1.2 Поділ України на Правобережну і Лівобережну

Загострення політичної боротьби призвеловело до розколу України за територіальною ознакою. У 1663 р.  Українська держава розпалася на дві частини по Дніпру.

Україна поділилася на два гетьманства — Правобережне і Лівобережне.

На Правобережжі гетьманом було обрано Павла Тетерю (1663 - 1665 рр.), зятя Б. Хмельницького. Він проводить політику, спрямовану на зміцнення союзу з Польщею. У 1663-1664 рр. за підтримки П. Тетері король Речі Посполитої Ян Казимир здійснює великий похід на Лівобережжя, під час якого І. Богун і І. Виговський були розстріляні поляками, а Ю. Хмельницького ув'язнено в Марієнбурзі (на півночі Польщі). Цей наступ було відбито.

Пропольська політика П. Тетері викликала масове невдоволення, проти нього почалися повстання. Забравши клейноди та скарб, П. Тетеря втік до Польщі.

На Правобережжі розгорнулася боротьба за булаву, з'явилося декілька претендентів. Переміг Петро Дорошенко (1665 - 1676 рр.), який почав рішучу боротьбу за возз'єднання українських земель в єдину Українську державу. У 1666 - 1667 рр. він завдав поразки польським військам і звільнив від них Правобережжя.

На Лівобережжі у 1663 р. також триває боротьба за булаву між кількома претендентами. У червні 1663 р. у Ніжині відбулася "Чорна рада", на якій гетьманом було обрано Івана Брюховецького (1663 - 1668 рр.), людину хитру, честолюбну, безпринципну, прихильника союзу з Росією. Новий гетьман підписав з царським урядом Батуринські (1663 р.) та Московські статті (1665 р.). За останніми нового гетьмана можна було обирати в присутності царських посланців, а за підтвердженням він повинен був їхати до Москви на поклін до царя; під безпосереднє управління царських воєвод, які розміщувалися з гарнізонами, переходили Київ, Чернігів, Переяслав, Ніжин, Полтава, Новгород-Сіверський, Кременчук, Кодак; також російські урядовці до царської скарбниці збирали всі українські податки, для оподаткування ж проводився перепис населення; київський митрополит призначався за згодою Москви.

Тобто Україна фактично втрачала адміністративну та фінансову самостійність, від її суверенітету залишалася лише форма. У 1666-1667 рр. російські воєводи та урядовці проводять перепис населення і збирання податків, що викликає масове невдоволення. Зростають антиросійські настрої. Особливе обурення викликало укладене у 1667 р. Андрусівське перемир'я між Росією і Р Річчю Посполитою, за яким закріплювався поділ України по Дніпру. У 1667-1668 рр. на Лівобережжі прокотилася хвиля антиросійських повстань. І. Брюховецький, щоб зберегти булаву, таємно закликає народ до повстання, встановлює зносини з П. Дорошенком, який влітку 1668 р. починає наступ на Лівобережжя. У червні 1668 р. І. Брюховецького вбивають його прибічники.

Так, влітку - восени 1668 р. П. Дорошенко об'єднує під своєю владою обидві частини Української держави. Але восени 1668 р. наступ польських військ на Правобережжя примусив П. Дорошенка повернутися.

На Лівобережжі наказним гетьманом він залишив Дем'яна Многогрішного(1668-1672 рр.), який під тиском проросійської частини старшини і російських військ визнає владу царя. Українська держава знову розколюється по Дніпру. У 1669 р. Д. Многогрішний укладає Глухівські статті, за якими російські воєводи з гарнізонами розміщувалися тільки у Києві, Ніжині, Чернігові, Переяславі, Остері, але без права втручатися в місцеве управління і суд, податки збиралися місцевою адміністрацією до гетьманської скарбниці, категорично заборонялося гетьману зноситися з іншими державами, реєстр встановлювався у 30 тисяч, селянам обмежувався перехід до козацького стану, розширювалися права і привілеї козацької старшини.

Д. Многогрішний був людиною простою і неписьменною (за власним визначенням), поганий дипломат, брутальний у погоджені з старшиною, прямий і різкий з царським урядом. Допускав зловживання владою, не забезпечив собі підтримки з боку старшини, не налагодив добрих стосунків із царським урядом. У результаті старшина організувала змову. У березні 1672 р. гетьмана таємно у Батурині схопили, закували в заліза і відвезли до Москви. Там його піддали тортурам, засудили до страти, але помилували і заслали до Сибіру.

Гетьманом на Лівобережжі було обрано Івана Самойловича (1672 - 1687 рр.), енергійну, честолюбну людину. Він укладає Конотопські (1672 р.) та Переяславські статті (1674 р.), за якими відбувається подальше розширення привілеїв козацької старшини та обмеження прав гетьмана, зокрема, не судити і не карати старшину, також заборонено приймати втікачів з Росії, а тих, що є - повернути.

І. Самойлович налагодив добрі стосунки з старшиною. При ньому почалася консолідація суспільно-політичних та соціально-економічних відносин в Гетьманщині, зростає старшинське землеволодіння, формується нова панівна верхівка. Потроху починають відроджуватися феодальні відносини. У 1685 р. Українська православна церква переходить під владу московського патріарха. У зовнішній політиці І. Самойлович прагнув об'єднати всі українські землі і вороже ставився до Польщі. У 1674 р. І. Самойлович з російськими військами починає наступ на Правобережжя проти П. Дорошенка.

На цей час становище П. Дорошенка на Правобережжі дуже складне. Проти нього виступають конкуренти на гетьманську булаву - Петро Суховій (1668 - 1669рр.) та Михайло Ханенко (1669-1674 рр.), останнього підтримує Польща. Щоб зміцнити свою владу П. Дорошенко на початку 1669 р. укладає угоду з Туреччиною, за якою приймає протекторат турецького султана. У 1672 р. за підтримки П. Дорошенка Туреччина починає війну з РП, в якій остання зазнає поразки і за Бучацьким договором (жовтень 1672 р.) зрікається Правобережжя. Поділля відходило до Туреччини, а Київщина і Брацлавщина дісталися П. Дорошенкові, як васалу Туреччини.

У 1674 р. на Правобережжя, сильно спустошене турками і татарами, починає наступ І. Самойлович з російськими військами. Його радо зустрічає місцеве населення. У березні 1674 р. М. Ханенко віддає булаву І. Самойловичу. П. Дорошенко чинить опір і за підтримки турок кілька разів відбиває наступ І. Самойловича і російських військ, але, втративши підтримку населення, змушений капітулювати і у вересні 1676 р. складає свої повноваження і віддає гетьманську булаву І. Самойловичу.

Так на осінь 1676 р. під владу І. Самойловича перейшла більша частина Правобережжя, але боротьбу за ці землі починає Туреччина. Під час російсько-турецької війни 1677-1681 рр. відбулися два Чигиринських походи (1677, 1678 рр.). У результаті за Бахчисарайським перемир'ям 1681 р. обидві держави визнали статус-кво. Правобережжя залишилося за Туреччиною. Але Річ Посполита продовжила боротьбу за Правобережну Україну.

Правобережна та Лівобережна Україна в 60 - 80 рр. XVII ст.

На цей час руйнація Української держави фактично завершується. На Правобережжі вона знищена, а на Лівобережжі збереглася у вигляді Гетьманщини, автономного утворення в складі Росії, права якого поступово обмежувалися протягом наступного століття.