Френсіс бекон (1561 - 1626)

Великий англійський філософ, політичний діяч, письменник, один із зачинателів новоєвропейської філософії. Діяльність Бекона як мислителя була спрямована на спробу створити філософію експериментального природознавства, на пропаганду науки, на роз'яснення, її першорядного значення в житті людства, на вироблення цілісного погляду на її будову, класифікацію, цілі і методи дослідження.

Ідея "Великого Відновлення Наук пронизували єн. і »v«, філософські твори, проголошувалась ним з багатозначністю, афористичною проникливістю... У цій підбірці покладено головну працю Бекона — його знаменитий методологічний твір "Новий органон" (1620

Новий органон, або істинні вказівки для витлумачення природи афоризми про тлумачення природи і царство людини

І

Людина, слуга і тлумач природи, стільки вершить і розуміє, скільки осягнула в її порядку ділом чи розмірковуванням, і крім цього вона нічого не знає і не може.

ІІ

Ні гола рука, ні полишений на самого себе розум не мають великої сили: справа вершиться знаряддями і з допомогою, котрі потрібні розуму не менше, аніж рука. І як знаряддя руки дають чи спрямовують рух, так і розумові знаряддя

Дають розумові вказівки і застерігають його.

ІІІ

Знання і могутність людини співпадають, бо незнання причин ускладнює дію. Природа перемагається тільки підкоренням їй, і те, що в спогляданні видається як причина, у діянні постає як правило.

IV

У діянні людина неспроможна ні на що інше, як тільки з'єднувати і роз'єднувати тіла природи. Все інше природа звершує всередині себе. [...]

X

Тонкість природи в багато разів переважає тонкість чуттів і розуму, так що всі ці прекрасні споглядання, розмірковування, тлумачення - безглузда річ, тільки нема того, хто б це бачив. [...]

XVІІІ

Те, що дотепер відкрито науками, майже повністю належить до царини звичайних понять. Для того, щоб проникнуть у глибину і далеч природи, необхідно більш вірним і обережним способом відокремлювати від речей як поняття, так і аксіоми, і, взагалі, потрібна краща і більш надійна робота розуму.

XIX

Два шляхи існують і можуть існувати для відшукування і відкриття істини. Один злинає від відчуттів і окремостей до найбільш загальних аксіом і, йдучи від цих основ та їх непохитної істинності, обговорює і відкриває середні аксіоми. Цим шляхом і користуються нині. Інший же шлях Виводить аксіоми з відчуттів і окремостей, піднімаючись безперервно і поступово, поки нарешті не приходить до найбільш загальних аксіом. Це — шлях істинний, але не випробуваний. [...]

XXIII

Немала відмінність існує між ідолами людського розуму та ідеями розуму божественного, тобто між пустими думками та істинними ознаками і справжніми рисами створінь природи, якими вони відкриваються.

XXVI

Пізнання, яке ми звично застосовуємо при вивченні природи, ми будемо для цілей навчання називати випередженням природи, тому, що воно постійне і незріле. Пізнання ж, яке належним чином добуваємо з речей, ми будем називати тлумаченням природи. [...]

XXXIV

Нелегко знайти спосіб для пояснення і передавання того, що ми пропонуємо. Бо те, що само по собі нове, буде зрозуміле тільки за анологією зі старим. [...]

XXXVI

Нам залишається єдиний і простий спосіб передавання.

Ми повинні привести людей до самих окремостей, до їх рядів і поєднання. Нехай люди на час накажуть собі відректися від своїх понять і хай почнуть звикатися з самими речами. [...]

XXXIX

Є чотири види ідолів, котрі обсідають уми людей. Для того, щоб вивчати їх, дамо їм імена. Назвемо перший вид ідолами роду, другий - ідолами печери, третій - ідолами площі і четвертий - ідолами театру. [...]

XLI

Ідоли роду знаходять основу в самій природі людини, в племені чи самому роду людей, бо хибно стверджувати, що чуття людини є мірою речей. Навпаки, всі сприйняття, як чуття, так і розуму, ґрунтуються на анології людини, а не анології світу. Розум людини уподібнюється кривому дзеркалу, котре, примішуючи до природи речей свою природу, відображає речі у викривленому і спотвореному вигляді.

XLII

Ідоли печери є хибними поглядами окремої людини. Бо у кожного крім помилок, властивих роду людському, є своя особлива печера, яка послаблює і спотворює світло природи. Відбувається це чи від особливих природжених властивостей кожного, чи від виховання і бесід з іншими, чи від читання книг і від авторитетів, яким хто поклоняється, чи внаслідок різниці вражень, яка залежить від того, чи отримують їх Душі холоднокровні і спокійні, чи з інших причин. Так що ДУХ людини, з огляду на те, як він розміщений в окремих людей, є річ мінлива, нестійка і начебто випадкова. [...]

XLІІІ

Існують ще ідоли, які виникають внаслідок взаємної зв'язаності і спілки людей. Ці ідоли ми називаємо, маючи на увазі породжуючі їх спілкування і товаришування людей, ідолами площі. Люди об'єднуються мовою. Слова ж встановлюються відповідно до розуміння натовпу. Тому погане і безглузде установлення слів якось дивно напосідає на розум. Визначення і роз'яснення, котрими звикли обговорюватися і охороняти себе вчені люди, аж ніяк не сприяють справі. Слова прямо насилують розум, змішують все і приводять людей до пустих і незліченних суперечок і тлумачень.

XLIV

Існують, нарешті, ще ідоли, що вселились в душі людей з різних догматів філософії, а також через хибні закони доведення. їх ми називаємо ідолами театру, бо вважаємо, що, скільки є прийнятих чи змудрованих філософських систем, стільки ж поставлено і розіграно комедій, які представляють вигадані та штучні світи. Ми маємо на увазі не лише філософські системи, що існують тепер чи існували колись, бо казки такого роду могли б бути складені і створені у множині, бо взагалі у цілком різних помилок бувають майже одні і ті ж причини. При цьому ми розуміємо тут не лише філософські вчення, але й численні начала і аксіоми наук, котрі отримали славу внаслідок переказів, віри та безжурності [...].

XLVIII

Жадливий розум людський. Він не може ні зупинитися, ні перебувати у спокою, а поривається все далі. Та марно! Тому думка не в змозі охопити межу і кінець світу, але завжди як би з необхідністю уявляє що-небудь існуючим ще далі...

LXXXII

...Істинний ... метод досвіду спочатку запалює світло, потім вказує світлом дорогу; він починає з упорядкованого і систематичного досвіду, аж ніяк не перекрученого і звертаючого в бік, і виводить з нього аксіоми, а з побудованих аксіом - нові досвіди... [...]